Верховний суду України визначився із розміром
відсотків у випадку їх не встановлення договором позики після спливу
визначеного у договорі строку виконання основного зобов’язання.
Правова позиція у справі за № 6-1412цс16
висловлена постановою Верховного суду України від 07 вересня 2016 р. зводиться
до того, що у випадку не встановлення договором позики розміру процентів після
спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки
Національного банку України.
Суд вказав, що згідно із статтею 599 ЦК
України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором
позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні
(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а
позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів
(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК
України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої
права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку
договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало
місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України
зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у
встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
У відповідності до частин першої та третьої
статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику
(грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк
та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент
зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або
реального повернення коштів позикодавцеві.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за
користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти,
якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за
користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або
іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України
позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики,
якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання
процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір
процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку
України.
Враховуючи вищезазначені положення закону та у
випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у
договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру
процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.
Окрім того, підлягають застосуванню положення
статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі
прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.
Разом з цим, відповідно до правової
позиції Верховного суду України
висловленій у постанові від 30 травня 2012 року справа № 6-48цс12 в разі якщо спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за
договором позики, то право
позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької
діяльності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з
надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором
позики процентів за користування грошима
регулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.
Треба також пам’ятати про обов’язковість
«письмової форми» договору позики, дана правова позиція, після значного
відрізку часу, була підтверджена Постановою
Верховного суду України від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16.
Верховний суд України нагадав, що позикові
відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.
Поняття
договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим
договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні
(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а
позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів
(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За
своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно
безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір
позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених
родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в
частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта
цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна
або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного
майна або вчинення певної дії.
Статтею 202 ЦК України визначено, що
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних
прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи
багатосторонніми (договори).
За змістом статті 205 ЦК України сторони мають
право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для
якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим,
якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових
наслідків.
Згідно із частиною першою статті 206 ЦК
України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент
їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню
та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання
письмової форми має наслідком їх недійсність.
За
статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини
фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші
правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір
позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів
перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути
представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання
йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
ВАЖЛИВО: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є
документом, який видається боржником кредитору за договором позики,
підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи
отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Письмова форма договору позики внаслідок
його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й
передачі грошової суми позичальнику.
Відповідно до частин першої та другої статті
207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо
його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах,
якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій
формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний суд України наголосив, що
досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню
правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і,
зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
P.s. висновок
працівника правоохоронного органу, зроблений на підставі відповідних пояснень
боржника і відібраних в рамках кримінального провадження про отримання грошей
в борг, не завжди є належним та допустимим доказом у суді (постанова Верховного суду України від 08
червня 2016 р. у справі № 6-1103цс16)
Теги: позика, розписка, займ, гроші,
договор, расписка, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза,
захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення,
юрист, адвокат, Морозов Евгений,
