Залишення апеляційної скарги без руху у разі несплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Залишення апеляційної скарги без руху, у разі несплати судового збору і заявлення клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги

06 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10939/22 (ЄДРСРУ № 113335904) досліджував питання щодо залишення апеляційної скарги без руху, у разі несплати судового збору і заявлення клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги.

У наведеній справі розглядався випадок, коли скаржник, звертаючись до суду апеляційної інстанції зі скаргою, не сплатив судовий збір і не зазначив про наявність підстав для його звільнення від сплати судового збору, а усуваючи недоліки, зазначені судом в ухвалі про залишення скарги без руху (необхідність сплати судового збору у визначеному законом розмірі), заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі №503/1904/16-ц скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору і повернуто скаргу заявнику, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Подібні висновки викладено і в інших постановах Касаційного цивільного суду за правовідносинами, які виникли після внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України у 2017 році (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), а саме:

-          постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 758/8383/15-ц, від 11.11.2020 у справі № 128/1213/20 (суд повинен був діяти відповідно до вимог частини другої статті 127 ЦПК України: продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику);

-          постанови від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, від 28.09.2022 у справі № 755/17444/20, від 30.11.2022 у справі № 185/463/22 (суд повинен був діяти відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України і продовжити заявнику строк на усунення недоліків).

Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 17.02.2022 у справі № 500/1704/21, від 19.12.2022 у справі № 280/10087/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21 послався на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені в постановах від 01.04.2020 у справі № 503/1904/16-ц та від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, що реалізація права на подання клопотання про відстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру не може оцінюватись судом, як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору і мати наслідком повернення апеляційної скарги.

Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2023 у справі № 295/14365/19 розглядав подібні правовідносини щодо правомірності постановлення ухвали про відмову у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернення скарги (коли в апеляційній скарзі не було заявлено відповідного клопотання, а про нього скаржник заявив усуваючи недоліки). Суд касаційної інстанції вказав, що викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 503/1904/16-ц висновки не є релевантними до застосування за обставин справи, що переглядається, оскільки норми ЦПК України, на підставі яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних висновків, були в редакції на час звернення до суду (2016 рік), та які не кореспондуються із нормами КАС України в редакції на час виникнення правовідносин у справі, що розглядається.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 910/12556/20 зазначив, що недотримання скаржником процесуальної дисципліни заявлення про розстрочення сплати судового збору з одночасним поданням апеляційної скарги (коли сплата судового збору вимагається від сторони, а докази такої сплати мають надаватися разом зі скаргою), хоча й не позбавляє таку особу можливості в подальшому заявити відповідне клопотання, водночас обмежує реалізацію цього права встановленим судом строком на усунення недоліків апеляційної скарги (п. 3.15. постанови).

Оскільки у процесуальному законодавстві (стаття 119 ГПК) унормовано можливість вчинення процесуальних заяв за межами встановлених судом строків лише у спосіб їх (строків) продовження, і не передбачено повторного залишення апеляційної скарги без руху після невиконання особою вимог першої відповідної ухвали суду, аргументи скаржника не є слушними. В контексті викладеного колегія суддів відзначає, що наслідком порушення встановленого судом строку на усунення недоліків апеляційної скарги, ГПК України встановлено такий процесуальний наслідок, як її повернення заявнику (п. 3.18. постанови).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 910/12556/20 виснував, що непродовження судом апеляційної інстанції, з власної ініціативи, процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги, що є його ініціативною дискрецією, після відмови у задоволенні клопотання апелянта про розстрочення сплати судового збору, за обставин, коли про продовження цього строку не клопотав сам заявник, не може свідчити ні про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, ні про порушення прав апелянта на доступ до правосуддя, адже: по-перше, таке продовження строку є правом, а не обов`язком суду; по-друге, повернення апеляційної скарги після відмови у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору стало наслідком, зокрема, дій самого заявника, який не подав клопотання про розстрочення сплати судового збору одночасно із апеляційною скаргою та не клопотав про продовження процесуального строку, встановленого апеляційним судом на усунення недоліків скарги.

Відповідно до частини першої, другої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Аналогічне регулювання передбачено і в Цивільному процесуальному кодексі України (частини перша, друга статті 127), і в Кодексі адміністративного судочинства України (частини перша, друга статті 121).

Відповідно до частин першої - третьої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог господарського процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.

Аналогічні положення містить Цивільний процесуальний кодекс України (частини перша - третя статті 185) і Кодекс адміністративного судочинства України (частини перша - третя статті 169).

Питання звільнення (відстрочення) від сплати судового збору урегульовано положеннями статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Верховний Суд зазначає, що суди касаційної інстанції за однакового правового регулювання питання залишення апеляційної скарги без руху, у разі несплати судового збору і заявлення клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, дійшли різних висновків щодо можливості повторного залишення апеляційної скарги вдруге без руху із наданням часу для усунення недоліків апеляційної скарги у разі, коли у задоволенні клопотання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору було відмовлено.

При цьому положення статті 119 ГПК України (статті 127 ЦПК України і статті 121 КАС України) передбачають можливість поновлення процесуального строку тільки за клопотанням сторони, а продовження за клопотанням сторони або з власної ініціативи тільки в межах визначеного строку. Тобто продовження строку можливе і за ініціативою суду, але в межах визначеного судом строку для усунення недоліків апеляційної скарги і який також обмежений строком, визначеним законом (не більше десяти днів з дня вручення ухвали про залишення скарги без руху) (частина друга статті 174 ГПК України, частина друга статті 185 ЦПК України, частина друга статті 169 КАС України).

Тобто у разі, коли заяву про усунення недоліків апеляційної скарги подано в останній день, визначений судом або раніше, але така заява надійшла до суду поза межами строку встановлено судом і передбаченим законом (частина друга статті 174 ГПК України, частина друга статті 185 ЦПК України, частина друга статті 169 КАС України), то суд обмежений в праві продовжити строк, який вже сплив.

У зв`язку з цим, Верховний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм статтей 127, 185 ЦПК України, статтей 121, 169 КАС України) у подібних правовідносинах (аналогічне регулювання передбачено статтями 119, 174 ГПК України), що був викладений у постановах Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 758/8383/15-ц, від 11.11.2020 у справі № 128/1213/20, від 21.04.2021 у справі № 216/4979/19, від 28.09.2022 у справі № 755/17444/20, від 30.11.2022 у справі № 185/463/22 та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2022 у справі № 500/1704/21, від 19.12.2022 у справі № 280/10087/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21, а саме: "...одночасна відмова у задоволені клопотання про зменшення (звільнення) суми сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги, чи іншого процесуального звернення (у разі коли таке клопотання заявлено не в апеляційній скарзі, а в заяві про усунення недоліків апеляційної скарги), є невиправданим, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання про зменшення суми судового збору, суд може продовжити строк заявнику для сплати судового збору. Тому в таких випадках суд має продовжити строк на усунення недоліків, а не одразу повертати апеляційну скаргу заявнику".

 

Матеріал по темі: «Звільнення ФОП від сплати судового збору за звернення до суду»

 

 

ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

 

Перевірка та повторність факту зарахування/сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перевірка факту зарахування судового збору та повторність його сплати при передачі справи за підсудністю

02 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 524/11220/21, провадження № 61-6716св23 (ЄДРСРУ № 112664670) досліджував питання щодо перевірки факту зарахування судового збору та повторність його сплати при передачі справи за підсудністю

Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначає сплату судового збору у розмірі та у випадках, визначених законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору -громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відтак, держава ставить сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви в суд.

Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов`язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.

Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить про те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до Державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.

Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСА України), а ДСА України - перед Державною службою статистики України (наказ Державної судової адміністрації України від 21.12.2012 № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04.11.2022 № 404).

Однак, це також не означає, що суди як органи судової влади, що здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та вони не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.

Відтак, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

Виходячи з термінології Порядку № 787 кошти судового збору, що сплачені позивачем на рахунок певного суду, вважаючи, що справа підсудна саме цьому суду, не відносяться до коштів, які повертаються на підставі цього порядку, за винятком випадків, коли судовий збір на рахунок суду, що передав справу за підсудністю до іншого суду, сплачено у більшому розмірі, а саме: у розмірі, що перевищує розмір судового збору, встановленого законом.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в рамках справи № 170/129/21, провадження № 14-97цс22 (ЄДРСРУ № 109046337).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 760/8363/16-ц (провадження № 61-8061св19) зазначено, що: «частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку здійснення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевірити таке зарахування, використовуючи засоби, передбачені законом, зокрема в разі необхідності отримати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 800/473/17 (провадження № 11-56заі18) зроблено правовий висновок щодо відсутності у заявника обов`язку надавати суду оригінал квитанції про сплату судового збору, оскільки суд самостійно повинен перевіряти зарахування відповідної суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, в тому числі на підставі дубліката платіжного документа.

Отже, обов`язок з перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд, а неподання стороною оригіналу платіжного документа не може бути підставою для повернення апеляційної скарги як такої, що не відповідає встановленим вимогам. У справі, яка переглядається, перш ніж постановляти оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції зобов`язаний був переконатися в тому, що сплачені заявником згідно з копією платіжного доручення грошові кошти в розмірі 33 764,25 грн не були зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України, зокрема шляхом підтвердження такого факту інформацією з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду. Таким чином, висновок апеляційного суду про невиконання заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху є передчасним».

Перевірка зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України здійснюється на підставі поданих заявником доказів на підтвердження доказів сплати суми судового збору (див. пункт 27 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року в справі № 640/18777/21 (адміністративне провадження № К/990/26010/22).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року в справі № 300/2856/22 (адміністративне провадження № К/990/32669/22) зазначено, що:         

«53. Окрім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не перевірив фактичного зарахування судового збору на казначейський рахунок 25 жовтня 2022 року, тобто до постановлення оскаржуваної ухвали від 2 листопада 2022 року про повернення апеляційної скарги відповідачу.

54. Частинами першою, другою статті 9 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

57. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

58. Таким чином, обов`язок перевірити факт зарахування судового збору у конкретній справі покладається на суд.

59. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20; у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18, від 25 січня 2021 року у справі №914/1131/20, від 26 січня 2023 року справі №300/2484/22 та від 27 січня 2023 року у справі № 300/2202/22» .

ВИСНОВОК:

• Оскільки законодавством не встановлено певного порядку здійснення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди повинні перевірити таке зарахування, використовуючи засоби, передбачені законом, зокрема в разі необхідності отримати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду. Тобто обов`язок з перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд;
• Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

 

Матеріал по темі: «Повторність сплати судового збору при передачі справи до іншого суду»

 

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Повторність сплати судового збору при передачі справи до іншого суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: необхідність сплати судового збору повторно, якщо справу передану до іншого суду за підсудністю

18 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 170/129/21, провадження № 14-97цс22 (ЄДРСРУ № 109046337) досліджував питання щодо необхідності сплати судового збору повторно, якщо справу передану до іншого суду за підсудністю.

Питання: Чи має суд право вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи у зв'язку з порушенням правил підсудності позивачем?

Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначає сплату судового збору у розмірі та у випадках, визначених законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору -громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

(!!!) Відтак держава ставить сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви в суд.

Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов`язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.

Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

За загальним правилом позовні заяви подаються за місцем розташування  відповідача (стаття 26 ЦПК України). Інші правила територіальної юрисдикції (підсудності) спорів визначаються  параграфом третім глави другої розділу першого ЦПК України. За положеннями цих норм первинне визначення територіальної юрисдикції (підсудності) справи здійснюється позивачем самостійно на підставі цих норм закону.

Однак суд може й не погодитись з вибором позивачем підсудності справи, в такому випадку він повинен передати справу на розгляд іншому суду (стаття 31 ЦПК України) та самостійно направити у цей суд матеріали справи. При цьому виправданим є таке направлення до початку здійснення будь-яких інших процесуальних дій, у тому числі в частині перевірки дотримання вимог процесуального закону до форми та змісту позовної заяви та доданих до неї додатків.

Вичерпний перелік вимог до позовної заяви визначений статтями 175-177 ЦПК України. У частині четвертій статті 177 ЦПК України зазначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить по те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до Державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.

Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСА України), а ДСА України - перед Державною службою статистики України (наказ Державної судової адміністрації України від 21 грудня 2012 року № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04 листопада 2022 року № 404).

Однак це також не означає, що суди як органи судової влади, що здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та вони не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.

Відтак, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

Виходячи з термінології Порядку № 787 кошти судового збору, що сплачені позивачем на рахунок певного суду, вважаючи, що справа підсудна саме цьому суду, не відносяться до коштів, які повертаються на підставі цього порядку, за винятком випадків, коли судовий збір на рахунок суду, що передав справу за підсудністю до іншого суду, сплачено у більшому розмірі, а саме у розмірі, що перевищує розмір судового збору, встановленого законом.

Отже,  судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

З огляду на правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у цій справі є підстави для відступу від висновку, висловленого  у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а, щодо того, що при передачі справи до іншого суду за підсудністю судовий збір підлягає сплаті на рахунок того суду, який фактично розглядає справу, а повернення вже сплаченого судового збору здійснюється відповідно до абзацу 2 пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 № 787.

ВИСНОВОК: Судовий збір у справі є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, незалежно від того, на реквізити якого суду він сплачений.

 

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Розподіл судових витрат у разі залишення позову без розгляду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розподіл судових витрат у разі ухвалення Верховним Судом рішення про залишення позову без розгляду

20 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/7169/18 (ЄДРСРУ № 108025285) досліджував питання щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення Верховним Судом постанови про скасування рішення місцевого та апеляційного судів і залишення позову без розгляду.

Досліджуючи питання розподілу судових витрат у разі ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови про скасування рішення місцевого та апеляційного господарських судів і залишення позову без розгляду, наявне неоднакове застосування Касаційним господарським судом вимог статті 129 та частини другої статті 226 ГПК України стосовно вирішення питання розподілу між сторонами судових витрат зі сплати судового збору (покладення судових витрат зі сплати судового збору на ту чи іншу сторону) або повернення судового збору з бюджету (компенсації таких витрат з бюджету).

Під час аналізу правових позицій з цього питання колегією суддів з`ясовано, що у додатковій постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 910/4272/18 викладено правову позицію щодо застосування частини другої статті 226 ГПК України в разі скасування касаційною інстанцією рішення і постанови судів попередніх інстанції та залишення позову без розгляду. У зазначеній постанові Верховний Суд, вирішуючи питання судових витрат по сплаті судового збору, зазначив, що вказані кошти слід повернути позивачу з Державного бюджету України.

Подібна за змістом правова позиція викладена також у додатковій постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 908/1664/19. Проте у зазначеній постанові суд касаційної інстанції, вирішуючи питання щодо компенсації судових витрат по сплаті судового збору з бюджету на користь позивача, керується окрім частини другої статті 226 ГПК України також положеннями частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України.

Разом з тим, Касаційним господарським судом при вирішенні питання судових витрат по сплаті судового збору у справі № 916/2786/20, керуючись змістом частини другої статті 226 ГПК України, постановлено ухвалу про повернення судових витрат по сплаті судового збору з Державного бюджету України на користь відповідача.

Натомість наявна й інша правова позиція Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 20.07.2022 у справі № 910/3800/21, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21, щодо судових витрат зі сплати судового збору в разі скасування рішення та постанови судом касаційної інстанції та залишення позову без розгляду. Так Касаційний господарський суд під час розгляду вказаних справ, вирішуючи питання судових витрат, а саме судового збору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, визначеними у статті 129 ГПК України, зазначає про те, що обов`язок з відшкодування понесених відповідачем судових витрат за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, що підлягали сплаті при поданні відповідачем апеляційної та касаційної скарг, покладається на позивача.

(!!!) Тобто Верховний Суд здійснює розподіл судових витрат, шляхом покладення судового збору з відповідача на позивача, а не шляхом компенсації з Державного бюджету України.

Разом з цим в означеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21 конкретизується визначення поняття процедури залишення позову без розгляду.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком чого є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Оскільки суд касаційної інстанції ухвалює рішення про залишення позову без розгляду, а, отже, без прийняття рішення суду по суті спору, питання судових витрат щодо сплати судового збору має вирішуватися в контексті зазначених обставин.

У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129-130 ГПК України, дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України.

ВИСНОВОК: Отже, у разі залишення позову без розгляду лише відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Але зміст норм статей 129, 130 ГПК України не охоплює питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору між позивачем та відповідачем або компенсацію витрат на користь однієї із сторін у справі зі сплати судового збору з Державного бюджету України.

 

Матеріал по темі: «Звільнення ФОП від сплати судового збору за звернення до суду»

 

 

ТЕГИ: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, суб’єкт підприємницької діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель, індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика, Адвокат Морозов

Повернення апеляційної скарги з одночасною відмовою у звільненні від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Одночасна відмова у задоволенні клопотання про зменшення або звільнення, відстрочення, або розстрочення сплати судового збору і повернення апеляційної скарги є невиправданими

19 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 280/10087/21, адміністративне провадження № К/990/27600/22  (ЄДРСРУ № 107933946) досліджував питання щодо одночасної відмови у задоволенні клопотання про зменшення або звільнення, відстрочення, або розстрочення сплати судового збору.

Подаючи клопотання про зменшення або звільнення, відстрочення, або розстрочення сплати судового збору, особа вправі очікувати задоволення судом такого клопотання, що, очевидно, надає їй підстави не сплачувати судовий збір, тому одночасна відмова у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та визнання неподаною і повернення апеляційної скарги чи іншого процесуального звернення є невиправданим.

У разі відмови у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору суд може продовжити заявнику строк для сплати судового збору. Реалізацією особою процесуального права на подання клопотання про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору та мати наслідком повернення апеляційної скарги, оскільки це за процедурою порушує право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) наголошено на тому, що повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимог ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.

Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 вересня 2022 року у справі № 755/17444/20 (провадження № 61-15165св21), від 30 листопада 2022 року у справі  № 185/463/22 (провадження № 61-8018св22, ЄДРСРУ № 107878154).

Водночас, за змістом частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Отже одночасна відмова у задоволенні клопотання і повернення апеляційної скарги є невиправданими, оскільки в разі відмови у задоволенні клопотання суд у процесуальний спосіб мав надати можливість сплатити судовий збір.

ВИСНОВОК: Таким чином, реалізація права на подання клопотання про відстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору і мати наслідком повернення апеляційної скарги.

Відповідна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі №503/1904/16-ц (провадження №61-16898св18) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі №216/4979/19 (провадження №61-17040св20).

 

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уп