Оскарження рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків…неможливе можливо!!!

11 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/24656/15, адміністративне провадження №К/9901/11997/19 (ЄДРСРУ № 82315556) досліджував питання щодо правової можливості оскарження рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг.

Ще за час існування Вищого адміністративного суду України в ухвалах від 31.05.2012 по справі №К/9991/26796/12 та від 20.06.2012 по справі №К/9991/29420/12 останній наголосив, що рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України і не породжує правовідносин, які можуть бути предметом спору, оскільки наслідком його винесення податковим органом є обов'язок відповідного територіального органу ДПС прийняти податкове повідомлення-рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку. Отже, мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами Податкового кодексу, є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягає оцінці судом.

Однак, при аналізі реєстру судових рішень знаходжу таке: «Твердження представника відповідачів, з посиланням на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20.06.2012 К/9991/29420/12, що рішення Державної фіскальної служби України за результатом розгляду скарги платника не створює для останнього жодних юридичних наслідків, а отже не може бути оскаржено, суд не приймає до уваги. Так, у вищевказаному рішенні Вищого адміністративного суду України від 20.06.2012 розглядалось питання, за яким Державна фіскальна служба України залишала скаргу платника без розгляду, а не без задоволення, як у даній справі. Окрім того, в даній справі, Державна фіскальна служба України не врахувала доводи позивача, як щодо питання реальності господарських операцій, так зокрема, і щодо правомірності проведення іншим податковим органом, ніж тим, що визначений ухвалою слідчого судді, перевірки платника податку. (справа  № 826/8464/18 ОАС Києва, при чому апеляція ДФС не прийнята до розгляду – не сплата судового збору).

Ось вона – судова шпарина…..але….перше ж рішення Верховного суду з цього питання розставило всі крапки над «і».

З першу необхідно вказати, шо позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Утім, належний захист прав та інтересів особи можливий лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічних правовідносин. Таким чином, питання про можливість задоволення конкретних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватись, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні рішення, дія або бездіяльність якого на суб`єктивну думку позивача порушили його права або створили додаткові обов`язки. (22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 802/686/15-а, касаційне провадження №К/9901/24816/18 (ЄДРСРУ № 81917478).

Верховний Суд визнає, що аналізу та застосуванню підлягають зокрема положення підпункту 49.12.2 пункту 49.12 статті 49 Податкового кодексу України, якою передбачено право платника податку оскаржити рішення контролюючого органу у разі отримання відмови контролюючого органу у прийнятті податкової декларації та положення пунктів 56.1, 56.2, 56.3 статті 56 цього Кодексу, якими врегульований порядок такого оскарження.

Судами попередніх інстанцій встановлені всі етапи адміністративного оскарження, обставини того, що прийняте податковою інспекцією рішення про відмову у прийнятті податкової звітності позивач оскаржив в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня. Рішення ДФС України відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Суд визнає, що за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та визначаються виключною компетенцією органу, внаслідок чого суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення про відмову у прийнятті податкової звітності.

Належність такого висновку підтверджується змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може оцінювати повноту розгляду ДФС України скарги позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішення про результати її розгляду, з огляду на положення конституційного принципу розподілу влади, який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискреційні повноваження (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд визнає, що запроваджені Податковим кодексом України способи оскарження рішень податкових органів - адміністративний та судовий - повною мірою дають можливість платнику податків захистити порушене права, при цьому за механізмом їх реалізації вони не є тотожними, доводи позивача, викладені у скарзі оцінені судом під час розгляду справи, а не шляхом оцінки рішення прийнятого вищестоящими податковими органами за результатами адміністративного оскарження.

Само по собі рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не створює, не змінює та не припиняє будь-яких прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція висловлена 26 березня 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 810/869/16, адміністративне провадження №К/9901/28835/18, № К/9901/28837/18 (ЄДРСРУ № 80726220).

Теги: ППР, НУР, довідка,  акт перевірки, оскарження рішення податкової, ДФС, скарга, оскарження рішення ДФС, відповідь контролюючого органу, судова практика, Адвокат Морозов

Порушення терміну розгляду скарги платника податків органами ДФС

Адвокат Морозов (судовий захист)

Адміністративне оскарження податкового – повідомлення рішення та наслідки порушення терміну розгляду скарги платника податків органами ДФС.

05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/2613/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2840/18 (ЄДРСРУ № 80347714) досліджував питання щодо термінів розгляду скарги на податкове повідомлення – рішення та наслідки їх порушення.

Статтею 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.2 статті 56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (пункт 56.3 статті 56 ПК України).

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Згідно з пунктом 56.9 статті 56 ПК України керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Днем узгодження грошового зобов'язання платника податків є день закінчення процедури адміністративного оскарження (абзац 2 підпункт 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України).

Процедура адміністративного оскарження, згідно з пунктом 56.17 статті 56 ПК України, закінчується: днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк (підпункт 56.17.1 цього пункту); днем отримання платником податків рішення відповідного контролюючого органу про повне задоволення скарги (підпункт 56.17.2 цього пункту); днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (підпункт 56.17.3 цього пункту); днем звернення платника податків до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань що оскаржувались (підпункт 56.17.5 цього пункту).

Але необхідно пам’ятати, що згідно пунктом 56.13 статті 56 Податкового Кодексу України у разі коли останній день строків, зазначених у цій статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі № 818/889/17, адміністративне провадження №К/9901/20801/18 (ЄДРСРУ № 74649157).

Матеріал по темі: «Досудовий порядок оскарження податкових повідомлень – рішень»

Теги: процедура адміністративного оскарження, ппр, нур, оскарження рішення фіскального органу, строки розгляду скарги, відповідь ДФС, судова практика, Адвокат Морозов

Чи приймається окреме ППР по нарахуванню пені на узгоджене зобов’язання?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи передбачено діючим законодавством прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання?

31 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/14727/14, адміністративне провадження №К/9901/5592/18 (ЄДРСРУ № 79527648) досліджував питання щодо прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання.

Однак перед цим необхідно звернути увагу, що 29 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №0670/4698/12, адміністративне провадження №К/9901/808/18 (ЄДРСРУ № 79472026#) досліджував питання щодо порядку стягнення податкового боргу.

Суд вказав, що узгодження платником податків податкових зобов'язань свідчить про виникнення в нього обов'язку сплатити такі зобов'язання у встановлений законом строк. За закінченням такого строку узгоджені податкові зобов'язання стають податковим боргом, процедура стягнення якого визначена Податковим кодексом України.

Несплачені у встановлений законом строк податкові зобов'язання є податковим боргом платника податків.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 цієї статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

ВАЖЛИВО: Аналіз вказаної норми свідчить про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу на новоутворений податковий борг.

В той же час, відповідно до підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України пеня - це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов'язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня (підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України).

Між тим, відповідно до ІПК від 03.12.2018 р. № 5082/6/99-99-14-03-03-15/ІПК порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Мінфіну від 28.12.2015 р. № 1204 (далі - Порядок № 1204). При цьому Порядком № 1204 не передбачено відображення у податкових повідомленнях-рішеннях, які надсилаються платнику податків за наслідками перевірки, сум пені відповідно до пп. 129.1.1 ПКУ, оскільки на момент їх надіслання (вручення) платникам податків відсутні всі необхідні дані для визначення її суми, зокрема, дата закінчення нарахування пені. Нарахування пені на суму грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами перевірки, здійснюється в інтегрованій картці платника засобами ІТС "Податковий блок".

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань (129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України).

За змістом пункту 129.4 статті 129 ПК України пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, був затверджений чинним на момент виникнення спірних відносин Наказом Державної податкової адміністрації України від 17 грудня 2010 року №953 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2010 року за №1350/18645).

Зазначеними положеннями законодавства не передбачено обов'язку контролюючого органу щодо необхідності прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання.

ВИСНОВОК: Прийняття та надсилання платнику податків окремого рішення про нарахування пені на суму несвоєчасно погашеної узгодженої суми грошового зобов'язання діючим законодавством не передбачено.

Теги: ППР, податкове рішення, окреме рішення, пеня, стягнення пені, нарахування пені, фіскальний орган, податкові спори, узгоджена сума грошового зобов’язання, судова практика, Адвокат Морозов

Податкова перевірка за період який перевірявся раніше: аспект законності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість проводити документальну позапланову перевірку на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за період, який раніше перевірявся.

21 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/2028/16, адміністративне провадження №К/9901/39880/18 (ЄДРСРУ № 78811891) досліджував питання щодо правової можливості проводити документальну позапланову перевірку, зокрема, на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за період, який раніше перевірявся.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

(!!!) Згідно з абзацом першим пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Кодексом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться у межах кримінального провадження.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пункт 78.2 статті 78 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: «Контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8, 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків».

Слід зазначити, що норми абзацу другого пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до норм абзацу першого пункту 78.2 статті та носять імперативний характер, тобто є обов'язковими для виконання контролюючим органом.

Відповідно до абзацу першого пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Системний аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що наказ про призначення документальної позапланової перевірки платника податків видається керівником контролюючого органу на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за умови, якщо така перевірка проводиться з питань, які викладені у відповідному судовому рішенні суду (слідчого судді) чи органу досудового розслідування, та які не були предметом дослідження попередніх перевірок такого платника податків.

ВИСНОВОК: Верховний Суд зазначає, що абзац другий пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не забороняє проводити документальну позапланову перевірку, зокрема, на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за період, який раніше перевірявся, якщо предметом перевірки будуть інші питання, не охоплені попередніми перевірками, але при цьому чітко визначені в наказі контролюючого органу.

Матеріал по темі: «Безпідставність судового рішення про надання дозволу на проведення перевірки», «Податкова перевірка на підставі постанови слідчого податкової міліції»

Теги: позапланова податкова перевірка, налоговая проверка, документальна перевірка, платник податків, ППР, Акт перевірки, рішення слідчого судді, оскарження податкового рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Угода про визнання винуватості у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Податкові спори: особливості  вироків, якими затверджені угоди у кримінальному провадженні.

Спершу необхідно акцентувати, що наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів платника податків не є підставою для визнання операцій нереальними, адже причетність останнього до злочинів щодо яких здійснюються кримінальні провадження, повинно бути доведено податковим органом (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі № 822/2198/17, адміністративне провадження № К/9901/49072/18, № К/9901/48686/18, ЄДРСРУ № 74672741та № 74670539).

Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року по справі  № 2а-1570/6063/12, адміністративне провадження № К/9901/2621/18, ЄДРСРУ № 74514415).

В той же час, за змістом статті 468 Кримінального процесуального кодексу України передбачена можливість укладення двох різновидів угод у кримінальному провадженні: угода про визнання винуватості та угода про примирення.

Відповідно до частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

Використане у частині четвертій статті 469 Кримінального процесуального кодексу України формулювання «у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий» означає, що коли в одному кримінальному провадженні особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кількох не пов'язаних між собою (самостійних) кримінальних правопорушень та внаслідок вчинення одного із них було заподіяно шкоди правам та інтересам окремих громадян чи інтересам юридичної особи (тобто є потерпілий, який бере участь в кримінальному провадженні), - угода про визнання винуватості щодо інших кримінальних правопорушень у такому разі укладатися не може.

Дотримання вимог статті 469 Кримінального процесуального кодексу України перевіряється суддею у кримінальному провадженні при затвердженні угоди або внаслідок апеляційного оскарження вироку.

Матеріал по темі: «Наявність вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні»

ВАЖЛИВО: Перевірка законності, обґрунтованості і вмотивованості вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, знаходиться поза межами компетенції судів адміністративної юрисдикції.

В той же час сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року, справа №802/2231/17-а,  адміністративне провадження №К/9901/56869, №К/9901/56970/18, ЄДРСРУ № 76543134; від 17 квітня 2018 року, справа №808/2459/17, адміністративне провадження №К/9901/4951/18, ЄДРСРУ №73486794 та від 7 лютого 2018 року, справа №813/1766/17,адміністративне провадження №К/9901/3360/17, ЄДРСРУ № 72486685 ).

Адже, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року, справа № 826/17880/15, адміністративне провадження №К/9901/9512/18, ЄДРСРУ № 76005168).

Матеріал по темі: «Верховний суд: оцінка вироків, як доказ фіктивності контрагентів»

Теги: налоговые споры, налоговые проверки, обжалование налоговых решений, НУР, ППР, акт проверки налогоплательщика, приговор суда, вирок суду, фиктивность контрагента, угода про визнання винуватості, судова практика, Адвокат Морозов

Наявність вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні у податкових спорах.

Пунктами 6 та 7 ст. 78 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.  Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Диспозиція наведеної правової норми, прямо вказує на те, що обов'язковість поширюється на питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Судова практика виходить з того, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили.

Крім того, наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів ТОВ не є підставою для визнання операцій нереальними, причетність ТОВ та позивача до злочинів щодо яких здійснюються кримінальні провадження, податковим органом не надано (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі № 822/2198/17, адміністративне провадження № К/9901/49072/18, № К/9901/48686/18, ЄДРСРУ № 74672741та № 74670539).

Аналогічний висновок містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року по справі № 2а-1570/6063/12, адміністративне провадження № К/9901/2621/18, ЄДРСРУ № 74514415).

ВАЖЛИВО: Підсумовуючи зазначене, необхідно підкреслити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримувати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для платника податків, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Ще раз необхідно вимітити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції  добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання доходу, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

ВИСНОВОК: Виходячи з вищевикладеного, у такого роду спорах необхідно враховувати відсутність/наявність у вироку по контрагенту конкретних обставин щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи.

У разі відсутності - вказане спростовує доводи податкового органу, що вирок є належним доказом нереальності господарських операцій Товариства з його контрагентами та беззаперечно свідчить про наявність податкового правопорушення платником податків при формуванні податкового кредиту.

Матеріал по темі: «Вирок по контрагенту не є беззаперечним доказом фіктивності»

Теги: налоговые споры, налоговые проверки, обжалование налоговых решений, НУР, ППР, акт проверки налогоплательщика, приговор суда, вирок суду, фиктивность контрагента, фіктивність господарських операцій, податкова інформація, судова практика, Адвокат Морозов

Вирок по контрагенту не є беззаперечним доказом фіктивності

Порушення кримінального провадження, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, рівно як і вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В свою чергу, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17 та від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16.

Разом з цим, вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку і може бути прийнятий до уваги тільки в тому разі, якщо ним дійсно встановлено безпосередньо безтоварність спірних господарських операцій.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанова від 27.02.2018  по справі № 813/1974/17.

Крім того, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім цього, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. (Постанова ВС КАС від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17 (ЄДРСРУ № 72983261).

ВАЖЛИВО: Отже, посилаючись на фіктивний статус контрагентів платника податків податковий орган має довести, що між ними мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на безпідставне отримання податкових вигід, принаймні, що платник (позивач) взагалі був обізнаним з приводу дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів. Наприклад, це може бути доведено рішенням суду, яке набрало законної сили, про визнання недійсним відповідного договору.

Між тим, посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів платника податків по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами є  належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Статтею 61 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб, а отже для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

ВИСНОВОК: Порушення кримінального провадження, отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, рівно як і вирок стосовно контрагента не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій платника податку.

Теги: налоговые споры, налоговые проверки, обжалование налоговых решений, НУР, ППР, акт проверки налогоплательщика, приговор суда, фиктивность контрагента, фіктивність господарських операцій, податкова інформація, судова практика, Адвокат Морозов

Належне вручення або направлення рішення фіскального органу

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли рішення фіскально-контролюючого органу вважається належним чином врученим платнику податку?

02 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/3168/15, адміністративне провадження № К/9901/7247/18 (ЄДРСРУ № 73734975) досліджував питання, коли ж рішення контролюючого органу  вважається належним чином врученим платнику податку.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39. пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.

ВАЖЛИВО: Положеннями пункту 58.3 статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Більше того, 19.09.2017 набрав чинності наказ Мінфіну від 21.07.2017 р. № 658 «Про затвердження Змін до Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків». Цим наказом внесено зміни до наказу Міністерства фінансів України від 28.12.2015 р. № 1204 «Про затвердження Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків».

Зокрема, наказом № 658 уточнено, що податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному ст. 42 ПКУ.

Так, згідно пунктів 42.1 та 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

(!!!) Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (пункт 45.2 статті 45 ПК України).

Визначення місцезнаходження юридичної особи наведено у частині першій статті 93 Цивільного кодексу України, згідно якої це фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

ВИСНОВОК: Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію податкових процедур, є надіслання документів за податковою адресою платнику податків - суб'єкту податкових правовідносин, на якого законом покладено комплекс податкових обов'язків, і який несе відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи. Належним чином врученими податкове повідомлення-рішення, податкова вимога є у разі надіслання останніх за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків - юридичної особи.

Таким чином,  надіслання податкового повідомлення-рішення на адресу Філії, а не на адресу ТОВ, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не є належною підставою для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов'язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином врученим, що призвело до неможливості встановлення строку, після якого грошові зобов'язання набувають статусу узгоджених, та протягом якого платник податків зобов'язаний сплатити грошові зобов'язання, визначені контролюючим органом.

Теги: вручення, направлення, рішення контролюючого органу, ППР, НУР, податкова адреса, юридична адреса, місцезнаходження, адреса платника податку, судова практика, Адвокат Морозов

Доцільність оскарження наказу про податкову перевірку після її проведення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судова практика Верховного суду щодо доцільності оскарження наказу ДФС про проведення податкової перевірки вже після її проведення.

Обґрунтовуючи все ж таки реальну доцільність оскарження саме - наказу ДФС на проведення перевірки платника податку, а вже потім самого податкового повідомлення рішення та застосування наслідки такого оскарження, наведу власний приклад, нещодавно пройшовший етап касаційного оскарження у новоствореному Верховному суді…

Об’єктом дослідження буде ПОСТАНОВА Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 травня 2018 року по справі №804/3006/17, касаційне провадження №К/9901/40546/18 (ЄДРСРУ № 73737151).

Звертаю увагу на дати: «У травні 2017 року Товариство Х звернулось до суду з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ від 22.12.2014 №1153 «Про призначення документальної невиїзної перевірки Товариства за листопад 2011 року - жовтень 2014 року».

Щоб не завантажувати читача менш важливою інформацію, скажу лише, що Товариство дізналось про спірний наказ вже під час судового засідання в адміністративному суді за позовом ДПІ до останнього про стягнення податкового боргу…десь на початку 2017 р. (читай між рядків).

Підстави для оскарження Наказу на податкову перевірку чітко закріплені у нормах Податкового кодексу України та не є предметом дослідження у цьому матеріалі, однак цитата Верховного суду у цьому рішенні дуже важлива: «Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою».

Тобто, платник податку не може оскаржити те, що не існує равно як і те, про що він не знає (тільки здогадується) і лише після ОФІЦІЙНОГО отримання інформації, з якою не згодний, останній реалізує своє конституційне право на оскарження…

Примітка: процедуру оскарження (адміністративне або судове) платник податку обирає самостійно, виходячи з правової доцільності та мети оскарження.

І на кінець цитата – апогей всього судового рішення, успіх майже річних юридично-правових зусиль, крах Акта податкової перевірки з усіма її державними важелями та адміністративним впливом: «Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої».

Підсумовуючи зазначене вбачається, що вищевказане судове рішення це гордість та велика вдячність нашій судовій системі, а також впевненість у меті нашої команди та нескінченний аналіз, змінних як вітер, трендів судової практики.

Необхідно вказати, що вищевказану судову практику корисно використовувати у взаємозв’язку із нижчезазначеним: податковий орган заявляє: «…у зв'язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію, а тому, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7, не може бути скасований».

Між тим, як неодноразово встановлено Верховним судом України та підтверджено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема від 21 березня 2018 року по справі № 812/602/17, адміністративне провадження № К/9901/5128/17 (ЄДРСРУ № 72965595), а саме: «посилання у касаційні скарзі на те, що у зв'язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та, як вважає відповідач, не може бути скасовано є також безпідставними, оскільки згідно наведених норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14».

Отже, у постановах Верховного Суду України від 27.01.2015 р. № 21-425а14, від 09.02.2016 р. у справі № 826/5689/13 та від 16.02.2016 р. у справі № 826/12651/14 міститься висновок про те, що невиконання вимог Податкового кодексу призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. 

Матеріал по темі: «Податкова перевірка без ознайомлення з наказом про її проведення» 

Тобто, у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт, що виключає наявність у податкового органу компетенції на прийняття податкової вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

У такому випадку висновки акта перевірки, визнаної протиправною, не повинні оцінюватися судом, а податкова вимога та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого податку є протиправними та підлягають скасуванню в силу незаконності перевірки та відсутності правових наслідків такої.

ВИСНОВОК: Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене та роблячи загальний висновок вбачається наступне:

1.  Платник податків має право оскаржувати наказ про проведення перевірки контролюючим органом вже після її проведення;

2. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду останньої;

3. У випадку незаконності перевірки, прийняті за її результатами податкові повідомлення-рішення автоматично підлягають визнанню протиправними та скасуванню;

4.   Судовий збір сплачується виходячи із ставок щодо «немайнового характеру»;

5. Процесуальний строк на оскарження наказу контролюючого органу щодо проведення перевірки платника податку становить 1095 днів. 

Матеріал по темі: «Визнання протиправним наказу про призначення податкової перевірки»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов