Поновлення строків на оскарження рішення антимонопольного комітету

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість поновлення присічного строку на оскарження рішення антимонопольного комітету

20 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8880/22 (ЄДРСРУ № 111675761) досліджував питання щодо правової можливості поновлення строків на оскарження рішення АМК.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Подібний висновок  викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №922/4227/17 та від 14.03.2023 у справі №910/4518/22.

В даній справі скаржник просить суд відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК та застосувати до спірних правовідносин правила позовної давності відповідно до статті 223 ГК України та статей 257-259 ЦК України

Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлював правову позицію, зокрема, про те, що:

- за приписами частини першої статті 60 Закону передбачені вказаною нормою строки оскарження рішень АМК не може бути відновлено;

- зазначені строки є присічними;

- закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є самостійною підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення АМК [близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2020 у справі №905/1605/19, від 12.02.2019 у справі №915/352/18, від 08.07.2019 у справі №915/756/18, від 27.08.2019 у справі №922/3685/18 від 23.04.2019 у справі №910/6538/18, від 14.03.2023 у справі №910/4518/22, від 20.04.2023 у справі №910/20438/21].

(!!!) Слід зазначити, що встановлена ЦК України позовна давність до правовідносин, які виникають стосовно скарження рішень АМК, не застосовується.

Верховний Суд виходить з того, що Закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин (преамбула Закону).

У свою чергу, у статті 1 ЦК України "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Що ж до предмета регулювання ГК України, то в силу приписів статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 223 "Строки реалізації господарсько-правової відповідальності" ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Слід зазначити, що вказана норма права знаходиться у главі 24 "ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН" розділу V "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ" ГК України.

Отже, вказана норма права не покликана регулювати правовідносини, що виникають у сфері підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності, тощо.

Відповідно до частин першої та десятої статті 11 ГПК України "Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом" суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Разом з тим, Законом, а саме частиною першою статті 60, чітко врегульовано, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Отже, спеціальним законом чітко врегульовано строк оскарження рішень АМК та визначено, що такий строк є присічним.

Крім того, неможливість застосування у даному випадку приписів статті 223 ГК України та статей 257-259 ЦК України визначена, тим, що цивільні правовідносини [особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників], господарські відносини [сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини; господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності; під організаційно-господарськими відносинами у ГК України розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю; внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами] не є подібними з правовідносинами, які виникають на підставі Закону між АМК [в силу приписів частини четвертої статті 4 Закону АМК здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень] і особою, що оскаржує відповідні рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

ВИСНОВОК: Закон чітко визначає, що строк оскарження рішень АМК є двомісячним і розпочинає свій перебіг з дня одержання відповідного рішення та вказаний строк не може бути відновлено. 

Поряд з тим законодавцем, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, не було надано можливості продовження строків, встановлених у частині першій статті 60 Закону №2210-ІІІ.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом 08 червня 2023 року у справі № 910/4032/22 (ЄДРСРУ № 111484389).

 

Матеріал по темі: «Здорова економічна конкуренція під час участі в аукціоні, конкурсі, тендері»

 

 

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність оскаржень рішень адміністративної колегії Антимонопольного комітету України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Предметна юрисдикційна підсудність оскарження рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету

29 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/14901/21, провадження № К/9901/40202/21 (ЄДРСРУ № 102362204) досліджував питання щодо предметної юрисдикційної підсудності оскарження рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету.

У відповідності до статті 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету належить, зокрема: розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень, надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції, попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом; надання обов`язкових для розгляду рекомендацій органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб`єктам господарювання, об`єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють; розгляд справ про адміністративні правопорушення, винесення постанов, а також перевірка законності та обґрунтованості постанов, винесених адміністративними колегіями територіальних відділень Антимонопольного комітету України, в цих справах.

За змістом частини першої статтею 18 Закону № 922-VIII Антимонопольний комітет України як орган оскарження з метою неупередженого та ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов`язаних з участю у процедурах закупівлі, утворює постійно діючу адміністративну колегію (колегії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішення постійно діючої адміністративної колегії (колегій) ухвалюються від імені Антимонопольного комітету України.

Частиною  двадцять третьою статті 18 Закону № 922-VIII передбачено, що рішення органу оскарження може бути оскаржене суб`єктом оскарження, замовником до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом 30 днів з дня його оприлюднення в електронній системі закупівель.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17, орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

В той же час, слід зауважити, що у справі № 918/843/17 позивач був учасником закупівлі, а відповідач - замовником. Тобто, висновок Великої Палати Верховного Суду стосувався спорів між суб`єктами господарювання та організаторами торгів (замовниками), предметом яких є рішення, дії чи бездіяльність саме організатора процедури закупівлі (замовника).

Разом з тим, предметом оскарження в даній справі є рішення Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, а не рішення організатора процедури закупівлі.

Таким чином, спір у цій справі виник між суб`єктом господарювання та суб`єктом владних повноважень, який спрямований саме на захист публічно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17 та від 26 квітня 2021 року у справі № 640/14645/19.

Отже, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17 в межах спірних правовідносин не є релевантними.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02 грудня 2019 року у справі № 910/8183/19 справи у спорах щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, згідно з висновком Верховного Суду у справі № 910/8183/19 норми пункту 1 статті 7 ГПК України та статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачають вирішення спору щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів господарськими судами, проте лише у разі, якщо такий спір виникає із правовідносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності та захистом від недобросовісної конкуренції.

Отже, спори щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих у процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, чи укладено між замовником та учасником договір за наслідками цієї процедури.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі №640/14645/19, від 08.07.2021 у справі №640/19940/20, від 31.05.2021 у справі №640/17124/20, від 14.04.2021 у справі №640/11846/20, від 31.03.2021 у справі №640/18475/20.

ВИСНОВОК: Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що спори, які стосуються оскарження рішень постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 160/2452/19 та  підтримана Верховним Судом 13 січня 2021 року у справі № 826/18856/16, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/21336/19 та ін.

Матеріал по темі: «Підсудність оскарження рішень Антимонопольного комітету України»

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Підсудність оскарження рішень Антимонопольного комітету України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність оскарження  рішень органів Антимонопольного комітету України, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів

21 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/21336/19, адміністративне провадження № К/9901/30824/20 (ЄДРСРУ № 100471055) досліджував питання щодо

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

В той же час приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

(!!!) Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (зокрема, постанова від 03.07.2018 у справі №826/27224/15).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад врегульовані спеціальним Законом України «Про публічні закупівлі».

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, зокрема, здійснювати повноваження, передбачені Законом України «Про публічні закупівлі».

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 13 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» виключно до компетенції Антимонопольного комітету України належать, зокрема, утворення постійно діючих адміністративних колегій Антимонопольного комітету України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про публічні закупівлі» Антимонопольний комітет України як орган оскарження з метою неупередженого та ефективного захисту прав і законних інтересів осіб, пов`язаних з участю у процедурах закупівлі, утворює постійно діючу адміністративну колегію (колегії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішення постійно діючої адміністративної колегії (колегій) ухвалюються від імені Антимонопольного комітету України.

ВАЖЛИВО: Частинами 23 та 24 статті 18 України «Про публічні закупівлі» передбачено, що рішення органу оскарження може бути оскаржене суб`єктом оскарження, замовником до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом 30 днів з дня його оприлюднення в електронній системі закупівель.

Право на оскарження не обмежує права суб`єкта оскарження звернення до суду без попереднього звернення до органу оскарження.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №918/843/17 полягала у тому, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Тобто, висновок Великої Палати Верховного Суду стосувався спору між суб`єктом господарювання та організатором торгів (замовниками), предметом якого було рішення саме організатора процедури закупівлі (замовника).

Спори між суб`єктами господарювання та Антимонопольним комітетом України як суб`єктом владних повноважень, які виникають внаслідок винесення останнім владного управлінського рішення за наслідком розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, спрямовані саме на захист публічно-правових відносин. Такі спори безпосередньо не стосуються відносин, які пов`язані з обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом економічної конкуренції тощо, що унеможливлює їх розгляд у порядку господарського судочинства.

Тому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 травня 2019 року в справі №918/843/17, не можуть бути застосованими до спірних правовідносин.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.12.2019 у справі №910/8183/19, справи у спорах щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Також, згідно з практикою Верховного Суду (зокрема, постанова від 13.01.2021 у справі № 826/18856/16) касаційні скарги у справах щодо оскаржень рішень постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель розглядаються в порядку частини першої статті 27 КАС України.

ВИСНОВОК: За такого правового регулювання та наведених обставин, Верховний суд дійшов висновку, що спори щодо оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих у процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, чи укладено між замовником та учасником договір за наслідками цієї процедури.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі №640/14645/19, від 08.07.2021 у справі №640/19940/20, від 31.05.2021 у справі №640/17124/20, від 14.04.2021 у справі №640/11846/20, від 31.03.2021 у справі № 640/18475/20.

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про скасування рішення Антимонопольного комітету України»

 

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Здорова економічна конкуренція під час участі в аукціоні, конкурсі, тендері

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Антиконкурентні узгоджені дії в тендерній процедурі є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції

25 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1943/20 (ЄДРСРУ № 95841685) досліджував питання щодо оскарження рішення антимонопольного комітету з питань економічної конкуренції між учасниками тендерної процедури.

Статтею 1 Закону №2210-III визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до статті 5 Закону №2210-III узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання.

За приписами пункту першого статті 50 Закону №2210-III антиконкурентні узгоджені дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2210-III, антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2210-III встановлено, що антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Отже, враховуючи положення статті 5, частини першої та пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2210-III, антиконкурентна узгоджена поведінка може виражатися у будь-якій формі.

Верховний суд виходить з того, що для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону. Отже, для визнання АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі. Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду: від 13.03.2018 зі справи №924/381/17,  від 12.06.2018 зі справи №922/5616/15,  від 18.10.2018 зі справи №916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи №922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи №924/552/19, від 11.06.2020 зі справи №910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи №910/2988/18, від 05.08.2018 зі справи №922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи №914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи №927/741/19, від 15.12.2020 зі справи №910/2025/20 стосовного того, що змагальність учасників конкурентних процедур ґрунтується на непевності щодо інших учасників та їх поведінки, що зумовлює необхідність кожним з учасників пропонування кращих умов за найнижчими цінами.

Для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.

Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).

Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.

Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов`язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією.

Близька за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі від 13.03.2018 зі справи № 924/381/17, від 12.06.2018 зі справи  №922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи № 916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи №  922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи № 924/552/19.

Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку частини другої статті 86 ГПК, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності. Тобто питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку.

Близька за змістом правова позиція висловлена у низці постанов Верховного Суду, в тому числі, в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 924/381/17, від 12.06.2018 у справі № 922/5616/15, від 18.10.2018 у справі № 916/3214/17, від 18.12.2018 у справі № 922/5617/15, від 05.03.2020 у справі № 924/552/19, від 11.06.2020 у справі № 910/10212/19, від 22.10.2019 у справі № 910/2988/18, від 05.08.2018 у справі № 922/2513/18, від 07.11.2019 у  справі № 914/1696/18, від 02.07.2020 у справі № 927/741/19 і підстави для відступу від неї у справі  №  910/4542/20 (ЄДРСРУ № 95780476), № 910/17985/19 (ЄДРСРУ № 95708092) та №910/17126/19 (ЄДРСРУ № 94656787) відсутні.

Закон №2210-III не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від "спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції". Цілком зрозуміло, що така "домовленість" навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому, питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України.

Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 у справі №914/1696/18, від 13.08.2019 у справі №916/2670/18, від 05.08.2019 у справі №922/2513/18, в ухвалі Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 923/330/19.

ВИСНОВОК: Визначальною характеристикою економічної конкуренції є змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваги над іншими суб`єктами господарювання.

При цьому означене змагання не залишає місця таким обставинам як: надання будь-якої допомоги, оскільки така допомога збільшує шанси того суб`єкта господарювання у змаганні, який цю допомогу отримує, по відношенню до того суб`єкта, який таку допомогу надає; обмін інформацією під час підготовки документації .

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про скасування рішення Антимонопольного комітету України»

 

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикція спору про скасування рішення Антимонопольного комітету України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору про скасування рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель

18 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справ № 640/17393/20, адміністративне провадження № К/9901/5958/21 (ЄДРСРУ № 95616244) та №826/3932/17, адміністративне провадження № К/9901/4774/21 (ЄДРСРУ №  95616239)  досліджував питання підсудності спору щодо скасування рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції виходив з того, що за результатами проведеної процедури закупівлі  між Державним підприємством та переможцем процедури закупівлі ТОВ укладено договір, отже цей позов спрямований саме на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно-правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, спір між учасниками у цій справі не є спором у сфері публічно-правових відносин, а тому з урахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

При цьому, суди керувалися правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17.

Проте, Верховний суд вважає необґрунтованими посилання судів попередніх інстанцій на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду з огляду на різний суб`єктний склад та характер спірних правовідносин.

Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17, орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

Постанова Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі № 826/10147/18 (адміністративне провадження № К/9901/24008/19, ЄДРСРУ № 89111273) та від 14.05.2020 року у справі № 640/10608/19.

В той же час, колегія суддів наголошує, що у справі № 918/843/17 позивач був учасником закупівлі, а відповідач - замовником. Тобто, висновок Великої Палати Верховного Суду стосувався спорів між суб`єктами господарювання та організаторами торгів (замовниками), предметом яких є рішення, дії чи бездіяльність саме організатора процедури закупівлі (замовника).

Разом з тим, предметом оскарження у даній справі є рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, а не рішення організатора процедури закупівлі.

Таким чином, спір у даній справі виник між суб`єктом господарювання та суб`єктом владних повноважень та спрямований саме на захист публічно-правових відносин.

Тобто, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17 в межах спірних правовідносин не є релевантними.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02 грудня 2019 року у справі № 910/8183/19 справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, згідно висновку Верховного Суду у справі № 910/8183/19 норми пункту 1 статті 7 ГПК України та статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачають вирішення спору щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів господарськими судами, проте лише у разі, якщо такий спір виникає із правовідносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності та захистом від недобросовісної конкуренції.

При цьому, згідно практики Касаційного адміністративного Суду у складі Верховного Суду (зокрема, постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №826/18856/16, ЄДРСРУ № 94200551) касаційні скарги у справах щодо оскаржень рішень постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель розглядаються в порядку частини першої статті 27 КАС України.

ВИСНОВОК:  Системний аналіз викладених вище правових норм надає підстави стверджувати, що спори, які стосуються оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України»

 

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикція у спорах щодо оскарження рішень органів АМК за наслідками розгляду скарг

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками  розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель.

02 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/8183/19 (ЄДРСРУ № 86039107) досліджував питання щодо юрисдикції у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками  розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.  Разом з тим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

ВАЖЛИВО:  Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України).

В той же час,  03 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 922/3506/18, провадження № 12-39гс19 (ЄДРПОУ № 82885655) досліджувала питання юрисдикції справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України незалежно від суб’єктивного складу.

Так, вимога про визнання протиправним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України за позовом фізичної особи підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, незважаючи на суб’єктивний склад учасників провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в рамках справи № 820/2953/18 (К/9901/66058/18), Провадження № 11-15апп19 (ЄДРСРУ № 81841916).

Матеріал по темі: «Юрисдикція справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України»

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

(!!!) Таким чином, наведені норми передбачають вирішення спору щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів господарськими судами, проте лише у разі, якщо такий спір виникає із правовідносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності та захистом від недобросовісної конкуренції. 

Разом з цим предметом розгляду у даній справі є оскарження рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Дане рішення винесено відповідачем за наслідками оскарження третьою особою процедури проведення тендеру (публічних закупівель) дизельного палива, замовником якого виступив позивач.

За таких обставин, Верховний суд погодився з доводами касаційної скарги щодо неможливості застосування до даних правовідносин сторін положень пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України та статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки спір у справі виник із правовідносин, які не пов`язані із захистом економічної конкуренції.

Суд зазначив, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб`єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 819/829/17 та від 14.05.2019 у справі № 918/843/17).

Оскільки спір у даній справі виник не з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції та обмеженням монополізму у господарській діяльності, то до нього не можуть бути застосовані положення пункту 7 частини першої статті 20 ГПК України та статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а дана справа має розглядатися окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

ВИСНОВОК:  Справи у спорах щодо оскарження рішень органів АМК, які прийняті за наслідками  розгляду скарг учасників торгів, поданих в процедурах публічних закупівель, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.


Матеріал по темі: «Правова можливість оскарження листів Антимонопольного комітету України»





Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикція справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України незалежить від суб’єктивного складу учасників провадження (фізичних або юридичних осіб).

03 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 922/3506/18, провадження № 12-39гс19 (ЄДРПОУ № 82885655) досліджував питання юрисдикції справ щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України незалежно від суб’єктивного складу.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Слід відмітити, що справи зі спорів про оскарження рішень органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розгляду за правилами ГПК України, за винятком, справ щодо оскарження рішень органів АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Таку ж правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду України від 17.06.2015 зі справи № 910/1331/14 (3-256гс15) та від 14.06.2016 зі справи № 21-5648а15 (817/2806/13-а).

(!!!) Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Разом з тим, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

ВАЖЛИВО: Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності (пункт 7 частини першої статті 20 ГПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до приписів частини першої та другої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Вказані норми прямо передбачають вирішення спору господарським судом,  тобто законом установлено інший порядок судового провадження щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету України та його органів, ніж КАС України, а тому останній не поширює свою дію на спірні відносини.

Натомість відсутність у фізичної особи статусу підприємця не має правового значення для визначення юрисдикції спору, оскільки господарські суди розглядають справи у будь-яких спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України та його органів, незалежно від суб`єктного складу.

ВИСНОВОК: Вимога про визнання протиправним та скасування рішення органу Антимонопольного комітету України за позовом фізичної особи підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, незважаючи на суб’єктивний склад учасників провадження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в рамках справи № 820/2953/18 (К/9901/66058/18), Провадження № 11-15апп19 (ЄДРСРУ № 81841916).

Теги: АМКУ, Антимонопольний комітет України, скасування рішення АМК, юрисдикційна підсудність, вимога в законі на підсудність, незважаючи на субєктивний склад учасників, судова практика, Адвокат Морозов