Адвокат Морозов (судовий захист)
Чи є факт складання протоколу про адмінправопорушення працівником поліції у
разі подальшого закриття справи судом підставою для відшкодування моральної
шкоди?
22 січня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 335/6977/22, провадження
№ 14-87цс24 (ЄДРСРУ № 125162574) досліджувала питання щодо встановлення факту
заподіяння моральної шкоди.
Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність
якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу
відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями
чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок
порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає
у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична
особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її
сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у
зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності
фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина
друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується
грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового
відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру
правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей
потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи,
яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з
урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру
відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя
статті 23 ЦК України).
(!) Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні
громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення
або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення
відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру
(пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у
справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен
з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних
страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями
(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній
формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому
базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
(!) Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд
визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,
психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх
тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його
життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації,
час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має
виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір
відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного
задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її
безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен
довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та
незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування,
кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011
року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли
внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини,
навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть
підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування
моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого
самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність)
спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є
розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини
з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним
конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає
у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня
страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня
залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх
інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки
та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної
шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,
повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції
під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була
заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також
обґрунтувати розмір її відшкодування.
Встановлення причинного зв`язку між неправомірними
діями і заподіяною шкодою
Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за
відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу
державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними
(неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою,
завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної
відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для
забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу
справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в
тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших
обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний
причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення
об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного
діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту
шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що
шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас
причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути
безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось
додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного
Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28
жовтня 2020 року у справі №
904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди
доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду
докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а
також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.
Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій
працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про
наявність причинного зв`язку між діями
працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний
зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання
шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода
повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним
притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення
протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може
оцінюватись як преюдиційний факт
завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне
правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.
Щодо застосування статті 1176 ЦК України та приписів
Закону № 266/94-ВР до спірних правовідносин
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної
влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства,
прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у
Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного
складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи
службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи
досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом
заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної
відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що
здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду,
відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких
охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку
незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної
відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного
затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи
виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії
органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування,
прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до
порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових
зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК
України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини
шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з
огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної
влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього
Кодексу).
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього
Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні
кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою,
незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки,
незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи
(посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт,
незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених
законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими
актами законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в
розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім
ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про
підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання
під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку,
виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від
роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та
свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального
правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або
невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і
вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на
відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК
України лише за існування таких умов: 1) шкода завдана особі визначеними
у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування;
прокуратурою; судом); 2) шкода завдана особі переліком рішень, дій чи
бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про
Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція,
патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна
поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких
спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування,
рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з
Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про
оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється
оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та
спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого
наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796,
основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і
громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та
законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів
суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях,
нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій;
запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження,
виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень,
випадків насильства у сім`ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх
учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада»,
що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями,
іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою
запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності,
а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням;
забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням
законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
З урахуванням наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду
виснувала, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне
правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність
чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК
України та Закону № 266/94-ВР.
ВИСНОВОК: У підсумку
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про
адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124
КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення
відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне
правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174
ЦК України, а положення статті 1176 ЦК
України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
Матеріал по темі: «Встановлення
протиправності в діях поліції під час складання протоколу про адмінправопорушення»
Теги: протокол, постанова,
штраф, сплата штрафу, визнання вини, адмінправопорушення, виконавче
провадження, повернення коштів, оскарження штрафів, судова практика, Верховний
суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар