Органи ДРАЦС у справах про усиновлення дитини

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

(Не)обов’язковість участі органів ДРАЦС, як заінтересованих осіб у справах про усиновлення дитини

Ч. 2 п. 2. розділу I Загальних положень «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000  № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 24.12.2010 № 3307/5,  – надалі «Правила») передбачає, що відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.

П. 6 розділу II «Загальні норми державної реєстрації актів цивільного стану» Правил вказує, якщо до актового запису цивільного стану вносяться зміни або здійснюються інші відмітки (про розірвання шлюбу, усиновлення, зміну імені у випадках, встановлених законом, позбавлення чи поновлення батьківських прав тощо), то на лицьовому боці актового запису зазначаються підстави їх внесення: актовий запис, рішення суду, розпорядження голови районної, міської державної адміністрації або рішення виконавчого комітету міської, районної в місті ради про присвоєння або зміну прізвища або власного імені малолітньої дитини, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану або інший документ, який є підставою для внесення змін. Записи щодо внесених до актового запису цивільного стану змін засвідчуються підписом посадової особи та печаткою відділу державної реєстрації актів цивільного стану. Зміни до актового запису цивільного стану вносяться одночасно з внесенням таких самих змін до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. 

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вбачається, що окрім органу опіки та піклування як заінтересованих осіб, у справах про усиновлення суди нерідко залучають державні органи реєстрації актів цивільного стану, які не є заінтересованими особами, оскільки в силу закону органи ДРАЦС зобов’язанні внести відповідні зміни у актовий запис на підставі рішення суду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Хто такий «орган опіки та піклування» у справах про усиновлення?»

 

 

#усиновлення, #усиновлення_дитини, #заява_про_усиновлення_дитини, #висновок_служби_у_справах_дітей, #актовий_запис, #свідоцтво_про_народження, #свідоцтво_про_шлюб, #зміна_прізвища_дитини, #судова_практика, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

Хто такий «орган опіки та піклування» у справах про усиновлення?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язковість участі «органу опіки та піклування» у справах про усиновлення дитини

Відповідно до Сімейного кодексу України (ст. 207) усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду.

Ч. 1 ст. 312. ЦПК України передбачає, що суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.

Відповідь навіщо потрібен орган опіки та піклування міститься у ч. 2 вищевказаної статті, яка передбачає, що орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. 

Згідно висновків про застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19, передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися.  

У постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 756/12509/21, передбачено, що «органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини, і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується з урахуванням досвіду у певній сфері, у межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій із боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду, оскільки здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень». 

Однак, за змістом ст.ст. 312-313  ЦПК України законодавець чітко вказав, що розгляд справи про усиновлення дитини не може здійснюватися без участі органу опіки та піклування, а також надання останнім висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Обов’язок подання висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини законодавець поклав на орган опіки та піклування. 

Органи опіки та піклування здійснюють повноваження на підставі завдань та функцій, покладених на цей інститут у чинному законодавстві, які визначено, зокрема, гл. 6 ЦК, гл. 19 СК і Правилами опіки та піклування, затвердженими спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 346 «Про ліквідацію урядових органів» та Указом Президента України від 8 липня 2011 р. № 741 «Про внесення змін до Положення про Міністерство соціальної політики України» Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини ліквідовано. Центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дитини, є Міністерство соціальної політики України.

(!!!) Відповідно до ч.1 ст.  56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. 

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону від 13 січня 2005 р. N 2342-IV "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей. 

Для здійснення функцій щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у складі служби у справах дітей створюється окремий підрозділ, діяльність якого визначається в установленому порядку (ч. 3 ст. 12 вказаного Закону).

ВИСНОВОК: Отже,  безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

 

Матеріал по темі: «Усиновлення дитини: судовий та позасудові етапи»

 

 

Теги: усиновлення, усиновлення дитини, заява про усиновлення дитини, висновок служби у справах дітей, актовий запис, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, зміна прізвища дитини, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Вручення судового рішення стороні у справі, яка бере участь в суді через адвоката

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості вручення судового рішення стороні у справі, яка бере участь в суді через представника (адвоката)

28 січня 2025 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 756/1579/24, провадження № 61-16632св24 (ЄДРСРУ № 124772752) досліджував питання щодо особливості вручення судового рішення стороні у справі, яка бере участь в суді через представника (адвоката).

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частини перша статті 58 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з статтею 14 ЦПК України в судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Адвокат як представник бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає в реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії / рішення / позиція представника в судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє, і остання має теж це розуміти.

(!!!) Участь сторони в судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом сторони, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні підстави.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 9901/236/21 (провадження № 11-102заі24).

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частина сьома статті 272 ЦПК України).

ВИСНОВОК: Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що учасник справи, який бере в ній участь через представника, а саме адвоката, вважається таким, що отримав копію судового рішення, за результатами розгляду справи в суді першої інстанції, якщо представнику доставлено такий процесуальний документ до електронного кабінету.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «(Не)можливість оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку»
 

 

 

 

 

 

Теги: вручення судового рішення, перегляд судового рішення, залишення без розгляду, поновлення строків, заява про перегляд, апеляційне оскарження, суд,  Адвокат Морозов

Валюта боргового зобов’язання при укладенні договору позики в іноземній валюті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: валюта боргового зобов’язання при укладенні договору позики в іноземній валюті

30 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 644/6614/20, провадження № 61-7992св24 (ЄДРСРУ № 124808852) досліджував питання щодо валюти боргового зобов’язання при укладенні договору позики в іноземній валюті.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження  № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України. 

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику.

 

 

Матеріал по темі: «Договір позики або розписка з ознаками удаваного або правочину вчиненого під впливом тяжкої обставини»

 

 

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов