Адвокат Морозов (судовий захист)
Особливості оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки об`єкту нежитлової нерухомості – автостоянки на якій містяться тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності
25 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/7225/24,
адміністративне провадження № К/990/3673/25 (ЄДРСРУ № 125447177) досліджував
питання щодо особливостей оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне
від земельної ділянки об`єкту нежитлової нерухомості – автостоянки на якій
містяться тимчасові спорудах для здійснення підприємницької діяльності
та/або малі архітектурні формах .
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і
зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків
та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників
податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів,
повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового
контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12
ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових
адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів
належать встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок,
визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14
ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не
є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості
відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги,
пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для
відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового
обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та
адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги,
магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного
обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади
підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового
обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті
автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні
будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні
(нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні,
майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні
підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно
складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,
транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК
України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі
нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України
встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової
нерухомості, в тому числі його частка.
Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України
зазначає об`єкти, які не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно,
відмінне від земельної ділянки.
Зокрема в підпункті «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2
статті 266 ПК України вказано, що не є об`єктом оподаткування: об`єкти
нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого
та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах
для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах
та на ринках.
В постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 160/7228/24 Верховний Суд
зазначив, що для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2
статті 266 ПК України необхідно обов`язково дотриматися усіх наступних умов:
- об`єкт повинен відноситися до нежитлової
нерухомості;
- об`єкт повинен використовуватися суб`єктами
господарювання малого та середнього бізнесу;
- суб`єкт господарювання повинен провадити свою
діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності
та/або в малих архітектурних формах та на ринках.
В даній справі судами попередніх інстанцій
констатовано, що платник є фізичною особою-підприємцем з основним видом
економічної діяльності 52.21 "Допоміжне обслуговування наземного транспорту",
та платником єдиного податку.
Платник у позовній заяві покликався на те, що об`єкт
нежитлової нерухомості - автостоянка, щодо якого нараховане грошове
зобов`язання, використовувався ним як фізичною особою - підприємцем у власній
господарській діяльності.
Водночас судами попередніх інстанцій вказаним доводам
Позивача не надано оцінки, а саме, не досліджено та не встановлено на підставі
належних доказів чи дійсно об`єкт нежитлової нерухомості - автостоянка
використовувався Позивачем саме як фізичною особою - підприємцем у власній
господарській діяльності.
Крім того, частиною другою статті 28 Закону України
«Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда
торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для
здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що
виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд,
визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і
встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької
діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей
(павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не
мати такого приміщення.
Частиною другою статті 21 Закону України «Про
благоустрій населених пунктів» встановлено, що мала архітектурна форма -
це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.
До малих архітектурних форм належать: альтанки,
павільйони, навіси; паркові арки, аркади) і колони (колонади); вуличні вази,
вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави,
столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні
стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється
відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з
дотриманням вимог законодавства, норм і правил.
Обгрунтовуючи, що належна йому автостоянка не є
об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної
ділянки, відповідно до положень підпункту "е" підпункту 266.2.2
пункту 266.2 статті 266 ПК України, Позивач покликався на те, що автостоянка
може мати тимчасові споруди та малі архітектурні форми.
Суди попередніх інстанцій, формуючи висновок про
відсутність підстав для застосування підпункту е" підпункту 266.2.2 пункту
266.2 статті 266 ПК України виходили виключно з того, що відповідно до положень
підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, автостоянка є об`єктом
нежитлової нерухомості, а отже є об`єктом оподаткування в розумінні норм ПК
України.
Водночас при цьому судами першої та апеляційної
інстанцій не було досліджено питання можливості віднесення об`єктів
нерухомості, які оподатковані контролюючим органом до тимчасових споруд для
здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм.
Водночас, встановлення вищезазначених обставин є
визначальним для застосування підпункту "е" підпункту 266.2.2 пункту
266.2 статті 266 ПК України у цих правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в
постанові від 27 серпня 2024 року у справі №
160/7228/24 (ЄДРСРУ № 121254629).
Більше того, в постанові від 29 червня 2023 року у
справі № К/990/3883/23 Верховний
Суд звернув увагу на те, що принцип безпосереднього дослідження судом доказів,
передбачений частиною першою статті 90 КАС України, вимагає проведення їх
дослідження, аналізу й надання оцінки судом саме під час судового розгляду
справи, а відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає
відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та
допустимими. Отож, мотивація суду не може обмежуватися цитуванням змісту
висновків контролюючого органу та, відповідно, зробленими формальними
висновками без безпосереднього аналізу і дослідження доказів судом та
встановлення відповідних обставин під час судового розгляду справи.
