Адвокат Морозов (судовий захист)
Вирішення
судового спору про визнання електронних торгів недійсними з підстав не
отримання дозволу органу опіки та піклування при реєстрації малолітньої дитини
у спірному помешканні
04 вересня 2024
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 591/385/22,
провадження № 61-5657св24 (ЄДРСРУ № 121471289) досліджував питання щодо
вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними з підстав не
отримання дозволу органу опіки та піклування при реєстрації малолітньої дитини
у спірному помешканні.
Умови і порядок
виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до
закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному
порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі
статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як
завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та
рішень інших органів (посадових осіб) ? сукупність дій визначених у цьому
Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і
проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені
Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими
актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48
Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення
на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків)
та примусовій реалізації.
Виходячи з
аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка
полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно
боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та
ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних
торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення
прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на
публічних торгах, а відтак, є правочином.
Зазначений
висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті
656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.
(!!!) Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод
купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому
порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених
частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті
215 ЦК України).
Разом із тим,
оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності
укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог
закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних
торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення
встановлених законодавством правил їх проведення.
Відповідно до
частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»
реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту,
обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті
56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за
фіксованою ціною.
Порядок
проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Аналіз положень
Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що вони не
встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють,
як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на
прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен
визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого
майна.
Відповідно до
вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з
метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі
прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять
спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається
відповідний договір.
У постанові
Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено
правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних
торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог
Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи
вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення
прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних
торгів.
У постанові
Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також
викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити
суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому,
окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні
бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом
захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Подібні правові
висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015
року у справі № 6-1884цс15,
від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня
2016 року у справах №
6-370цс16 та №
6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
Згідно зі
статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею
повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти
років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти
років.
Відповідно до
частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або
особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування,
наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному
посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових
прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені
дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
У частині
третій статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що органи
опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками
або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні
жилих приміщень та купівлі нового житла.
Держава
охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо
нерухомого майна.
Неприпустиме
зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких
правочинів щодо жилих приміщень.
Органи опіки та
піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх
замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до
закону.
Для вчинення
будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить
дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право
користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки
та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки
та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів
дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке
належить дітям (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту
бездомних осіб і безпритульних дітей»).
Стаття 19 СК
України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та
інтересів. Частина шоста цієї статті СК України визначає співвідношення
повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з
висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим,
суперечить інтересам дитини. Виконавець у виконавчому провадженні відповідно до
законодавства України подібними повноваженнями не наділений.
Відповідно до
абзацу дев`ятого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого
наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, заявка
на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в
електронній або паперовий формі) у разі передачі на реалізацію нерухомого
майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія
дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду;
Згідно з
абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації арештованого майна
реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з
урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про
іпотеку».
У пункті 28
Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень,
затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №
512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у
редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у
разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право
користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та
піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано,
виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в
разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з
підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
У пунктах 70,
71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження
№ 14-113цс 21) зазначено про те, що на відміну від виконання судових рішень,
які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене
житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які
передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з
боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання
державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є
обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права
користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується
в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини
забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи
рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного
дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього
уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та
піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
При цьому у
пунктах 66-69 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що
вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та
піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування,
яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення
захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про
охорону дитини, статтею 12 Закону про основи созахисту, від можливого
порушення.
Якщо суд
приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у
рахунок погашення їх зобов`язань перед кредитором, то суд не досліджує питання
прав тих чи інших осіб, які пов`язані з можливими об`єктами жилої нерухомості,
які вже сам державний виконавець відповідно до Закону України «Про виконавче
провадження» визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для
забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої
реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки
відповідні дії державного виконавця не оскаржуються кимось з учасників
виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.
Разом з тим
повноваження державного виконавця не мають того характеру та обсягів, які має
суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені
у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» не відповідають широті
повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових
спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право
суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як
законодавство України, зокрема Закон України «Про виконавче провадження»,
такими повноваженнями державного виконавця не наділяє. Також, наприклад,
державний виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності
неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка
підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення,
чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення
подібних питань державний виконавець і має звертатись до органів опіки та
піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий
захист прав неповнолітніх дітей.
Тому державний
виконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних
прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад,
статтю 39 Закону України «Про іпотеку».
При таких
обставинах, у пункті 72 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла
висновку, що державний чи приватний виконавець повинен
звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової
нерухомості, право на користування яким мають діти.
ВИСНОВОК: Враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону
України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних
дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень
і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець зобов`язаний у
разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право користування на яке мають
діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне
рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого
майна.
Теги:
електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна
власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча
служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення
торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар