Адвокат Морозов (судовий захист)
Скасування рішень держреєстратора про реєстрацію права
власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за
договором іпотеки
04 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 646/1828/19, провадження
№ 61-9843св23 (ЄДРСРУ № 120180518) досліджував питання щодо скасування рішень
держреєстратора про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме
майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України
зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й
вимогами ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник
не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового
зобов`язання.
Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є
обов`язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова
установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054
ЦК України).
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про
іпотеку» зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання
зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні
іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог
за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у
порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку»
у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання
іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням
шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на
звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених
статтею 12 цього Закону. Звернення
стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого
напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов`язання та/або умов
іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо
він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В
цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про
виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та
попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї
вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається
без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на
предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина перша статті 35 Закону
України «Про іпотеку»).
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (у
редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору
можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом
позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання
здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що
міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між
іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який
підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до
набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет
іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається
відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб
звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений
договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає
іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення
стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може
передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в
рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею
37 цього Закону; право іпотекодержателя
від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору
купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену
іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу
іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання
основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності
іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша
статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про
державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено,
що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це
офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення
речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних
відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про
мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних
правовідносин) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника)
нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4
Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5
Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення
зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за
споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України
в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як
місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом
незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в
іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не
знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна
(об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує
140,0 кв. м для квартири та 250,00 кв. м для житлового будинку.
У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення
майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань
майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України
«Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі
рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про
задоволення вимог іпотекодержателя.
Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір
про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне
застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на
предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили
лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати
іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до
іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону
України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як
забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути
стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку)
залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання
боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення
майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»
ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця
без згоди останнього на його відчуження.
Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на
предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження
застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна
громадян України», наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо
тимчасової заборони відчуження.
Зазначений висновок узгоджується із правовим
висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня
2020 року у справі № 644/3116/18
(провадження № 14-45цс20), Верховним Судом у постанові від 31 січня 2024
року у справі № 464/4325/19 (провадження
№ 61-6100св23) та ін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21
грудня 2022 року у справі №
914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) виснувала, що
скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на
нерухоме майно є правомірним та ефективним способом захисту, оскільки державний
реєстратор одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача
на відповідне нерухоме майно проводить державну реєстрацію набуття права
власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
Велика Палата Верховного Суду висловила правову
позицію щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначивши, що задоволення вимоги про
скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права
власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування
додаткових способів захисту таких, як поновлення права власності (за умови,
якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право,
наявний між сторонами). Скасування рішень державного реєстратора про державну
реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було
звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав
іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх
осіб.
Такий висновок узгоджується із постановами Верховного
Суду від 31 січня 2024 року у справі № 464/4325/19 (провадження № 61-6100св23), від
13 березня 2024 року у справі №
201/8229/19 (провадження № 61-4952св23).
ВИСНОВОК: Скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права
власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за
договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо
таке майно не було відчужене на користь третіх осіб. Це відновлює становище,
яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що
відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК
України.
Аналогічна правова позиція висловлена 07 травня 2024
року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи №
947/37315/20, провадження № 61-749св24 (ЄДРСРУ № 118923333).
Матеріал по
темі: «Право
власника нерухомості, обтяженого іпотекою, користуватися власним майном»
Теги: іпотека, ипотека,
звернення стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення
іпотекодателя, позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому
вираженні, вартість майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар