Продовження строку тримання під вартою в умовах воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Конституційний суд України щодо гарантій судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою 

Конституційний суд України висловився щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (справа № 3-88/2022 (205/22,114/24) про гарантії судового контролю за дотриманням прав осіб, яких утримують під вартою) 

Конституційний Суд України наголошує, що законодавець у частині шостій статті 615 Кодексу не врахував того, що рішення про продовження строку тримання особи під вартою не тільки має ухвалювати лише суд, а й потребує підвищеного рівня обґрунтування, оскільки йдеться про найбільш серйозне втручання у право на особисту свободу. 

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що врегулювання законодавцем порядку розв’язання питання про продовження строку тримання особи під вартою як запобіжного заходу у спосіб, що не передбачає участі суду (судді), має наслідком порушення конституційного права кожного на судовий захист (частина перша статті 55 Конституції України) у взаємозв’язку з правом на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та правом обвинуваченого на захист (частина друга статті 63 Конституції України). 

Конституційний Суд України зазначає, що встановлене частиною шостою статті 615 Кодексу тримання особи під вартою як запобіжний захід не є покаранням за вчинене особою кримінальне правопорушення; тримання під вартою може бути застосоване до особи, яку тільки підозрюють у вчиненні такого правопорушення, а тому його застосування має бути винятковим та відповідати вимогам принципу презумпції невинуватості. 

Конституційний Суд України вже висловлював юридичну позицію, за якою „конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв’язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 

За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості“ [абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022]. 

Конституційний Суд України на підставі наведеного висновує, що конституційний принцип презумпції невинуватості є застосовним у різних аспектах до всіх етапів кримінального провадження, зокрема й на етапі обрання та/чи продовження для особи запобіжного заходу. Отже, утілення принципу in dubio pro reo (у разі сумнівів – на користь обвинуваченого) як складника презумпції невинуватості об’єктивно встановлює потребу під час продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою в умотивованому рішенні суду, яке ухвалюють за результатами судового розгляду за участю обвинуваченої особи. 

Оспорювані приписи Кодексу не відповідають змісту принципу презумпції невинуватості стосовно його вимоги: „усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь“ (друге речення частини третьої статті 62 Конституції України). 

Отже, частина шоста статті 615 Кримінального процесуального кодексу України, визнана неконституційною та утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Матеріал по темі: «Скасування обов`язку носіння електронного засобу контролю»