Адвокат Морозов (судовий захист)
Рішення суду про стягнення з боржника або поручителя
заборгованості за кредитним договором як підстава для припинення кредитного
договору та відповідного договору поруки
04 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 303/8078/22, провадження
№ 61-12710св23 (ЄДРСРУ № 120206581) досліджувала питання щодо презумпції
чинності поруки з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної
заборгованості.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію
(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або
утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання
його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього
кодексу (частини перша та друга статті 509 Цивільного кодексу України у
редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В свою чергу, правочином є дія особи, спрямована на
набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть
бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи
багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини
перша, друга, четверта статті 202 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків
(частина перша статті 626 ЦК України).
Поняття правочину, різновидом якого є договір, і
поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а
правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й
обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні
правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом
(домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення
зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є
тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб
захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої
статті 16 Цивільного кодексу України) не є тотожним поняттю «припинення
договору».
За договором поруки поручитель поручається перед
кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає
перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553
ЦК України).
З договору можуть виникати одне або декілька
зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть
виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є
одночасно сторонами поруки.
Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК
України.
За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення
зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу
передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний
обов`язок перестають існувати.
Тісний зв`язок договору із правовідносинами, які саме
з нього виникають (договірні правовідносини), розвиток останніх можуть
зумовлювати, зокрема, умови договору. Проте подальші зміни цих правовідносин,
наприклад, припинення прав та обов`язків за договором, не обов`язково пов`язані
зі зміною чи припиненням договору. Інакше кажучи, припинення обов`язку за
договором не завжди пов`язане з припиненням самого договору. Тобто за
наявності у сторін договору поруки інших зобов`язань за цим договором
припинення поруки не означає припинення самого договору та втрату ним чинності.
Захист цивільних прав та інтересів не досягається
встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин
справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення
або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу. Отже,
позовна вимога про визнання договору поруки припиненим (тобто про встановлення
факту того, що цей договір припинився) є неналежним способом захисту прав та
інтересів поручителя.
(!!!) Застосування
боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної
невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця
невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його
прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. Саме за цих умов боржник
(поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права
вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема
про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та
ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає
відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку
припиненою, а не припиняє поруку.
Викладене узгоджується із правовим висновком,
викладеним у постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року у справі
№ 6-243цс14, та
постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц та від 22
вересня 2022 року у справі №
462/5368/16.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16 виклала правовий висновок про те, що якщо особа
звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета,
яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа,
захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у
відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не
відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з
принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за
наявності для цього підстав визнати припиненою поруку.
Згідно з частиною першою статті 553, частиною першою
статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед
кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає
перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення
боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель
відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не
встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України
порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни
зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг
відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення
зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (далі - тут і
далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука
припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,
якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом
шести місяців від дня настання строку виконання
основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк
основного зобов`язання не встановлений
або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо
кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня
укладення договору поруки.
Фактичний аналіз змісту частини четвертої статті 559
ЦК України свідчить про те, що вимога до поручителя про виконання ним
солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в
судовому порядку в межах шестимісячного строку, який слід обчислювати з: 1)
моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням
(якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами);
2) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в
порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050
ЦК України; 3) або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у
разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).
Отже, порука - це строкове зобов`язання, і
незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив
припиняє суб`єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє
означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість
яких, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб`єктивне право, та
полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені.
Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та
їх настання припиняє права кредитора та обов`язок боржника за договором.
Припинення поруки зі спливом строку, установленого в
договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із
вимогою до поручителя про виконання його зобов`язання за договором поруки у
зв`язку з припиненням такого зобов`язання поручителя.
Отже, сплив шести місяців від дня настання строку
виконання основного зобов`язання, припиняє поруку за умови, що кредитор не
пред`явить вимоги до поручителя. У випадку, якщо строк основного зобов`язання
не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука
припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного
року від дня укладення договору поруки.
Окремо слід зазначити, що Велика Палата Верховного
Суду 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) відступила від
висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у
справі № 202/4494/16-ц
(провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення
кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії
договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про
стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене
договором поруки.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність
рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов
висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією
вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача
(відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому
числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер
та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака
безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення
такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового
рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних
вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.
(!!!) Отже, саме по
собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або
поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані
кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне
договірна чи законна підстава для такого припинення.
ВИСНОВОК: Отже, саме по
собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або
поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє
ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне
договірна чи законна підстава для такого припинення.
Окрім цього, ухвалення судом рішення в справі про
стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в
іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов
стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були
предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної
заборгованості.
Матеріал по темі: «Припинення поруки та іпотеки у разі смерті заставодавця»
Теги: іпотека, ипотека, звернення
стягнення на предмет іпотеки, письмова вимога, повідомлення іпотекодателя,
позасудовий спосіб, боржник, стягнення іпотеки, грошовому вираженні, вартість
майна, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар