Визначальний критерій для виділу частки або поділу нерухомого майна в
натурі, яке перебуває у спільній частковій власності
28 березня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 500/3987/16-ц,
провадження № 61-21282св21 (ЄДРСРУ № 109871527) досліджував питання щодо
особливостей виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі.
Відповідно до
статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична
або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути
позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах,
передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321
Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює конституційний принцип
непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця
засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути
позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку,
встановлених законом.
Зміст права
власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм
майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до
частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується,
розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо
свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з
частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із
визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою
власністю.
Частинами
першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової
власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть
домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною
частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у
володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає
його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він
має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються
спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з
частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній
частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за
домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право
спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до
статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна,
що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного
майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183
цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від
інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його
частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право
на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав
таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником
у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ,
право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває
право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке
право підлягає державній реєстрації.
За змістом
наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини
цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним
правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права
спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у
майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником
виокремленого майна.
Юридичне
значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке
відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає
виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.
Частка, яка
виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка,
яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК
України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два
самостійних об`єкта майна.
Отже, у спорах
про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може
бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх
частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від
розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ
(виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням
грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Також
відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право
власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду,
переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій
вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах,
встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною
четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності
на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну
ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого
будинку, будівлі або споруди.
Згідно з
частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження
земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється
за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди -
у судовому порядку.
Оскільки
володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній
частковій власності визначається насамперед угодою співвласників залежно від
розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК
України при вирішенні спорів потрібно брати до уваги цю угоду.
Статтями 377 ЦК
України та 120 ЗК України передбачено загальний принцип цілісності об`єкта
нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.
Тож оскільки
відбається перехід права власності на частку у праві на будинковолодіння від
однієї особи до іншої, тому право на земельну ділянку, яка зайнята житловим
будинком, будівлею або спорудою, то право на частину земельної ділянки, яка є
необхідною для їх обслуговування, перейшло до набувача на умовах, на яких ця
ділянка належала попередньому власнику.
У постанові
Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №
2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19) наголошено на необхідності
забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між
сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати
єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.
Тому в подібних
спорах виникає доцільність проведення відповідної експертизи щодо можливості
виділення частки (09 березня 2023 року Верховний Суд, який діє у складі колегії
суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 296/1402/20, провадження № 61-9588св22 (ЄДРСРУ №
109491595).
ВИСНОВОК: Відтак, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в
натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є усталений порядок
користування майном, розмір часток співвласників, технічна можливість виділу
частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Матеріал по
темі: «Поділ (виділ) самочинно збудованого
нерухомого майна»
Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації
шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність, продавець,
покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом,
згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий
захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар