Визначення юрисдикції спору за позовом теплопостачальної організації до
фізичної особи, яка має статус ФОП та є власником нежитлового приміщення
07 березня 2023
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в
рамках справи № 904/587/22 досліджував
питання щодо визначення юрисдикції спору за позовом теплопостачальної
організації до фізичної особи, яка має статус фізичної особи-підприємця та є
власником нежитлового приміщення.
Відповідно до
статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами
територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість
визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України
принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова
визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою
Європейського суду з прав людини.
Поняття
"суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову,
як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів
загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту
прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова
юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою
компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства -
цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями
розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких
певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є
суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних
правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на
вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ
Предметна
юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних,
кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право
розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання
законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні
предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або
інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру
спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови
Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №
911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність
спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового
статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу
судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до
положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК
України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що
виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших
правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку
іншого судочинства.
Учасниками
цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2
Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У свою чергу
відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в
установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений
права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона
віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи,
які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають
право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених,
невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених
законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених
законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та
суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень
господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції,
визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що
господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі
здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою
цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання
позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути
подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до
статті 20 цього Кодексу.
(!!!) Критеріями розмежування між справами цивільного та
господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та
характер спірних правовідносин.
З огляду на
положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього
Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної
справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору,
що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної
юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у
справі № 904/1083/18.
Ознаками
господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання;
наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК
України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про
право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо
передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що
прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова
позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у
справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі
№910/8729/18.
Разом з тим
відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних
відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26
ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну
правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи
виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні
особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа
здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.
Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією
України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та
моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник
цивільних відносин.
Кожна фізична
особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття
42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій
передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не
заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до
частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на
підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку,
встановленому законом.
Фізична особа,
яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність,
після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених
законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до
свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
У свою чергу наявність
статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації
фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх
правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у
справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
Вирішення
питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа
- сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від
визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок
викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, на яку, зокрема, посилається
скаржник в касаційній скарзі.
Велика Палата
Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц
також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною
в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи
підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
ВАЖЛИВО: Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить
від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних
правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини
господарськими.
Суд відзначає,
що за положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право
особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею,
незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння,
користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується,
розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у
здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи
припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його
майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має
право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності
(частина перша статті 320 ЦК України).
Суд зауважує,
що статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням
різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також
права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на
власний розсуд, не зобов`язує власника використовувати таке майно лише з
господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції
спору.
Фізична особа -
підприємець в цивільно-господарських відносинах є різностороннім
учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять
його подібним до юридичних осіб, тоді як в
приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він
залишається бути громадянином - фізичною особою (Роз’яснення Міністерства
юстиції України від 14.01.2011 р. «Статус фізичної особи - підприємця: проблеми
застосування законодавства»).
Таким чином,
наявність у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання не означає, що усі
правовідносини за її участю є господарськими.
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від
06.06.2018 у справі № 910/16713/15 та від
17.10.2018 у справі № 922/2972/17.
Велика Палата
Верховного Суду неодноразово зазначала, що наявність статусу підприємця не
свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця
така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки,
сформульовані у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 216/181/16-ц).
Вказаний
висновок підтримано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня
2019 року по справі № 331/5054/15-ц,
провадження № 14-164цс19 (ЄДРСРУ № 82316169).
ВИСНОВОК: Верховний Суд належним чином обґрунтував, що віднесення спору у цій
справі до господарської юрисдикції є передчасним, оскільки статус ФОП та
наявність нежитлового приміщення не є ознаками здійснення господарської
діяльності.
Матеріал по
темі: «Позов до ФОП: господарська чи
цивільна юрисдикція?»
ТЕГИ: ФОП, ФЛП, фізична особа-підприємець, суб’єкт підприємницької
діяльності, припинення ФОП, зобов’язання фоп, физическое лицо-предприниматель,
індивідуальний підприємець, индивидуальный предприниматель, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар