Чинність арешту майна після виконання виконавчого документу поза межами
виконавчого провадження
13 липня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 2/0301/806/11,
провадження № 61-3814св22 (ЄДРСРУ № 105249398) досліджував питання: «Чи є
виправданим втручання у право особи на мирне володіння майном збереження
протягом тривалого часу арешту належного їй майна за відсутності виконавчого
провадження та майнових претензій з боку стягувача?»/
Суть
проблеми: Законом України «Про виконавче провадження» не
врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання
виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення
виконавчого документа стягувачу.
Окрім того,
слід враховувати, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням
виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Таким чином, повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є
підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту (07
вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
186/1062/18, провадження № 61-2457св21 (ЄДРСРУ № 99459418)).
Так, відповідно
до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право
звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або
бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої
служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого
відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із
положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний
виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо
примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному
обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до
частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна
(коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до
положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»
(у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою)
підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або
його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що
рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення
на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної
виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з
боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для
задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого
провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем
документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних
торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної
діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності
реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його
зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня
отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього
Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою
нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування
заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних
платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж
звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального
підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів,
достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави,
передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього
Закону.
Чинна на дату
винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакція
Закону України «Про виконавче провадження» (частина четверта статті 50)
передбачала, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення
виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої
служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за
рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних
заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат,
пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення
виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його
видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті
державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться
інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.
(!!!) Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що повернення
виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про
виконавче провадження» не встановлює прямого обов`язку державного виконавця
знімати арешт з майна боржника.
Суд враховує,
що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та
законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить
до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче
провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого,
ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.
Аналіз норм
Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на
майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт
майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який
виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання
виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче
провадження» підлягає примусовому виконанню.
ВАЖЛИВО: Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат,
пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності
арешту майна боржника відсутні.
Крім того,
Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний
захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що
свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності
підстав, визначених законом.
Відповідно до
статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має
право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї
власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і
загальними принципами міжнародного права
Згідно зі
статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути
протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може
бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках
і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права
власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної
необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови
попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених
частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми
визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та
неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені
приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність
права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи
права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення
суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої
діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим
врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням
здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити
нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до
частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є
справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з
метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними
приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави
щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між
ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен
реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з
метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до
інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також
міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою
України.
ВИСНОВОК: Отже, Верховний суд вважає за доцільне зняти арешт, накладений на майно
боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у
подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Викладені у цій
постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у
постановах від 01 листопада 2021 року у справі №
21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі №
161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у
справі № 645/6694/15-ц (провадження №
61-18160св19).
Матеріал по
темі: «Спосіб судового захисту боржника щодо скасування арешту з
його майна»
Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу,
скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис,
відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар