Заходи забезпечення позову шляхом
зупинення дії наказу Міністерства юстиції України прийнятого за наслідками
розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора
07 вересня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/18997/21 (ЄДРСРУ № 106130352) досліджував
питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства
юстиції України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 136 ГПК
господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених
статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову
допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду
справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити
виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи
оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має
намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті
- це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника)
або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів
правосуддя й задоволених вимог позивача. За положеннями статей 136, 137 ГПК
України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення
ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за
правовою природою є засобом запобігання
можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної
або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому
прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів,
за допомогою яких у подальшому ґарантується виконання судових актів. Цим
забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення
будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто,
забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог
позивача.
Сторона, яка звертається з заявою про
забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З
цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК,
обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими
пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
При вирішенні питання про вжиття
заходів забезпечення позову суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника
щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення
позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників
судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення
позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або
невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи
непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі
невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких
заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного
судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для
забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з
якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення
позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю
вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Водночас заходи забезпечення позову
мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137
ГПК).
Співмірність передбачає співвідношення
господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення
позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття
цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за
захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони
відповідачу здійснювати певні дії.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК
позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що
належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього
чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; (пункт 3 частини 1
статті 137 виключено на підставі Закону № 460-IX від 15.01.2020); 4) забороною
іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або
передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5)
зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за
яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна,
якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення
його з опису і про зняття з нього арешту; (пункт 7 частини 1 статті 137
виключено на підставі Закону № 460-IX від 15.01.2020); 8) зупиненням митного
оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними
договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом із тим у випадку звернення особи
до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі
задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має
застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення
позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може
істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених
чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має
намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має
досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову
до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав,
оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового
провадження за його позовом без нових звернень до суду (така правова позиція
викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати
Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Водночас, зі змісту частини 1 статті
137 ГПК, у якій визначено заходи забезпечення позову, серед перелічених цією
статтею заходів забезпечення позову відсутній такий захід, як зупинення дії
наказу Міністерства юстиції України та/або зупинення дії оскаржуваного/заперечуваного
акта, натомість положеннями пункту 10 зазначеної норми встановлено, що позов
забезпечується іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також
міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою
України.
Отже, за змістом статті 137 ГПК
(положення частини першої якої містять вичерпний перелік заходів забезпечення
позову), якщо сторона просить вжити захід забезпечення позову, що прямо не
передбачений цим процесуальним законом (статтею 137 ГПК), суд на вимогу
учасника справи може вжити такий захід забезпечення, що визначений іншим
нормативним актом - законами, а також міжнародними договорами, згода на
обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому не допускається вжиття судом
заходу забезпечення позову, який хоча і відповідає змісту позовних вимог,
предмету спору, є необхідним з урахуванням розумності, обґрунтованості та
адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, однак не передбачений ні
процесуальним законом, ні іншим Законом України (міжнародним договором, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України).
Тобто визначений частиною 1 статті 137
ГПК вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може
доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо
передбачених Законами України або міжнародними договорами, згода на
обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Такі висновки наведено у
постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 910/7451/21, постанові Верховного Суду у складі суддів
об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21.
Відповідно до частини 1 статті 25
Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень» (у редакції на час подання заяви про забезпечення позову у цій
справі) проведення реєстраційних дій (щодо реєстрації прав/обтяжень прав)
зупиняється, зокрема на підставі судового рішення про заборону вчинення
реєстраційних дій, що набрало законної сили.
Аналогічні за змістом положення
містяться і у чинній редакції зазначеної норми.
У частині 2 статті 25 Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»
зазначено, що судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про
заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.
Державний реєстратор приймає рішення
про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування
судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення
проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони
вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого
майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій,
зареєстрованих у Державному реєстрі прав ( частина 3 статті 25 Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
За таких обставин у спорі про
скасування наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за наслідками
розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора,
суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції -
щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні) відповідно до Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вжиття такого заходу забезпечення позову,
як зупинення дії наказу Міністерства юстиції України, не допускається,
оскільки цей захід не належить до вичерпного переліку видів заходів
забезпечення позову згідно із частиною 1 статті 137 ГПК: прямо не передбачений
ні процесуальним законом, ні іншим Законом України (міжнародним договором,
згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України), як цього
вимагають положення пункту 10 частини 1 статті 137 ГПК (такий висновок наведено
у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного
господарського суду від 15.07.2022 у справі №
910/4445/21).
Таким чином, вжиття судом такого заходу
забезпечення позову, як зупинення дії наказу Міністерства юстиції України хоча
і узгоджується з предметом та змістом позовних вимог у спірних правовідносинах,
однак не відповідає наведеним положенням законодавства (подібний за змістом
висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати
Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21).
ВИСНОВОК: У спорі про скасування наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за
наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного
реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів
Міністерства юстиції - щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні)
відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме
майно та їх обтяжень» вжиття
такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії наказу Міністерства юстиції
України, не допускається.
Матеріал по темі: «Держреєстраторне є учасником правовідносин, що виникли на підставі реєстраційної дії»
Теги:
забезпечення позову, наказ Мінюсту, скарга на реєстратора, зупинення дії наказу
Мінюсту, реєстрація, право власності, оскарження дій реєстратора, судова
практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар