Показ дописів із міткою фермерське господарство. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою фермерське господарство. Показати всі дописи

29/08/2023

Земельна ділянка для ведення фермерського господарства

 



23 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 539/3886/19, провадження № 61-13186св22 (ЄДРСРУ № 112992734)  досліджував питання щодо особливостей надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі статтею 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

(!) Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 цього Закону).

Згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом № 973-IV.

Згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону № 973-IV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Крім того, Закон № 973-IV передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми цього Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Таким чином, при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо статті 123 ЗК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 698/119/18, провадження № 61-21412св21, від 27 червня 2022 року у справі № 634/336/20, провадження № 61-20983св21.

З огляду на вказане нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22.

Розглядаючи заяву громадянина, що має намір отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, зокрема щодо трудових і матеріальних ресурсів заявника.

За наслідками вказаної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 633/407/18, провадження № 61-19202св20.

Виходячи зі змісту статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин, зокрема для ведення фермерського господарства, може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц).

 

Матеріал по темі: «Відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства (ч.3)»

 

 

Теги: фермерське господарство, ФГ, звернення стягнення на частку боржника, викуп, продаж, статутний капітал фермерського господарства, частка в статутному капіталі, кредитори, корпоративних прав, аукціон, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов



16/05/2022

Відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства (ч.3)

 



Звернення стягнення для задоволення вимог кредиторів або механізм відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3059/16 досліджував питання:

  • оборотоздатності частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства;
  • звернення стягнення на частку боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.

Щодо оборотоздатності частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств визначені Законом України "Про фермерське господарство".

Аналіз положень Закону України "Про фермерське господарство" свідчить про відсутність в ньому норм, які б розкривали поняття частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, прав, які надаються нею (корпоративні права), в тому числі порядок виділення та продажу частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства в примусовому порядку.

Такі норми також відсутні й у інших нормативно-правових актах, які регулюють відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств.

Частиною шостою статті 20 Закону України "Про фермерське господарство" закріплено лише право члена фермерського господарства на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або в разі припинення членства у фермерському господарстві, розмір та порядок отримання якої визначаються Статутом фермерського господарства.

Окрім того, частинами другою, третьою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено можливість продажу фермерського господарства як ЦМК, визначивши, що за рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.

До складу цілісного майнового комплексу згідно з приписами частини першої статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" віднесено майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

(!!!) Однак частка у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не входить до складу цілісного майнового комплексу, адже не належить фермерському господарству, а є власністю його членів.

До того ж за змістом частини другої статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" відчуження цілісного майнового комплексу допускається лише за цивільно-правовими угодами та на підставі відповідного рішення членів фермерського господарства.

Отже, наразі питання відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства нормативно невизначене та неурегульоване.

Очевидно, що відсутність чіткого регулювання питання щодо відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства не відповідає якості закону, а тому зумовлює на практиці виникнення низки питань, зокрема щодо:

- можливості відчуження прав на фермерське господарство в інший спосіб, ніж шляхом продажу ЦМК, зокрема шляхом продажу частки у статутному капіталі фермерського господарства без відповідного рішення та згоди членів фермерського господарства;

- можливості відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства у примусовому порядку, в тому числі у складі ліквідаційної маси під час проведення аукціону з продажу майна банкрута;

- поширення на подібні правовідносини інституту переважних прав та можливості їх захисту за аналогією закону із застосуванням механізму переведення прав та обов`язків покупця на позивача.

Зареєстроване як юридична особа фермерське господарство за своє природою є специфічним суб`єктом господарювання, правове регулювання статусу якого має певні, характерні лише для нього, особливості, що відрізняють його від інших суб`єктів господарювання.

Однією з таких особливостей є визначений частиною першою статтею 3 Закону України "Про фермерське господарство" суб`єктний склад фермерського господарства. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа. Для цілей Закону України "Про фермерське господарство" до членів сім`ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім`ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти) (частини друга, третя статті 3 цього Закону).

Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 СК України.

Аналогічні умови визначені абзацом другим частини п`ятої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" для фермерського господарства без статусу юридичної особи.

Залучення сімейним фермерським господарством інших громадян відповідно до статті 27 Закону України "Про фермерське господарство" може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов`язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок (абзац четвертий частини п`ятої статті 1 цього Закону).

Тлумачення норм статей 1, 3 Закону України "Про фермерське господарство" свідчить про те, що фермерське господарство визначається як підприємництво саме сімейного типу, коли його членами можуть бути саме подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, тобто головною особливістю фермерського господарства як організаційно-правової форми є його сімейно-трудовий або родинно-трудовий характер.

Отже, фермерське господарство як юридична особа наближена за своїми ознаками до підприємств корпоративного типу, має певні особливості, а саме: 1) воно засновано на членстві, а також майновій та особистій трудовій участі його членів, яка є обов`язковою; 2) коло учасників/членів фермерського господарства обмежується членами сім`ї; діяльність фермерського господарства може стосуватися лише фермерства.

Така специфіка правового статусу фермерського господарства щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства зумовлює неможливість набуття статусу члена господарства юридичними особами та особами, не пов`язаними родинними або сімейними зв`язками з існуючими членами господарства.

Більше того, поза межами сімейних/родинних зв`язків такий суб`єкт господарювання існувати не може, адже якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом, діяльність фермерського господарства припиняється (пункт 4 частини першої статті 35 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідні обмеження щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства (за винятком набуття членства юридичною особою) не стосуються у випадку, коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100 % одній особі. У такому разі зазначена особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеною статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі - не обов`язково члену своєї сім`ї, адже бути головою фермерського господарства має право будь-яка особа і не вимагається, щоб вона була пов`язана родинними/сімейними стосунками з відчужувачем частки в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.

Однак наведені особливості суб`єктного складу членів фермерського господарства не можуть бути не враховані при вирішенні питання щодо можливості відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, в якому частка в статутному (складеному) капіталі належить декільком особам - членам сім`ї.

Тому, хоча фермерське господарство створене за рахунок об`єднання майна громадян та їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку та за своїми ознаками є наближеним до корпоративного підприємства, не є виправданим та можливим застосування до нього за аналогією на підставі статті 8 ЦК України механізму щодо відчуження частки у статутному капіталі, визначеного статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" для товариства з обмеженою відповідальністю, адже на відміну від фермерського господарства, членство в якому обмежене принципом родинної афілійованості та обов`язкової трудової участі, для товариства з обмеженою відповідальністю відповідних обмежень щодо учасників законом не визначено.

Так само відсутні підстави для застосування до фермерського господарства, в якому частка в статутному (складеному) капіталі належить кільком особам - членам сім`ї, механізму передачі паю (його частини), визначеного статтею 166 ЦК України для виробничого кооперативу, яка не передбачає особливостей вимог щодо суб`єктного складу учасників, встановлених законом для фермерського господарства.

Зазначена правова невизначеність механізму відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства зумовлює вплив на права кредиторів боржника щодо можливості задоволення наявних в них вимог до боржника за рахунок його майна.

 

Щодо звернення стягнення на частку боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В результаті примусового відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства шляхом його продажу на аукціоні, набувачем такої частки (переможцем аукціону) може бути особа, яке не пов`язана сімейними чи родинними відносинами з іншими членами фермерського господарства, що прямо суперечить вимогам щодо суб`єктного складу членів фермерського господарства, визначених Законом України "Про фермерське господарство".

Тож нормативна неврегульованість питання відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства не сприяє, зокрема, виконанню завдань провадження у справі про банкрутство, оскільки, як наслідок, унеможливлює задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яким є також частка у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства.

Очевидно, що наведена невизначеність, у тому числі в розумінні практики ЄСПЛ, покладає несправедливий та непропорційний тягар на кредиторів, оскільки вони можуть бути позбавлені можливості задовольнити свої вимоги до боржника за наявності у нього активів у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства з огляду на відсутність у законодавстві закріплення порядку відчуження такої частки.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").

Отже, наразі за відсутності юридичної визначеності можливості відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства та відповідного правового регулювання постає питання про формування моделі звернення стягнення на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка б враховувала особливості природи фермерського господарства і забезпечувала дотримання прав й інтересів членів фермерського господарства, кредиторів та боржника.

До такої моделі можна віднести механізм звернення стягнення на частку в разі неможливості її виділу в натурі зі спільного майна, закріплений у статтях 366, 371 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 371 "Звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності" ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.

Частиною другою статті 371 ЦК України визначено, що виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 366 ЦК України у разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов`язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (абзац другий частини другої статті 366 ЦК України).

Аналіз змісту частини другої статті 366 ЦК України свідчить, що продаж боржником своєї частки в праві спільної сумісної власності з направленням суми виторгу на погашення боргу відповідно до абзацу першого цієї частини відбувається на вимогу кредитора, а за відсутності згоди боржника на продаж своєї частки або відмови інших співвласників від придбання частки кредитор набуває право звернути стягнення на частку в спосіб, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті.

У будь-якому випадку продаж боржником його частки з направленням суми виторгу на погашення боргу здійснюється з дотриманням переважного права купівлі частки в праві часткової власності. Зокрема, статтею 362 ЦК України встановлено обов`язок продавця-співвласника майна письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку за відповідною ціною та про інші умови продажу, а також правові наслідки порушення ним права переважної купівлі.

Відповідно до частини другої статті 362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснюють цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

(!!!) У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України).

ВАЖЛИВО: Тлумачення статті 366 ЦК України дає змогу зробити висновок, що кредитор для звернення стягнення на частку в майні, що є в спільній частковій власності, може пред`явити:

1) позов про виділ частки боржника зі спільного майна в натурі з подальшим зверненням стягнення на неї;

2) вимогу про продаж боржником своєї частки в праві спільної часткової власності, у тому числі іншим співвласникам;

3) вимогу або позов про продаж частки з публічних торгів;

4) вимогу або позов про переведення на кредитора прав та обов`язків співвласника-боржника.

Відповідно до частини другої статті 366 ЦК України звернення стягнення на майно боржника шляхом виділу його частки із спільного майна в певних випадках буває неможливим. Це може бути викликане специфікою майна або незгодою інших співвласників на виділ частки.

Верховний Суд звертає увагу, що частка в статутному капіталі є специфічним майном - майновим правом, виділ з якого в натурі неможливий. Тому може йтися лише про поділ частки із набуттям права пропорційно цієї частки іншим(-и) із співвласників.

За відсутності на це згоди співвласника(-ів) боржника наділення його(їх) правом на частку в статутному капіталі пропорційно його(їх) частці неможливе. За наявності згоди іншого(-их) співвласника(-ів) на визнання за ним(-и) права на частку в статутному капіталі фермерського господарства у розмірі пропорційно його(їх) частці воно(-и) має(-ють) одночасно погодитися з придбанням цієї частки, на яке буде звернено стягнення за боргами одного із членів (боржника) у порядку реалізації свого переважного права, передбаченого статтею 362 ЦК України.

Натомість у разі відмови іншого(-их) співвласника(-ів) від придбання частки боржника у статутному капіталі фермерського господарства звернення стягнення на таку частку може бути здійснено за аналогією зі статтею 131 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 131 ЦК України звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства за його власними зобов`язаннями допускається тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. У разі недостатності майна учасника повного товариства для виконання його зобов`язань перед кредиторами вони можуть вимагати у встановленому порядку виділу частини майна повного товариства, пропорційної частці учасника-боржника у складеному капіталі товариства.

Частиною другою статті 131 ЦК України визначено, що частина майна повного товариства, пропорційна частці учасника-боржника у складеному капіталі, виділяється у грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого учасника з товариства.

(!!!) Отже, за змістом цієї норми стягнення може звертатися на частку члена фермерського господарства-боржника шляхом виділення частини майна фермерського господарства, пропорційної частці члена-боржника у складеному капіталі господарства.

У такому випадку майно фермерського господарства може бути виділено пропорційно частці боржника (члена фермерського господарства) в статутному капіталі або може бути виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі господарства на вимогу кредитора, тобто частка може виділятися в грошовій формі чи в натурі відповідно до балансу, складеного на момент вибуття такого члена з господарства.

Водночас виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні відбуватися з дотриманням положень закону та статуту товариства (близький за змістом висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-31цс14).

З наведеного слідує, що законодавець дозволяє виділення не лише частки у складеному капіталі, а й частки у майні товариства.

Зазначене означає, що в разі коли член товариства має право на прибуток товариства, частка виділяється з урахуванням прибутку товариства. Або ж навпаки - при збитковій діяльності товариства кредитори мають розраховувати тільки на частку відповідно до балансу.

Екстраполяція положень наведених норм на правовідносини щодо відчуження частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства з урахуванням особливостей правового статусу фермерського господарства свідчить про обмежену оборотоздатність частки у статутному капіталі фермерського господарства та дає змогу сформувати правову модель звернення стягнення на частку боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства (в якому частка в статутному (складеному) капіталі належить декільком особам - членам сім`ї), яка на практиці реалізовується так:

- за наявності згоди іншого (-их) співвласника(-ів) на визнання за ним(-ми) права на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства звернення стягнення на таку частку здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 ЦК України, з дотриманням переважного права співвласника, передбаченого статтею 362 ЦК України, на придбання частки;

- у разі відмови іншого (-их) співвласника(-ів) від придбання частки боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства - звернення стягнення на таку частку здійснюється за аналогією зі статтею 131 ЦК України.

Така модель відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства: 1) враховує особливості статусу фермерського господарства; 2) забезпечує можливість відчуження фермерського господарства в інший спосіб, ніж шляхом продажу ЦМК, зокрема шляхом продажу частки у статутному капіталі фермерського господарства без відповідного рішення та згоди членів фермерського господарства, а також можливість відчуження частки у статутному капіталі фермерського господарства у примусовому порядку, в тому числі у складі ліквідаційної маси; 3) дає змогу зберегти фермерське господарство як самостійну одиницю господарського обороту у визначеній законодавством організаційно-правовій формі і одночасно задовольнити вимоги кредиторів, які існують до будь-якого із членів фермерського господарства; 4) надає можливість іншим членам фермерського господарства при зверненні стягнення на частку боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства реалізувати переважне право на придбання такої частки; 5) гарантує дотримання балансу прав та інтересів членів фермерського господарства, кредиторів та боржника тощо.

Висновки щодо застосування норм права:

  • Частка у статутному капіталі фермерського господарства є обмежено обороноздатною;
  • У разі коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100-відстоково одній особі, така особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеного статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі - не обов`язково члену своєї сім`ї;
  • Звернення стягнення на частку боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, в якому частка в статутному (складеному) капіталі належить декільком особам - членам сім`ї, реалізовується так:

- за наявності згоди іншого (-их) співвласника(-ів) на визнання за ним права на частку в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства звернення стягнення на таку частку здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 ЦК України, з дотриманням переважного права співвласника, передбаченого статтею 362 ЦК України, на придбання частки;

- у разі відмови іншого (-их) співвласника(-ів) від придбання частки боржника у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства звернення стягнення на таку частку здійснюється за аналогією зі статтею 131 ЦК України.

 

Матеріал по темі: «Оборотоздатність корпоративних прав та правовий статус фермерських господарств (ч. 1)»

 

 

Теги: фермерське господарство, ФГ, звернення стягнення на частку боржника, статутний капітал фермерського господарства, частка в статутному капіталі, кредитори, викуп, продаж корпоративних прав, аукціон, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 


Оборотоздатність корпоративних прав та правовий статус фермерських господарств (ч. 1)

 



Правовий статус фермерських господарств та оборотоздатність корпоративних прав учасника господарської організації

07 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3059/16 досліджував наступні питання:

- чи наявні корпоративні права у фермерському господарстві;

- чи є оборотоздатними корпоративні права учасника господарської організації.


Щодо наявності корпоративних прав у фермерському господарстві

За змістом абзацу першого частини першої статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу (частини перша, друга статті 81 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Отже, ЦК України не містить вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб та не обмежує їх створення виключно у формі товариств та установ, адже передбачає можливість їх створення і в інших встановлених законом формах.

Відповідно до частин першої, другої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Частиною третьою статті 63 ГК України визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 63 ГК України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За змістом наведеної норми корпоративними є не тільки кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства, але й інші підприємства, особливості правового регулювання та статусу яких визначається ГК України та іншими законодавчими актами.

Згідно із частинами першою, третьою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За пунктом 1 частини другої статті 55 "Поняття суб`єкта господарювання" ГК України господарською організацією є юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Господарською діяльністю в розумінні частини першої статті 3 ГК України є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку - некомерційна господарська діяльність (частина друга статті 55 ГК України).

Главою 11 "Приватні підприємства. Інші види підприємств" розділу ІІ "Суб`єкти господарювання" ГК України одним із суб`єктів господарювання визначено фермерське господарство (стаття 114 ГК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов`язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Частиною першою статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (тут і далі за текстом постанови у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

Оскільки правовий статус фермерських господарств у законодавстві чітко не визначений, то у з`ясуванні наявності в нього ознак корпоративного підприємства Верховний суд виходить зі змісту статті 63 ГК України, якою корпоративне підприємство визначається як родове поняття, а видами корпоративних підприємств є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Ураховуючи наведене, створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства.

Наявність статутного (складеного) капіталу фермерського господарства дає певний обсяг корпоративних прав особі, частка якої визначається у статутному фонді (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.10.2018 та від 10.09.2019 у справі № 923/875/17).

ВИСНОВОК № 1: З огляду на те, що фермерське господарство наділене ознаками корпоративного підприємства, то у членів фермерського господарства, які передали до статутного (складеного) капіталу майно, виникають корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства.

 

Щодо оборотоздатності корпоративних прав учасника господарської організації

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно із частиною першою статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Отже, за змістом наведених норм об`єктами цивільних прав також є майнові права, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавство не містить чіткого та вичерпного переліку майнових прав. Абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" такими правами визначає будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

(!!!) До майнових прав належить право на частку в статутному капіталі господарської організації, а до корпоративних - права із частки, які відповідно до статті 167 ГК України надають право на управління, на дохід у вигляді дивідендів та інші права, передбачені законом та статутними документами.

ВИСНОВОК № 2: Тож об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є саме частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права.

Висновки щодо застосування норм права:

  • Створене шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї з метою отримання прибутку та зареєстроване як юридична особа фермерське господарство, в якому наявний статутний (складений) капітал поділений на частки, відповідає визначеним частиною п`ятою статті 63 ГК України ознакам корпоративного підприємства;
  • У членів фермерського господарства, зареєстрованого як юридична особа, які передали до складеного капіталу майно, наявні корпоративні права, пов`язані з наявністю їх частки у статутному (складеному) капіталі господарства;
  • Належним об`єктом обороту (продажу, спадкування тощо) є частка в статутному (складеному) капіталі господарської організації, з набуттям прав на яку в особи виникають і корпоративні права. Статутний капітал, який є лише засобом бухгалтерського обліку, та самі по собі корпоративні права відчужуватися не можуть, адже не є оборотоздатним об`єктом цивільного права;
  • Частка у статутному капіталі фермерського господарства є обмежено обороноздатною;
  • У разі коли частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства належить 100-відстоково одній особі, така особа за аналогією механізму відчуження частки учасником товариства з обмеженою відповідальністю, визначеного статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", може відчужити належну їй частку (100 %) іншій особі - не обов`язково члену своєї сім`ї.

 

Матеріал по темі: «Хто оплачує земельний податок за землі Фермерського господарства?»

 

 

Теги: фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі, спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства, судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов

25/11/2021

Хто оплачує земельний податок за землі Фермерського господарства?

 



Хто має сплачувати орендну плату/земельний податок за землі, які передавались для створення фермерського господарства?

У постанові від 18.06.2021 у справі №400/1730/19 Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформулював такий правовий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статтей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку.

Втім Великою Палатою Верховного Суду задля формування єдиної практики у питанні застосування приписів Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про фермерське господарство", щодо процедури оформлення переходу прав та обов`язків орендаря від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства, розглядалася справа № 927/79/19, за результатами перегляду якої 30.06.2020 було прийнято постанову.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Згідно із частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі" право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Разом з тим, вищенаведеними нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі", а здійснюється встановлений нормами Закону України "Про фермерське господарство" перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод".

Крім того, в п.6.17 постанови від 30.06.2020 в справі №927/79/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. 

ВАЖЛИВО: Тобто, Велика Палата Верховного Суду фактично вказала, що необхідно внести до державного реєстру відомості про фактичного землекористувача.

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в справі №400/1730/19 постанова від 18.06.2021 зазначив наступне - "колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формує такий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статтей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку."

ВИСНОВОК: Аналізуючи викладені вище норми законодавства та практику Верховного Суду можна зробити висновок, що обов`язок сплати земельного податку покладений на ту особу, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже фізична особа, яка отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства, після реєстрації останнього повинна внести до державного реєстру відомості про фактичного землекористувача, тобто про Фермерське господарство.

Матеріал по темі: «Судовий захист прав засновника фермерського господарства»

 

Теги: фермерське господарство, земельні спори, оренда землі, СФГ, спадкування землі, спадкування паю, спадкування частки ФГ, ведення фермерського господарства, судова практика, Верховний суд, Велика палата, Адвокат Морозов


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.