Зміна правової позиції
Верховного суду стосовно виправної колонії, як податкового агента по відношенню
до засуджених
04
березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 460/490/19,
адміністративне провадження № К/9901/5017/20 (ЄДРСРУ № 95315479) досліджував
питання оподаткування праці осіб, засуджених до позбавлення волі (ЄСВ).
Частиною
першою статті 9 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі також - КВК
України) передбачено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати та
залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених
адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи
при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність.
Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у
майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах
за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною
колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та
ізоляції.
Згідно
з частиною першою статті 118 КВК України, зі змінами, внесеними Законом України
№1492-VIII від 7 вересня 2016 року, засуджені до позбавлення волі мають право
працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах,
визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих
потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і
спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на
підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм
власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між
засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх
належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється
законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.
Вказані
зміни набрали чинності 8 жовтня 2016 року.
Законом
України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне
утримання" від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року, внесено зміни до
статті 118 КВК України, зокрема, частину першу викладено в
такій редакції: "Засуджені до позбавлення волі мають право працювати.
Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору
цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між
засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких
засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори
погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання.
Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами
цивільно-правового характеру та трудовими договорами."
Аналіз
змін статті 118 КВК України, внесених до неї з 8 жовтня 2016 року по 28 серпня
2018 року, дозволяє дійти висновку, що на час виникнення спірних правовідносин
можливість укладати строкові трудові договори із засудженими була передбачена
виключно для виправних колоній, а юридичні підстави для укладання трудових
договорів між засудженими та фізичною особою - підприємцем або юридичною
особою, для яких такі засуджені здійснювали виконання робіт чи надання послуг, виникли лише з 28 серпня 2018 року.
Аналогічна
правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.08.2020 по справі №440/1666/19.
Праця
осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і
якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються
нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина 1 статті 120
КВК України).
Відповідно
до частини першої статті 122 КВК України засуджені до позбавлення волі,
залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим
договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Таким
чином, засуджені до позбавлення волі виконують трудові функції в місцях і на
роботах, які визначаються адміністрацією установи виконання покарань, в
результаті чого, їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу,
тобто заробітна плата, а також, додержання правил охорони праці, техніки
безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про
працю.
Правові
та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його
нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення
обліку, визначені Законом № 2464-VІ.
Згідно
з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками
єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші
юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від
форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю
фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах,
передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім
цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані
роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до
відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші
відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших
юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із
застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які
використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на
інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим
договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою -
підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам
діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного
державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
За
змістом пунктів 1, 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного
внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і
сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і
зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та
за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з
Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального
страхування.
Відповідно
до частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, крім
платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього
Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний
місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які
зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не
пізніше 28 числа наступного місяця.
Аналіз
наведеного правового врегулювання дає підстави для висновку, що визначальною
передумовою для сплати єдиного внеску є наявність між суб`єктом (підприємством,
установою, колонією) та засудженою особою відносин, які фактично є трудовими, а
сторони договору можуть
бути прирівняні до працівника чи роботодавця.
Аналогічна
правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 по
справі №620/1272/19.
Разом
з тим, в даному випадку відповідач не надав доказів укладання трудових
(цивільно-правових) договорів із засудженими до позбавлення волі особами саме
позивачем ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України.
При
цьому, грошові кошти за використану працю засуджених позивачем перераховувались
на користь виправної колонії, в якій відбували покарання особи, залучені до
праці на підставі договорів, а тому фактично виплата заробітної плати
засудженим здійснювалась виправною колонією.
Верховний
Суд неодноразово висловлював правовий висновок про те, що засуджені особи є
найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а
виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, а відтак є
зобов`язаною нарахувати, утримати та сплатити суми Єдиного внеску із заробітної
плати таких осіб. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної
праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове державне соціальне
страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено
обов`язок забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх
страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. При
цьому, Верховний Суд зазначив, що засуджені до позбавлення волі виконують
трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи
виконання покарань, їм гарантується виплата заробітної плати за виконану
роботу, забезпечення умов охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії
та інших умов, встановлених законодавством про працю (зокрема, постанови
Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі №
440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі №
809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі №
580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі №
560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі №
240/1700/19).
ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що у
правовідносинах щодо
організації залучення до оплачуваної праці засуджених
Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України не є податковим агентом,
який, серед іншого, зобов`язаний утримувати із виплачуваних засудженим
заробітних плат та перераховувати до бюджету єдиний внесок на
загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Матеріал по темі: «Виправна колонія є роботодавцем відносно засуджених осіб, а отже платником ЄСВ»
Немає коментарів:
Дописати коментар