Відкритість і
безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права
власності на нього за правилами набувальної давності
01
жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
286/1652/18, провадження № 61-14916св19 (ЄДРСРУ № 91958525) досліджував
питання щодо визнання право власності на нерухоме майно (в тому числі землю) за
рішенням суду за набувальною давністю.
Відповідно
до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності
набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із
закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно
з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка
добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти
нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти
років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не
встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме
майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
(!!!) Нерухоме майно може
стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий
режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію
(зареєстровано в кадастрі).
Норми
права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів
виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право
власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника
на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та
відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині
першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у
власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність
заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння;
сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження
або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів
майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі
рішення суду (юридична легітимація).
Тлумачення
статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за
набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи,
є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна
має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку
відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
(!!!) Відкритість володіння майном означає, що
володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на
приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому
володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє
володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як
поводився б з ним власник.
Аналіз
категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності
за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для
висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права
означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно
реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При
вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на
момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна
у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про
неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець
майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і
він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для
набуття права власності на нього.
Звідси
йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння
майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у
власність за набувальною давністю.
У
постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц
(провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду
зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за
набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та
безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі
Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює
застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не
спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.
Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.
Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не
знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права
власності.
(!!!) Якщо володілець знає або повинен знати про
неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк
безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки
відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння
майном.
Відповідна
особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного
володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника
або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за
набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом
нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже,
набуття відповідною
особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх
наведених умов у сукупності.
Слід
вказати, що у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у
справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що
норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли
володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних
зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування,
оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом
спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і
незалежно від волі колишнього власника.
Відсутність
добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від
потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю,
передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого
висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019
року у справі № 910/17274/17 (провадження №
12-291гс18).
У
постанові від 27 червня 2019 року у справі №
175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у
складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано
право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого
невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме
майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні
якого його власнику було відмовлено.
У
постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження № 14-648цс18) вказано,
що «умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю
є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні
особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права
власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має
бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15
років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина
прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів
виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною
давністю. Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку
встановлений у ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни,
зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель
державної або комунальної власності для ведення особистого селянського
господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до
відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який
передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність
відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні
зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До
клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні
матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки,
погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у
користуванні інших осіб). Відповідний орган виконавчої влади або орган
місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи
комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею
122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на
розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає
мотивовану відмову у його наданні. За змістом положень статті 122 ЗК України
вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування
із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції
відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування».
Можна
підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за
набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке
полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації
ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість
користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність
користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про
наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з
перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну
ділянку за набувальною давністю (постанова Великої палати Верховного Суду у
справі № 729/608/17, 14-648цс18)
ВИСНОВОК: При вирішенні аналогічних спорів має
значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна
(заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний
давнісний строк володіння майном, визначений законом.
Володілець
майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про
неправомірність заволодіння майном.
Крім
того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно
не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких
підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Якщо
володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майно
(у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження
недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим
майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття
права власності - добросовісність заволодіння майном.
Аналогічна
правова позиція застосована 21 вересня 2020 року Верховним Судом у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках
справи № 225/5271/18, провадження №
61-16510св19 (ЄДРСРУ № 91818596).
Матеріал по темі: «Набуття права власності на майно за набувальною давністю»
Теги:
набувальна давність, виникнення права власності, добросовісність володіння,
попередній власник, судове рішення, тривалість володіння, володілець,
правонаступник, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар