Доцільності
оскарження акту перевірки, ревізії, дій службових осіб суб’єкта владних
повноважень вчинених у процесі чи за результатами перевірок
18 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №
910/11655/18 (ЄДРСРУ № 88277649) досліджував питання щодо доцільності
оскарження акту перевірки суб’єкта владних повноважень та можливість визнання
його недійсним.
Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та
статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних
інтересів суб`єктів господарювання.
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного
кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути,
зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Окрім того, пунктом 10 ч. 1 ст. 20 Господарського
процесуального кодексу України передбачено, що
господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із
здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою
цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у
спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових
та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності,
крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх
владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не
є підприємцем.
Тобто, за змістом вказаних норм, господарські суди
розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними
актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів
мають обов`язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи
припиняються з прийняттям такого акту.
Нормативний акт - це
прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції
офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права,
носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до
актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права
і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола
суб`єктів), якому вони адресовані.
Акт державного чи іншого органу - це
юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який
породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших
суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
ВАЖЛИВО: При
цьому, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій,
документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за
результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов`язкового характеру.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах
Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №904/10545/17,
від 07.03.2018 у справі №916/611/17.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу
України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема,
визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України
правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних
прав та обов`язків.
Спірний акт не є правочином у розумінні ст. 202
Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та
не припиняє прав та обов`язків у сторін, а лише засвідчує певні обставини,
фіксує наявність/відсутність певних порушень.
Відповідно, до
цього акту не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного
кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.
Матеріал по темі: «Доцільність оскарження акту перевірки (ревізії)»
Згідно з статтею 5 Господарського процесуального
кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та
інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб,
визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не
визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка
звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи
може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить
закону.
Завданням господарського судочинства є справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням
господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції
господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави
(частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного
Суду суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком
конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати
Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №
925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово
звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права
залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,
так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи
інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що
відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення,
невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні
висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від
30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц
(провадження № 14-338цс18).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає
права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право
або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності
двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений
законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а
по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги
позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71
постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
Отже, вимога про визнання недійсним акту перевірки,
ревізії, тощо за своєю правовою природою є вимогою про встановлення певних
обставин та надання їм правової оцінки на предмет правомірності висновків.
Такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного
законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного
захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників відносин.
ВИСНОВОК: Акт
перевірки, ревізії, тощо суб’єкта владних повноважень не є правочином у
розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не
створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків для сторін договору, а
лише посвідчує факт певної події, у зв`язку з чим не може бути визнаний
недійсним.
Крім того, вимога про визнання відповідного акту
недійсним є такою, що не відповідає способам захисту його прав та не направлена
на реальний і ефективний захист порушеного права.
Матеріал по темі: «Акт податкової перевірки не оскаржується в судовому порядку»
Теги: акт ревізії, акт перевірки, оскарження акту, внесення
змін, інформаційні бази, доказ, проведення перевірок, доказова інформація, ППР,
НУР, судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар