Чи
потрібно зупиняти судові провадження з Фондом гарантування вкладів до моменту
визначеності конституційності Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних
осіб»?
Порядок ліквідації банків визначається
Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та
«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .
Процедура ліквідації банку здійснюється Фондом
гарантування вкладів фізичних осіб (далі – «Фонд») після прийняття рішення
Національним банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію
банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників
банку.
Під час судових слухань обґрунтування будь-якої
правової позиції вкладника банку щодо протиправності дій Уповноваженої особи Фонду
та зобов'язання останньої вчинити певні дії, засноване переважно на положеннях
Закону України № 4452-VI «Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі – «Закон»).
При цьому, стверджуючи про правомірність своїх
дій, Відповідач - Фонд посилається на приписи цього ж Закону.
Однак, Ухвалою Вищого адміністративного суду
України від 02.04.2015 року у справі № 826/9693/13-а прийнято рішення про
звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до
Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України від
23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В свою чергу, постановою Пленуму Верховного
Суду України від 03.07.2015 року № 13 оформлено рішення Верховного Суду України
про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо
відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування
вкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частини
четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41
Конституції України.
Станом на 20.07.2016 р. на офіційному сайті Конституційного
суду України у розділі «На розгляді у Конституційному суді України» за № 21 йде
звернення Верховного Суду України «Щодо відповідності (конституційності) Закону
України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ положенням статті 6,
частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин
першої, четвертої, п’ятої статті 41 Конституції України».
Поточний результат: ухвалою
колегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі;
ухвалою КСУ відкрито конституційне
провадження у справі; справа розглядається Судом з 26.04.2016 р.
Зі змісту процесуального законодавства України
вбачається, що право на звернення до Верховного Суду України в суду з'являється
у випадку виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону
чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про
конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Тобто, факт звернення Вищого адміністративного
суду України до Верховного Суду України, а останнім до Конституційного Суду
України свідчить про наявність сумніву у суду щодо відповідності закону
Конституції України.
Конституційний Суд України в пп. 3.1 п. 3
мотивувальної частини рішення від 29.06.2010 року №17-рп/2010 зазначив, що
одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому
стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих
обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності
застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України «Про
Конституційний Суд України» Конституційний Суд України може визнати
неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України
закріплено, що закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням
Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України
(неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
При цьому згідно ч. 3 ст. 61 Закону України
«Про Конституційний Суд України» у разі якщо в процесі розгляду справи за
конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність
Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо
яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи
дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх
окремі положення) неконституційними.
Приписи статті 69 Закону України «Про Конституційний
Суд України» визначають, що рішення і висновки Конституційного Суду України
рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 70 вказаного Закону
передбачено, що у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у
своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на
відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення,
додержання висновку.
Конституційний Суд України має право зажадати
від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання
рішення, додержання висновку Конституційного Суду України.
Частиною 6 пункту 4 рішення Конституційного
Суду України від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000 (справа про порядок
виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від
того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України
приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх
окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають
застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом
України рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контексті
зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним
Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в цілому або
окремих його норм, останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідного
рішення. Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити
у своєму рішенні, порядок і строки його виконання, а також покласти на
відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У випадку визнання неконституційними певних норм
Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо
відповідності їх Основному Закону може призвести до порушення його логіки і
структури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може
виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання
прийнятого рішення. Додаткові заходи, у свою чергу, можуть стосуватися внесення
змін до чинного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних
осіб».
Згідно
ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують
відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від
09.02.1999 року у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та
інших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часі
нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в
законі або іншому нормативно-правовому акті.
Виходячи із зазначеного, за результатами
розгляду конституційного подання щодо Закону України «Про систему гарантування
вкладів фізичних осіб» правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із
функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, в залежності від
рішення Конституційного Суду може змінитися.
Вказане вище свідчить про істотність
результатів розгляду судом конституційної юрисдикції подання Верховного Суду
України для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справах, щодо
суспільних відносин в рамках Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних
осіб».
Отже, в переважній більшості суди задовільнять
клопотання Уповноваженої особи Фонди та зупиняють провадження у судовій справі…
ІНШЕ ПИТАННЯ: ЧИ ПІЙДЕ ЦЕ НА КОРИСТЬ
ВКЛАДНИКА, ЯКИЙ ЗАХИЩАЄ СВОЇ ІНВЕСТИЦІЇ?
Щодо конституційності Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних
осіб».
Підставою для такого звернення Вищий
адміністративний суд України визначив, зокрема, те, що попри встановлену
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мету - захист
прав і законних інтересів вкладників банку, зміцнення довіри до банківської
системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України
(стаття 2 Закону), його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку в нерівні умови
при відшкодуванні депозитних коштів, допускає застосування різних підходів в
зобов'язальних відносинах з кредиторами та позичальниками банку.
Правове обґрунтування звернення.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що
кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений
права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону N
4452-VI передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері
гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з
ринку.
Статтею 29 Закону N 4452-VI встановлено, що
Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню
вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури
виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого
регулярного збору до Фонду.
Згідно з абзацом другим статті 52 Закону N
4452-VI вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються
погашеними.
Пунктом 7 статті 52 Закону N 4452-VI
передбачено, що майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів,
передається Фонду.
Таким чином, Законом N 4452-VI створені
умови для позбавлення конституційного права громадян України володіти,
користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що суперечить статті 41
Конституції України.
Теги: Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ФГВФО, кредит, депозит,
банк, кредитор, вклад, требования, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар