Чи
суперечить меті діяльності підприємства збитковість господарської операції?
Позиція
фіскального органу: витрати на придбання активів,
здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання
таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають
право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.
В обґрунтування вказаних доводів податковий
орган посилається на те, що господарська операція є збитковою, а тому
суперечить меті господарської діяльності та духу підприємництва.
Позиція
захисту: Відповідно до ч. 1 та 2 статті 3 Господарського
Кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів
господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та
реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,
що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для
досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку,
є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська
діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна
господарська діяльність).
Згідно з ст. 42 Господарського кодексу України
підприємництво як вид господарської діяльності
- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється
суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і
соціальних результатів та одержання прибутку.
В свою чергу, як зазначив Вищий
адміністративний суд України в ухвалі від 29.06.2016 р. по справі № К/800/28251/15
та від 06.07.2016 р. по справі № К/800/33144/15
господарська діяльність згідно з
підпунктом 14.1.36 ПКУ - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом
(виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг,
спрямована на отримання доходу.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака
господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної
економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.
Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських
операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності),
то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції.
Розглядувана позиція випливає зі змісту
підпункту 14.1.231 ПКУ, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова
мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має
намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Отже, зміст поняття розумної економічної
причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції
платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.
Разом з цим, відповідно до підпункту 14.1.27
пункту 14.4 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь - яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження
господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається
зменшення економічних вигод у вигляді вибутті активів або зменшення зобов’язань,
внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.
В свою чергу, поняття економічного ефекту не
розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру
економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це
приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само
створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
ВАЖЛИВО:
Не обов'язково навіть аби економічний ефект
спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект
настане в майбутньому або в результаті об'єктивних причин економічний ефект
може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є
один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
Так, як слідує зі змісту постанови Верховного
Суду України від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11 за позовом дочірнього
підприємства "Пілснер Україна" до Сквирської міжрайонної державної
податкової інспекції Київської області про скасування податкового
повідомлення-рішення, за заявою підприємства про перегляд постанови Вищого
адміністративного суду України від 2 грудня 2010 року, Верховний суд України погодився із висновками судів у цій справі,
згідно яких збитковість господарської діяльності не може бути підставою для
визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством
доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція
не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні
господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від
конкретної операції.
Треба відмітити, що у вищевказаних ухвалах Вищий
адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2
статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах
про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою
Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002
року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд
визначив, що «…адміністративні суди, які
розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають
повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення.
Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести
наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових
штрафів має саме податкове управління.».
Між тим, необхідно враховувати і висновок Колегії
суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у
господарських справах Верховного Суду України висловлений в рішенні від
09.062015 р. у справі №817/2197/13-а, який полягає в тому, що при здійсненні
платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції, але… віднесення збиткових операцій до
господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних
причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності)
укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.
ВИСНОВОК: Таким чином, не зважаючи на ст. 71 КАС України та практику
Європейського суду з прав людини щодо обов’язку доказування, платник податків під
час судового розгляду зобов’язаний довести та обґрунтувати належними та
допустимими доказами наступне:
-
наявність у платника податку, при здійсненні господарської діяльності, розумної економічної мети, спрямованості на
досягнення економічного ефекту, тобто отримання прибутку;
-
реальність такої господарської операції та її обґрунтованість в межах
економіко – соціальних відносин;
-
взаємозв’язок між витратами платника
податків на придбання товарів/послуг, пов’язаних з його господарською
діяльністю та наміром останнього отримати в майбутньому економічну користь від
придбаних активів.
Теги: податкові спори, налоговые споры, ТТН, накладная, судебная
практика, судова практика, оскарження
податкових повідомлень – рішень,
обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, контролюючі органи, податкові органи, Адвокат
Морозов, юридическая консультация,
судебная защита
Немає коментарів:
Дописати коментар