Верховний суд України розглядаючи справу № 6-272цс16
постановою від 29.06.2016 р., ще раз підтвердив свою правову позицію викладену
в постанові суду від 17.09.2014 р. по справі № 6-53цс14 відносно того, що строк
пред’явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких
визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання
строку погашення кожного чергового платежу.
Суд вказав, що зобов'язання виникають із підстав,
передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у
розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується
повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За договором поруки поручитель поручається перед
кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення
зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого
порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні
боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну)
відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі,
що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки,
відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини
перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки
пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука
припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі,
якщо такий строк не встановлено, порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку
виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від
того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє
суб’єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України
строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка
має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне
значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або
вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
ВАЖЛИВО: умови договору поруки про його дію «до
повного припинення зобов’язань боржника» не свідчать про те, що цим
договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини
четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню
норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука
припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку
виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (Постанова судових палат у цивільних та
господарських справах Верховного Суду України від 23 травня 2012 р.).
Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти
здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із
зобов'язання, передбаченого договором.
Суд також зробив висновок, що, "основне зобов’язання"
- це не зміст кредитного договору, а
реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного
договору.
Таким чином, поряд з установленням строку дії договору
сторони встановлюють й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення
щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі
договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного
зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у
відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі
самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та
встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного
виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора
до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту
настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель
відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені
правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні
застосовуватись і до поручителя.
Таким чином, Верховний суд України дійшов висновку про
те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним
договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк
пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору
визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання
строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж
через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини
основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України
порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення
грошових коштів поза межами цього строку.
Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна
вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя
за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про
погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права
вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК
України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття
"строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як
строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом
забезпечення зобов’язання.
Суд зробив
правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у
зв’язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК
України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:
1) протягом строку, установленого договором поруки (перше
речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання
основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге
речення частини четвертої статті 559 ЦК України);
3)
протягом одного року від дня укладення договору поруки
(якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом
пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє
речення частини четвертої статті 559 ЦК України).
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку
про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті
559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування
суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після
закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є
преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки,
зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення
позову), кредитор вчиняти не може.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний суд України
розглядаючи справу№ 6-125цс14
зробив важливий висновок: «…пред’явленням
вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову.».
Разом з цим існує і окрема думка судді ВСУ Сеніна Ю.Л. у
цій же справі: «Судова палата дійшла висновку, що пред’явленням вимоги до
поручителя є пред’явлення до нього позову.
Такий висновок
вважаю помилковим, виходячи з наступного.
Термін «вимога» є
більш широким, ніж «позов», ці поняття не є тотожними. Термін «вимога» вживається в різних нормах
Цивільного кодексу по-різному й має різне значення залежно від контексту. Якщо
порівняти частину четверту статті 559 ЦК України із частиною першою статті 555
цього Кодексу, то стає очевидним, що законодавець припускає як звернення з
вимогою до поручителя, так і пред’явлення позову до нього. Саме тому стаття 555
ЦК України встановлює різні права та обов’язки поручителя у разі пред’явлення до нього вимоги або
позову.
Вважаю,
що в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться про вимогу
до поручителя безпосередньо. Це преклюзивний строк, який не може бути
перерваний заявленням вимог до суду, його закінчення свідчить про припинення
зобов’язання поручителя і саме з таких підстав слід виходити при ухваленні
рішення.
ЦК України не
передбачає скороченого строку позовної давності для пред’явлення вимог до
поручителя у разі невиконання кредитного зобов’язання боржником, якщо у
договорі поруки не встановлено строк його дії. А якщо погодитись з висновком
про те, що пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову,
то виключається можливість пред’явлення позову до суду після спливу шести
місяців, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України».
Теги: кредитный
договор, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, поручитель,
банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, адвокат, Евгений Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар