Аванс чи завдаток: сплачені платежі в рахунок попереднього договору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом чи завдатком?

26 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 201/6648/20, провадження № 61-1313св23 (ЄДРСРУ № 132164164) досліджував питання щодо сплачених платежів в рахунок попереднього договору без укладання основного зобов’язання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 610, частиною статтею 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою та третьою статті 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. 

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, провадження № 12-42гс20).

(!) Відповідно до змісту вказаної норми ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає способом платежу, способом забезпечення виконання зобов`язання обома його сторонами, а також доказом факту укладення договору.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу нерухомості.

У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 зроблено висновок про те, що "внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана відповідачу грошова сума є авансом, який підлягає поверненню".

Статтею 571 ЦК України передбачено правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові (19 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/10249/20, провадження № 61-16752св24). 

ВИСНОВОК: Отже, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов`язання випливає із договору, укладеного сторонами.

 

 

 

Матеріал по темі: «Різниця між завдатком та авансом: правові наслідки»

 

 

Теги: аванс, завдаток, задаток, попередня оплата, різниця між авансом та завдатком, форма оплати, забезпечення виконання договору, судовий захист, Верховний суд, Адвокат Морозов

(НЕ)Припинення утримання обвинуваченого в межах скляної кабіни під час судового засідання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Припинення утримання обвинуваченого в межах скляної кабіни та надання дозволу на перебування обвинуваченого поруч із захисником під час судового засідання

06 листопада 2025 року Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 335/4734/18, провадження № 51-4644км24 (ЄДРСРУ № 131713639) досліджував питання щодо відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання про перебування поруч із захисником, а не в скляній кабінці.

Апеляційний суд зазначив, що відмова суду в задоволенні цього клопотання ґрунтується на вимогах Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених (підсудних), засуджених за вимогою судів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України від 26 травня 2015 року № 613/785/5/30/29/67/68.

Відповідно до п. 11 Інструкції у залі судового засідання місце для тримання обвинувачених (підсудних), засуджених обладнується загородженнями відповідно до вимог ДБН. На вікнах залів судових засідань незалежно від поверховості встановлюються ґрати.

Пунктом 27 Інструкції передбачено, що за розпорядженням головуючого в судовому засіданні (судді-доповідача) начальник варти дозволяє спілкування обвинуваченому (підсудному), засудженому із захисником, прокурором та при цьому обвинувачений (підсудний), засуджений з-під охорони не звільняється.

Отже, ця Інструкція не містить випадків можливості перебування обвинуваченого, якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, під час проведення судового засідання не в відповідному загородженні. Крім того, положеннями Інструкції не передбачено надання головуючим дозволу на перебування обвинуваченого, якому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не в спеціально відведеному місці.

Суд зауважив, що безпека в залі є умовою справедливого судового розгляду з огляду на значення, яке надається правам захисту осіб, а тому будь-які заходи, що обмежують участь обвинуваченого під час судового засідання або накладають обмеження на нього чи його відносини з адвокатом повинні бути застосовані доки це необхідно і мають бути пропорційні ризикам у кожному конкретному випадку.

Такі рішення Верховного суду не поодиноку, див. наприклад, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 червня 2024 року у справі № 331/2750/23, провадження № 51-4727 км 23.

Поруч з цим, на думку автора судом не враховано, що відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Згідно з ч. 5ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Ярослав Бєлоусов проти Росії» у рішенні від 04.10.2016 та у справах «Ходорковський проти Росії», «Свинаренко і Сляднєєв проти Росії», розглянув питання сумісності перебування підсудних у залі засідань в металевій клітці, скляній кабіні з вимогами статей3,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заборони катування та права на справедливий суд. У зазначених рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що перебування підсудних в металевій клітці чи скляній кабіні в залі судових засідань становить порушення статей 3, 6 Конвенції, оскільки обмежує право підсудного на ефективну участь в судовому розгляді і отримання реальної та ефективної правової допомоги, що не сумісне з поняттям справедливого судового розгляду з огляду на презумпцію невинуватості, не відповідає нормам цивілізованої поведінки в демократичному суспільстві, є приниженням людської гідності.

(!!!) Перебування обвинуваченого в скляному боксі певною мірою обмежує його участь у розгляді справи, оскільки унеможливлює конфіденційні контакти з захисником.

Положення вищевказаної Інструкції з організації конвоювання та тримання в судах обвинувачених, засуджених не містять категоричної заборони перебування обвинувачених, які утримуються під вартою, у залі судового засідання безпосередньо під час судових засідань поряд зі своїм захисником поза межами скляного боксу із забезпеченням надійної охорони.

ВИСНОВОК: Усі загородження, які обладнані в судах для перебування обвинувачених, відповідають вимогам ДБН та надають можливість обвинуваченим ефективно використовувати свої права, зокрема право на захист та спілкування із захисником, а отже вказане свідчить про відсутність порушення права на захист.

 

 

Матеріал по темі: «Відмова від отримання письмового повідомлення про підозру»

 

 

Віндикаційний імунітет при витребування майна придбаного на електронних торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Віндикаційний імунітет для майна, проданого на електронних торгах чи переданого в порядку виконання судового рішення

18 вересня 2025 року Верховний суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/82/20 (ЄДРСРУ № 131882931) досліджував питання щодо віндикаційного імунітету при витребуванні майна придбаного на електронних торгах.

Законодавець у ч. 1 ст. 321 ЦК України закріпив норму, відповідно до якої право власності є непорушним. Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у ст. 41 Основного Закону, а також в ст.ст. 39, 326 ЦК України, в положеннях ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зміст права власності розкриває ст. 317 ЦК України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

Право володіння - це правомочність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю, тобто реальну можливість здійснення безпосереднього володарювання над нею. Цю правомочність власник може здійснювати не лише одноособово, а й передавати право володіння іншим особам, зберігаючи при цьому право власності на річ. Право користування полягає в тому, що власник має право вилучити з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї. Власник вправі відступити право користування іншим особам, зберігаючи за собою право власності. Право розпорядження - в тому, що власник може визначити правову долю речі, тобто відчужувати усіма дозволеними способами на користь інших осіб тощо. Здійснення права розпорядження річчю не повинне суперечити закону. Здійснення цієї правомочності власник може передати іншим особам.

За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює  ст. 388 ЦК України, відповідно до норми якої:

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 цієї статті);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 цієї статті);

- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках  (ч. 3 цієї статті).

Здійснюючи аналіз вказаної вище норми матеріального права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово висновували, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Законом передбачено захист прав добросовісних набувачів у разі придбання ними майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388  ЦК України). Саме законодавець визначив це безумовним правилом, закріпивши його у ч. 2 ст. 388 ЦК України. Установлене в ч. 2 ст. 388 ЦК України "обмеження віндикації" ґрунтується на авторитеті держави і суду, рішення якого як найважливіший акт правосуддя є обов`язковим до виконання на всій території України (див. ст. 124 Основного Закону України; принцип "res judicata").

Отже, з огляду на спірні правовідносини, у цьому випадку витребування спірного майна на підставі ст. 388 ЦК України є можливими лише у разі доведення того, що відповідачі є недобросовісними набувачами спірного майна.

ВАЖЛИВО:  Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Судова палата зазначає, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права.

Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати".

За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.

(!) Саме об`єктивні характеристики предмета торгів можуть враховуватися при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача у випадку придбання майна на торгах (наприклад, якщо на майні були нанесені стійкі знаки щодо заборони відчуження чи наявності прав третіх осіб, якщо ознака випливає з самого певного місцезнаходження земельної ділянки, як із землями водного фонду тощо). Юридичні характеристики -приналежність майна тому чи іншому суб`єкту, встановлення заборон на його відчуження тощо - не є такими об`єктивними характеристиками відповідного майна, які можна було б встановити при зовнішньому його огляді й відповідним чином врахувати. Тим більш, якщо жодної інформації щодо заборони продажу майна не існує; майно реалізується в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Водночас перевірити відсутність заборон та обмежень можуть саме державний виконавець та організатор торгів, а не їх учасник, який до того ж не має відповідних можливостей (зокрема, не має права знайомитися з матеріалами виконавчого провадження тощо).

Особа при купівлі майна має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження. Торги в порядку виконання судового рішення якраз і належать до числа таких процедур. Наслідки від помилок державних органів не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність особи, яка придбала майно на торгах. Інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту, ставлячи добросовісного учасника обігу в залежність від дій організаторів торгів, які не перебувають під його контролем та покладав би невиправданий тягар на такого учасника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна необхідно враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та "юридичне очищення" майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

До подібного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.06.2025 у справі № 638/17112/21. Так, колегія суддів зазначила, що завдяки "віндикаційному імунітету", який передбачений парламентом для майна, проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення, і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно, відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення.

При цьому судова палата зазначає, що обставини стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов`язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з`ясування покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на покупця додатковий обов`язок ревізування дій державних органів в межах виконавчого провадження, що взагалі не відноситься до його компетенцій та можливостей. Учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі її органу - виконавчої служби і не може здійснювати ревізію виконавчого провадження, перевіряючи, на забезпечення яких саме рішень включено майно до реалізації. Вирішення цих питань віднесено виключно до компетенції державного виконавця. Крім того, сам по собі факт визнання торгів такими, що проведено з порушенням, не може автоматично характеризувати набувача майна як недобросовісного.

До таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, яка є релевантною справі № 922/82/20, що переглядається.

ВИСНОВОК: При «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (частина друга статті 388 ЦК України) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.

 

P.s. На час перегляду цієї справи у Верховному Суді законодавець прийняв Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності суб`єктів державного сектору економіки", яким у ч. 2 ст. 388 ЦК України було внесено зміни та викладено вказану норму права у такій редакції: "майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна".

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Доцільність позову про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна на торгах»

 

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Доцільність позову про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна на торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна та скасування рішень державного реєстратора

18 вересня 2025 року Верховний суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/82/20 (ЄДРСРУ № 131882931) досліджував питання щодо позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна та скасування рішень державного реєстратора.

Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є окремою нотаріальною дією, передбаченою ст. 34 Закону України "Про нотаріат", спрямованою на посвідчення відповідного права покупця, тобто юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. Нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна на аукціоні, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення аукціону (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

(!) Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить право та інтерес заявника, оскільки цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник майна з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для витребування ним свого майна із чужого незаконного володіння оспорювання не тільки відповідних рішень компетентних органів, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Отже, і позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та скасування рішень державного реєстратора також не відповідають належному способу захисту у цьому випадку (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 13.02.2024 у справі  № 910/2592/19).

ВИСНОВОК: Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця)  та скасування рішень державного реєстратора не захистить право та інтерес заявника, оскільки цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права, а отже є неналежним способом захисту.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Вимога про визнання недійсними торгів в поєднані з витребуванням майна»

 

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Вимога про визнання недійсними торгів в поєднані з витребуванням майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поєднання вимог про визнання недійсними торгів і витребування на користь держави майна, яке було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень

18 вересня 2025 року Верховний суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/82/20 (ЄДРСРУ № 131882931) досліджував питання щодо вимога про визнання недійсними торгів в поєднані з витребуванням майна.

Судова палата зазначає, що таке речове право, як право власності захищається загальними (гл. 3 ЦК України) і спеціальними способами захисту (гл. 29 ЦК України). Право власності є об`єктом судового захисту як одне із основоположних речових прав.

До речово-правових позовів "actiones in rem" відносяться, зокрема, позови про витребування речі із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов"actione rei vinvicatio" (від. лат. vindico - захищаю, заявляю претензію, вимагаю) - позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника (ст. ст. 387, 388 ЦК України); про усунення перешкод, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов "action negatoria" (ст. 391 ЦК України) тощо.

В окремих випадках захист права власності, а також інших речових прав, може здійснюватися зобов`язально-правовим способом захисту з огляду на неможливість віндикувати майно чи застосувати інші види речово-правових позовів.

(!) Деякі способи захисту мають схожі риси. Зокрема, схожість віндикації (ст.ст. 387, 388 ЦК України) і реституції (ст. 216 ЦК України "правові наслідки недійсності правочину") полягає в тому, що позивач в обох випадках прагне повернути майно, яке опинилося в іншої особи. Однак реституція може застосуватися тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони (вимогу про повернення майна може висувати одна сторона правочину іншій його стороні і за наявності в останньої цього майна). Водночас, як тільки майно переходить до третьої особи, може йтися не про реституцію, а про віндикацію. Важливою умовою для звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин. Метою цього позову (віндикація) є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. При цьому у віндикації важливе значення має така складова, як "добросовісніть (недобросовісність) набувача" (див. ст. 388 ЦК України).

Розглядаючи спори про визнання торгів недійсними слід враховувати, що законодавець у ч. 2 ст. 388 ЦК України, яка регулює інститут віндикації, закріпив норму, яка містить заборону на витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, від добросовісного набувача.

(!!!) Визнання недійсним правочину (електронних торгів), у відповідності до результатів якого відбулася купівля-продаж, не може нівелювати чітку та зрозумілу заборону законодавця. Єдиним можливим механізмом відновлення порушених прав у цьому випадку, є витребування такого майна, однак за умови доведеності недобросовісності набувача.

Судова палата також звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19, про те, що якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. Задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів не призведе до поновлення майнових прав позивача, що свідчить про обрання неефективного способу захисту.

Обрання ж особою неналежного/неефективного способу захисту своїх прав є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

З огляду на вищенаведене, предмет цього спору (поєднання вимог про визнання недійсними торгів і витребування на користь держави майна, яке було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень), судова палата вважає, що неналежною та неефективною є вимога Прокурора про визнання недійсними торгів.

ВИСНОВОК: Визнання недійсним правочину (електронних торгів), у відповідності до результатів якого відбулася купівля-продаж, не може нівелювати чітку та зрозумілу заборону законодавця на витребування майна, проданого на електронних торгах на виконання судових рішень, від добросовісного набувача.

 

 

 

Матеріал по темі: «Витребування майна проданого на електронних торгах від добросовісного набувача»

 

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та докази для визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності

25 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/4050/22, провадження № 61-13702св24 (ЄДРСРУ № 132043735) досліджував питання щодо визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності.

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

Обов`язковими ознаками шлюбу є: 1) визнання такого союзу державою, що здійснюється шляхом проведення державної реєстрації; 2) виникнення у подружжя внаслідок шлюбу взаємних прав та обов`язків; 3) добровільність шлюбу; 4) досягнення чоловіком та жінкою, які вступають у шлюб, шлюбного віку; 5) різностатевість подружжя.

Фіктивність шлюбу виникає у разі, якщо з переліку обов`язкових ознак шлюбу виключається намір створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя (ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України). Тобто обидва з подружжя (за їх взаємною згодою та обізнаністю) або один з подружжя (у той час, коли інший з подружжя націлений на створення сім`ї) має намір на реєстрацію шлюбу, однак без мети створити повноцінну сім`ю в розумінні сімейного законодавства.

"Намір створення сім`ї" - оціночне поняття, наявність чи відсутність якого у кожній конкретній справі встановлюється судом на підставі оцінки обставин справи та поданих доказів. Ознаками фіктивного шлюбу можуть бути окремо або у сукупності, зокрема: 1) наявність корисливої мети (реєстрація шлюбу задля чогось) чи майнової вигоди від такого шлюбу; 2) окреме проживання подружжя; 3) відсутність спільно набутого майна; 4) відсутність турботи один про одного та взаємної матеріальної підтримки; 5) невизнання подружніх стосунків перед іншими людьми; 6) небажання народжувати спільних дітей чи їх відсутність; 7) фактичні сімейні стосунки з третіми особами; 8) демонстрування перед третіми особами відсутності фактичних шлюбних відносин і наголошення на фіктивності реєстрації шлюбу.

Поняття «намір створення сім`ї» визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2024 року в справі №641/1685/22 виснував, що фіктивність шлюбу оцінюється з урахуванням наміру на момент його укладання, а не поведінки подружжя під час перебування у шлюбі.

ВИСНОВОК: При розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання шлюбу з «іноземним елементом»»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов