Правочин вчинений під впливом обману

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості визнання правочину недійсним вчиненим під впливом обману

07 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 463/4067/17, провадження № 61-10084св24 (ЄДРСРУ № 127160120) досліджував питання щодо особливостей визнання правочину недійсним вчиненим під впливом обману.

Уст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Верховний Суд у постановах від 22.02.2022 у справі № 296/8719/16-ц та від 01.11.2023 у справі № 317/2213/21 роз`яснює, що згадана презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Виходячи із презумпції правомірності правочину, обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Згідно зі ст.16,203,215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.

Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

(!) Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

До того ж обман чи помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення (абз. 2 п. 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», постанови Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 537/4201/16-ц, від 15.04.2020 у справі № 489/3570/16-ц, від 02.02.2022 у справі № 202/6796/18, від 21.06.2023 у справі № 643/9458/19, від 01.11.2023 у справі № 317/2213/21 тощо).

Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення  у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24006/17, від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо). Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

Аналогічні висновки Верховного суду викладені у постановах від 19.10.2022 у справі № 522/21730/19, від 01.02.2023 у справі № 755/17313/17. 

Якщо ж особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша  статті 229 ЦК України).

ВИСНОВОК: Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Визнання правочину недійсним вчиненим під впливом помилки, обману, насильства»
 

 

Теги: фіктивний правочин, фиктивная сделка, обман, під впливом обману,  последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, приховання правочину, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

Особистий огляд як виняткова форма митного контролю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості, порядок та наслідки проведення особистого огляду особи при перетинанні державного митного кордону

13 березня 2025 року Верховний суд в складі колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 138/1081/23, провадження № 51-3393км24 (ЄДРСРУ № 125876619) досліджував питання щодо особливостей, порядку та наслідків проведення особистого огляду особи при перетинанні державного митного кордону.

За змістом ч. 1 ст. 340 МК особистий огляд як виняткова форма митного контролю проводиться за письмовим рішенням керівника митного органу або його заступника, якщо є достатні підстави вважати, що громадянин, який прямує через митний кордон України чи перебуває в зоні митного контролю або у транзитній зоні міжнародного аеропорту, приховує предмети контрабанди чи товари, які є безпосередніми предметами порушення митних правил або заборонені для ввезення в Україну, вивезення з України чи транзиту через її територію.

Перед початком огляду посадова особа митного органу повинна пред’явити громадянину письмове рішення керівника митного органу або його заступника, ознайомити громадянина з його правами та обов’язками під час проведення такого огляду і запропонувати добровільно видати приховані та/або не задекларовані товари (ч. 2 ст. 340 МК України).

Факт ознайомлення громадянина з рішенням про проведення особистого огляду засвідчується посадовою особою митного органу відповідним написом на рішенні про проведення такого огляду. У разі відмови громадянина від добровільної видачі прихованих та/або не задекларованих товарів на рішенні про проведення особистого огляду робиться відповідний запис, завірений підписом посадової особи митного органу, яка пред’являла зазначене рішення громадянинові (ч. 3 ст. 340 МК України).

Громадянин, стосовно якого здійснюється особистий огляд, має право:

1) до початку проведення особистого огляду ознайомитися з рішенням про проведення особистого огляду та порядком його проведення;

2) ознайомитися із своїми правами та обов’язками під час проведення особистого огляду;

3) надавати пояснення та заявляти клопотання;

4) добровільно видати товари, що переміщуються ним через митний кордон України з порушенням вимог законодавства з питань митної справи;

5) робити заяви з обов’язковим внесенням їх посадовою особою митного органу, яка проводить особистий огляд, до протоколу проведення такого огляду;

6) користуватися рідною мовою та послугами перекладача;

7) ознайомитися з актом проведення особистого огляду після його складення та зробити заяву, яка підлягає внесенню до акта;

8) оскаржувати рішення, дії митного органу щодо проведення такого огляду (ч. 4 ст. 340 МК України).

Особистий огляд проводиться в ізольованому приміщенні, що відповідає встановленим санітарно-гігієнічним вимогам, посадовою особою митного органу однієї статі з громадянином, стосовно якого проводиться особистий огляд, у присутності не менш як двох понятих тієї самої статі. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані у результатах огляду. Понятими не можуть бути родичі особи, яка підлягає особистому огляду, та працівники митних органів. Доступ до приміщення, де проводиться огляд, громадян, які не беруть участі в ньому, і можливість спостерігати за проведенням огляду з боку таких громадян мають бути виключені. Обстеження органів тіла громадянина, який підлягає особистому огляду, проводиться виключно медичним працівником (ч. 4 ст. 340 МК України).

(!!!) Під час проведення особистого огляду складається протокол за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 10.04.2015  № 414 «Про затвердження форм рішення про проведення особистого огляду та протоколу особистого огляду» із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 626 від 20.10.2020 р.

Протокол (котрий є документом (ст. 99 КПК) і в силу ч. 2 ст. 84 КПК джерелом доказів) підписується посадовою особою митного органу, яка проводила огляд, громадянином, який пройшов особистий огляд, понятими, які були присутні під час огляду, а в разі обстеження медичним працівником - і цим працівником. Громадянин, який пройшов особистий огляд, має право зробити заяву з обов’язковим занесенням її до протоколу (ч. 7 ст. 340 МК України), а копія протоколу надається громадянинові (ч. 8 ст. 340 МК України).

Верховний суд наголошує, що особистий огляд як форма митного контролю не тотожний обшуку особи в розумінні КПК. Особа, яка перетинає державний кордон, усвідомлено й добровільно підкоряється спеціальному правовому режиму прикордонного та митного контролю і  (!!!) самим фактом здійснення перетину державного кордону дає згоду на передбачені законом обмеження її прав, та виконання обов`язків, пов`язаних зі спеціальним правовим режимом, притаманним перетину державного кордону.

ВИСНОВОК: Зайшовши на територію прикордонного контрольного пункту, особа фактично своїми діями підтверджує добровільну згоду на застосування до нього правил спеціального правового режиму, що передбачають, зокрема, можливість здійснення особистого огляду.

 

P.s. Особистому огляду не підлягають Президент України, Голова Верховної Ради України, народні депутати України, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, Голова та судді Верховного Суду, Голова та судді Конституційного Суду України, Міністр закордонних справ України, Генеральний прокурор та члени їхніх сімей, які прямують разом з ними (ч. 9 ст. 340 МК України)

 

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Форма рішення керівника митного органу про взяття проб (зразків) товарів»

 

Теги: митниця, особистий огляд, рішення керівника, протокол, доповідна записка, оскарження рішення митниці, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Судовий розгляд, якщо настала смерть сторони до відкриття провадження у справі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відкриття та продовження судового розгляду у справі якщо настала смерть сторони до відкриття провадження у справі 

01 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 159/2311/23, провадження № 61-1175св25 (ЄДРСРУ № 127050258) досліджував питання щодо відкриття провадження у справі якщо настала смерть сторони до відкриття провадження у справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. 

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. 

За змістом правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі №185/998/16-ц (провадження №61-33766сво18) та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №473/1433/18 (провадження №14-35цс20) на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. 

Згідно з частиною першою статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. 

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша стаття 48 ЦПК України). 

(!) Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). 

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. 

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). 

У постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. 

Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. 

Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку ст.55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та після відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства. 

Оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка до відкриття провадження у справі судом померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст.25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, то провадження у справі підлягає закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст.255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 

Крім того, якщо на стадії відкриття провадження у справі у результаті виконання вимог частини першої статті 187 ЦПК України суд встановить, що фізична особа знятий з обліку у відповідному органі реєстрації місця перебування та місця проживання особи у зв`язку із смертю, у відкритті провадження належить відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що відповідна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі № 635/7261/17. 

ВИСНОВОК: Таким чином, встановивши що провадження у справі відкрито після смерті позивача/відповідача у справі, то суд повинен закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

 

  

Матеріал по темі: «Закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю підозрюваного»

 

 

 

 

 

Теги: закриття цивільного провадження, смерть позивача, смерть відповідача, презумпція невинуватості, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Надсилання "копії апеляційної скарги" учасникам справи через підсистему ЄСІТС різними представниками однієї сторони

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Надсилання "копії апеляційної скарги" учасникам справи через підсистему ЄСІТС різними представниками однієї сторони, як належний доказом надсилання копії первинної апеляційної скарги

02 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/16769/24, адміністративне провадження № К/990/42440/24  (ЄДРСРУ № 127060002) досліджував питання щодо особливостей надсилання "копії апеляційної скарги" учасникам справи через підсистему ЄСІТС різними представниками однієї сторони.

Право на апеляційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Умовою прийнятності апеляційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 296 КАС України, а також дотриманні термінів її подачі, обов`язковому поданні переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї.

Так, частиною п`ятою цієї статті встановлено, що до апеляційної скарги додаються: 1) документ про сплату судового збору; 2) копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи; 3) копії доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів, що відсутні в учасників справи, відповідно до кількості учасників справи; 4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 298 КАС України, апеляційна скарга повертається, якщо апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Апеляційний суд вважав, що надіслання через підсистему ЄСІТС документа, підписаного іншим представником, не є належним доказом надсилання копії первинної апеляційної скарги.

Вимога пункту 2 частини п`ятої статті 296 КАС України щодо надсилання "копії апеляційної скарги" іншим учасникам справи має тлумачитися функціонально, з урахуванням цілі - забезпечити інформування сторони про зміст поданої скарги. Повторне технічне формування апеляційної скарги в ЄСІТС, яке не змінило її змісту, а було зумовлене необхідністю використання РНОКПП для адресування документа, за своєю суттю виконує функцію копії, необхідної для ознайомлення іншої сторони.

Верховний Суд зазначає, що основною метою вимоги щодо надсилання копії апеляційної скарги іншим учасникам справи є забезпечення їхнього права бути поінформованими про факт подання скарги та її зміст для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема права на подання відзиву.

(!) Метою вимоги щодо надсилання копії апеляційної скарги є забезпечення інформування інших учасників справи про подання скарги, а не суворе відтворення форми документа незалежно від його змісту чи технічної доступності.

Той факт, що процесуальний документ був технічно сформований в системі ЄСІТС повторно та підписаний іншим уповноваженим представником скаржника (повноваження якого підтверджені долученими документами), не може вважатися таким, що порушив права позивача чи свідчить про невиконання вимог суду щодо інформування позивача про зміст апеляційної скарги.

Варто наголосити, що процесуальний закон не містить у положень, якими б заборонялося підписання документів різними представниками однієї сторони за наявності у них належних на те повноважень.

Таким чином, Верховний суд вважає, що хоча направлена скарга й була підписана іншим представником, її зміст та функція як повідомлення позивача про наміри відповідача залишились незмінними. З огляду на технічні обмеження системи ЄСІТС, документ, що є ідентичним за змістом, може бути прийнятий як належне виконання вимог суду щодо інформування, навіть якщо формально не є «копією» первинного документа.

Посилання апеляційного суду на те, що наданий документ є «іншою апеляційною скаргою», є формальним, оскільки суд не аналізував ідентичність змісту первинної та повторно надісланої скарг.

Враховуючи можливі технічні особливості функціонування підсистеми ЄСІТС, які могли об`єктивно ускладнити надсилання саме первинного файлу, та той факт, що скаржник вжив заходів для інформування позивача шляхом надсилання ідентичного за змістом документу через офіційний канал електронного зв`язку (ЄСІТС), Верховний Суд вважає, що скаржник діяв добросовісно та мав намір усунути недоліки апеляційної скарги.

На підтвердження добросовісної процесуальної поведінки відповідача у цій справі Суд враховує, що скаржник самостійно з`ясував технічну причину неможливості адресування скарги позивачу, встановив необхідні ідентифікаційні дані, сформував ідентичний за змістом документ та направив його в електронний кабінет позивача без необґрунтованої затримки. Такі дії свідчать не про уникнення обов`язку, а про активне прагнення виконати його в доступний спосіб.

Верховний Суд виходить із того, що процесуальна вимога щодо направлення копії апеляційної скарги має бути оцінена не лише з формальної, а й з функціональної точки зору.

Судом також враховано, що скаржник мав об`єктивні підстави не використовувати альтернативні способи направлення копії апеляційної скарги (зокрема, в паперовій формі), оскільки підсистема ЄСІТС є пріоритетним та обов`язковим каналом комунікації між учасниками. За відсутності заборони щодо повторного формування скарги в ЄСІТС і з огляду на оперативність дій скаржника, такий спосіб інформування є достатнім і прийнятним.

ВИСНОВОК: Надсилання "копії апеляційної скарги" учасникам справи через підсистему ЄСІТС різними представниками однієї сторони є належним доказом надсилання копії первинної апеляційної скарги.

 

 

 
Матеріал по темі: «Апеляційна скарга після закінчення апеляційного розгляду справи за скаргою іншої особи»

 

 

 

 

 

Теги: електронний позов, электронный иск, ЕЦП, електронно-цифровий підпис, подання позову через електронний суд, електронний суд, єдина судова інформаційна (автоматизована) система, ЄСІТС, судова практика, Адвокат Морозов

(НЕ)зупинення судом провадження у справі до припинення перебування фізособи або ФОПа у складі ЗСУ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості (не)зупинення судом провадження у справі до припинення перебування фізичної особи або ФОПа у складі Збройних Сил України

11 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/4027/22 (ЄДРСРУ № 125768903) досліджував питання щодо особливостей зупинення судом провадження у справі до припинення перебування фізичної особи або ФОПа у складі Збройних Сил України.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами процесуального законодавства, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Так, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №914/2150/18).

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжений до цього часу.

Згідно з п. 2 наведеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (ст. 1 Закону України "Про оборону України").

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

З`єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров`я громадян та об`єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі та їх правового оформлення, забезпечення безпеки національного морського судноплавства України у відкритому морі чи в будь-якому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів щодо запобігання розповсюдженню зброї масового ураження, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, кризових ситуацій, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Структура Збройних Сил України визначена ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України", відповідно до якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні норми закріплені і в Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України), і в Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, у постановах Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21, від 31.05.2023 у справі №160/1543/21 висловлено позицію про те, що для вирішення питання про зупинення провадження недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі ЗСУ, оскільки не кожен структурний елемент в складі ЗСУ переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій, а у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №756/3462/20, від 14.02.2024 у справі №466/8799/22 висловлено правову позицію про те, що згідно з п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.

Також у постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №753/19628/17 та в ухвалах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі №461/5209/19, від 17.01.2023 у справі №501/1699/17, від 09.05.2023 у справі №96/5671/21, викладено правову позицію щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відповідно до якої підставою для зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Таких же висновків дійшов і КАС України (застосування п.5 ч.1 ст.236 КАС України), зокрема, у постанові від 25.04.2024 у справі №852/2а-1/24.

Слід звернути увагу також, на рішення від 15 серпня 2023 року де Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 174/760/21, провадження № 61-8044св23(ЄДРСРУ № 112896497) вказав, що при вирішенні питання про зупинення провадження у справі суд, окрім процесуального обов’язку щодо зупинення провадження, повинен враховувати особисту думку сторони (представника), яка перебуває на воєнній службі і у разі, якщо остання наполягає на розгляді справи без її участі/за участю представника, то у суду відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

ВИСНОВОК: Відтак, аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для зупинення провадження у справі необхідно надати докази перебування заявника у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій.

 

 
«Зупинення провадження у справі через перебування сторони в ЗСУ» 
 
«Щодо зупинення провадження судом апеляційної інстанції»

 

 

 

 

 

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов