Забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна

Адвокат Морозов (судовий захист)

Адекватність застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна

05 грудня 2022 року Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/22558/20, провадження № 61-158сво21 (ЄДРСРУ № 107994355) досліджував питання щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна.

У статтях 149, 150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

У пункті 5 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

(!!!) Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, у тому, що

1) між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

2) з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також

3) відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зазначене згоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано, застосовуючи пункт 5 частини першої статті 150 ЦПК України про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна, оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно.

Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі.

Посилання касаційної скарги на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє реалізацію права на виконання рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення заборгованості за договором позики є безпідставними, оскільки вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає державному/приватному виконавцю проводити виконавчі дії у межах виконавчого провадження по виконанню цього рішення суду, а саме вживати заходів, направлених на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику. Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення у іншій справі, а лише зупиняє продаж певного (спірного) майна, яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.

ВАЖЛИВО: Більше того, зазначений вид забезпечення позову є ефективним і унеможливлює відкриття нових судових проваджень щодо оспорення результатів торгів у разі, якщо позов про визнання права власності на спірне майно буде задоволено.

З огляду на викладене Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне уточнити висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 524/7234/18, провадження № 61-12652св20, щодо застосування пункту 5 частини першої статті 150 ЦПК України, враховуючи, що безпосередньо обставини наведених справ (подібність) відрізняються, так як у наведеній справі, на відміну від справи, яка переглядається, позов було заявлено боржником у виконавчому провадженні й власником спірного майна.   

ВИСНОВОК: Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно.

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 

Позов в інтересах суспільства України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість подання позову в інтересах суспільства України

21 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/28508/21, адміністративне провадження № К/990/22496/22  (ЄДРСРУ № 107984661) досліджував питання щодо можливість подання позову в інтересах суспільства України.

Позови в інтересах суспільства (в інтересах законності), відомі як actio popularis, загалом не характерні для правових систем країн Європи. Аctio popularis має на увазі право кожного представляти скаргу без обов`язку довести, що відповідна норма безпосередньо зачіпає його права і свободи. Захист таких інтересів, репрезентованих громадськими організаціями, може надаватися як виняток. Українське законодавство не передбачає можливості подання позову в «інтересах правопорядку».

Верховний Суд вже звертав увагу, що позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством (постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19).

Фактично особа, як виключення, може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або через належність до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства («Тенасє проти Молдови» [ВП], №7/08 від 27 квітня 2010 року, п. 344, «Мішо проти Франції» [ВП], №12323/12 від 6 грудня 2012 року, пп. 51–52, «Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини» [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06 від 22 грудня 2009 року, п. 28).

 

Матеріал по темі: «Право громадських організацій на звернення до суду в інтересахінших осіб»

 

Право громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів

21 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/28508/21, адміністративне провадження № К/990/22496/22  (ЄДРСРУ № 107984661) досліджував питання щодо особливостей правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у постановах від 14 березня 2018 року у справі №815/219/17 і від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19.

У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновків, що громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Тож, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:

• статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;
• мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову;
• інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;
• чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

 

Матеріал по темі: «Підсудність спору щодо поновлення членства у громадській організації»

 

Теги: громадська організація, звернення до суду, судовий захист, представництво інтересів, члени організації, судові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обов’язок з передачі придбаного покупцем товару після проведення прилюдних торгів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

На кого покладається обов’язок з передачі придбаного покупцем товару після проведення прилюдних (електронних) торгів?

14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/9808/21, провадження № 61-8938св22 (ЄДРСРУ № 107938307) досліджував питання щодо обов’язку з передачі придбаного покупцем товару після проведення прилюдних (електронних) торгів.

Реалізація майна боржника на прилюдних торгах (аукціоні) полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів (аукціону). Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів (аукціону) особливості, проведення таких торгів (аукціону) є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах (аукціонах) і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Станом на момент проведення торгів щодо спірного майна, правила проведення прилюдних торгів визначались Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), за яким електронні торги - це продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який запропонував за нього найвищу ціну.

З аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Укладений на електронних торгах договір купівлі-продажу підлягає виконанню у порядку, визначеному розділом X Порядку. Покупець (переможець електронних торгів) протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно відповідно до пункту 1 розділу X Порядку. Дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота, зазначається також у протоколі (абзац дев`ятий пункту 1 розділу VIII Порядку). Правовою підставою сплати покупцем (переможцем торгів) коштів як покупної ціни за придбане майно є договір купівлі-продажу, укладений на торгах.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

Відповідно до статті 655 ЦК України зміст зобов`язань сторін за договором купівлі-продажу полягає в тому, що одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (стаття 664 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

(!!!) Частинами другою, третьою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати; на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Виконавши обов`язок з оплати товару, покупець за договором купівлі-продажу в силу приписів статті 665 ЦК України отримує право пред`явити продавцеві, який відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, вимоги відповідно до статті 620 ЦК України, тобто, може витребувати це майно як управнена щодо продавця особа (за відсутності у покупця оформленого та зареєстрованого права власності на придбане майно).

Тобто, права та обов`язки за договором купівлі-продажу виникають та виконуються щодо сторін договору, і саме їх виконання/невиконання створює відповідні правові наслідки для сторін договору, виникнення, зміну чи припинення правовідносини за договором.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

(!!!) У той же час покупець наділений правом вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Встановивши, що покупець виконав свій обов`язок з оплати майна, придбаного на електронних торгах, про що свідчить виданий державним виконавцем акт про проведені електронні торги, натомість відповідач, як продавець у правовідносинах купівлі-продажу, не забезпечив передання покупцю придбаного нею товару, на що останній розраховував, беручи участь у таких торгах, суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про істотне порушення органом державної виконавчої служби договору, укладеного за результатами проведення електронних торгів, що відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є підставою для його розірвання та повернення сплачених позивачкою, як покупцем, коштів за такий товар.

Зазначений висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справах з подібними правовідносинами, зокрема у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №501/2461/15-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 387/293/18.

ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що за змістом статті 662 ЦК України саме продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а не особа, яка зберігає це майно.

 

При цьому, Верховний суд звертає увагу на те, що у пунктах 9, 10 розділу Х Порядку встановлена процедура звернення покупця до зберігача майна після отримання акта про проведені електронні торги, яка передбачає відповідний обов`язок переможця електронних торгів отримати придбане ним майно у зберігача протягом семи робочих днів з дати отримання акта та встановлює відповідальність за пропуск такого строку. Натомість ці положення не можуть покладати надмірний тягар на покупця при невиконанні зберігачем його обов`язків та не звільняють продавця від виконання зобов`язання відповідно до положень статті 662 ЦК України передати оплачений товар покупцю.

 

Матеріал по темі: «Особливості оскарження електронних торгів та договору про відступлення права вимоги»

 

 

Теги: електронні торги, електронний аукціон, сетам торги, продаж майна, спільна власність, оцінка нерухомості, оскарження оцінки, покупець, боржник, виконавча служба, звернення стягнення, примусова реалізація, фіксована ціна, порушення торгів, правочин, судова пракика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Мін`юсту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Мін`юсту по скарзі на дії державного реєстратора

16 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/20417/21 (ЄДРСРУ № 107962576) досліджував питання щодо правової можливості застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Мін`юсту по скарзі на дії державного реєстратора.

За змістом частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України серед перелічених цією статтею заходів забезпечення позову відсутній такий захід як зупинення дії наказу Мін`юсту.

Водночас, положеннями пункту 10 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, за змістом статті 137 Господарського процесуального кодексу України (положення частини першої якої містять вичерпний перелік заходів забезпечення позову), якщо сторона просить вжити захід забезпечення позову, що прямо не передбачений цим процесуальним законом (статтею 137 Господарського процесуального кодексу України), суд на вимогу учасника справи може вжити такий захід забезпечення, що визначений іншим нормативним актом - законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому не допускається вжиття судом заходу забезпечення позову, який хоча і відповідає змісту позовних вимог, предмету спору, є необхідним з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, однак не передбачений ні процесуальним законом, ні іншим Законом України (міжнародним договором, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України).

Тобто визначений частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 08.02.2020) вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених Законами України або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 910/7451/21.

Частиною першою статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що проведення реєстраційних дій (щодо реєстрації прав/обтяжень прав) зупиняється, зокрема на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.

При цьому згідно із частиною другою цієї статті Закону судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав.

Звідси у спорі про скасування наказу Мін`юсту, прийнятого за наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції - щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні), вжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення дії наказу Мін`юсту не допускається, оскільки цей захід не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову згідно із частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України: прямо не передбачений ні процесуальним законом, ні іншим Законом України (міжнародним договором, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України), як цього вимагають положення пункту 10 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі № 910/4445/21.

ВИСНОВОК: Вжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення дії наказу Мін`юсту не допускається, оскільки цей захід прямо не передбачений жодним процесуальним законом.

 

Матеріал по темі: «Скасування Мінюстом рішення держреєстратора не відповідає Конституції»

 

 

Теги: минюст, мінюст, скарга, розгляд скарг, неповідомлення заявника, оголошення на сайті, участь скаржника, представництво інтересів, копія скарги, розгляд за участю, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Правила роз`єднання або об’єднання позовних вимог

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільність, стадія та процесуальна можливість суду роз`єднати/об’єднати позовні вимоги

19 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 921/318/22 (ЄДРСРУ № 107983905) досліджував питання щодо доцільності та процесуальної можливості роз`єднати/об’єднати позовні вимоги.

Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднані можуть бути вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

(!!!) Об`єднаними можуть бути позовні вимоги, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоч і різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 12.08.2022 у справі № 911/2401/21.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19 передбачено, що на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому на стадії відкриття провадження у справі суд має надати оцінку доказам, доданим позивачем до матеріалів позовної заяви, виключно з мотивів наявності або   відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 904/4376/20, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Проте таке роз`єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз`єднав позовні вимоги (30 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 420/3956/20, провадження № 11-240заі20 (ЄДРСРУ № 92137277).

ВИСНОВОК: Правовий аналіз норми процесуального законодавства свідчить про те, що Законом передбачено саме право суду, а не обов`язок роз`єднати/об’єднати позовні вимоги. Реалізація вказаного права залежить, у тому числі, від того чи буде це роз`єднання/об’єднання сприяти виконанню завдань процесуального судочинства.

 

Матеріал по темі: «Об’єднання позовних вимог та належне визначення суб’єктивного складу учасників»

 

 

Теги: правила об’єднання позовних вимог, роз’єднання, однорідні вимоги, взаємопов’язані, похідні, процесуальна економія, повернення позовної заяви, судова практика, Адвокат Морозов

Ухвала про виправлення описки не є виконавчим документом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Пред`явленим до виконання може бути судове рішення, в якому виправлено описку, а не ухвала про виправлення описки

19 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судув рамках справи № 308/10485/18, провадження № 61-20443св21 (ЄДРСРУ № 107938351) досліджував питання щодо пред’явлення до примусового виконання  ухвали про виправлення описки.

За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1-7 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Виходячи із положень пункту 1 статті 3, частин першої, другої статті 4, частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, визначеного у статті 3 цього Закону.

Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

Заява про внесення виправлень розглядається протягом десяти днів після її надходження.

Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення його правосудності. Проте якщо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає.

Питання про внесення виправлень може бути вирішено судом, що ухвалив рішення, як із власної ініціативи, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі, і незалежно від того, чи виконано рішення, але в межах установленого законом строку, протягом якого воно може бути пред`явлено до примусового виконання. Внесення виправлень у судове рішення, яке не підлягає примусовому виконанню, строком не обмежено.

Після внесення виправлень чи арифметичних помилок текст рішення змінювати не можна, проте у виконавчому листі наводяться формулювання резолютивної частини рішення в тій редакції, яку воно отримало у зв`язку з постановленням відповідної ухвали.

ВИСНОВОК: Пред`явленим до виконання може бути судове рішення, в якому виправлено описку, а не ухвала про виправлення описки, оскільки при вирішенні питання про виправлення описок суд не має права змінювати зміст судового рішення, а лише усуває неточності уже існуючого рішення.

Таким чином, ухвала про виправлення описки не є виконавчим документом та не може бути пред`явлена до виконання.

 

Матеріал по темі: «Особливості доказування протиправності діянь судового виконавця»

 

 

Теги: виконавче провадження, виправлення описки, ухвала про виправлення описки, судове рішення, судове виконання, виконавець, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов