Зменшення судом розміру пені та штрафу за господарськими зобов’язаннями

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Зменшення судом розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання

24 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/10675/21 (ЄДРСРУ № 104788272) досліджував питання щодо зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:  ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

(!!!) Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо:

• належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора;
• якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

ВАЖЛИВО: Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та інші).

Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та інші).

ВИСНОВОК: Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом (першої та апеляційних інстанцій) на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін.

 

Матеріал по темі: «Карантин, як спосіб зменшити орендні платежі»

 

Теги: пеня, штрафи, неустойка, інфляція, зменшення розміру штрафних санкцій, зменшення розміру неустойки, збитки, розмір заборгованості, невиконання договору, прострочення, клопотання про зменшення пені, рішення суду, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

АВТО З США (Copart, IAAI, Manheim) ЗАСТРЯГЛО В ПОРТУ РУМУНІЇЇ❓

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

🚗АВТО З США (Copart, IAAI, Manheim) ЗАСТРЯГЛО В ПОРТУ РУМУНІЇЇ❓

В зв’язку із воєнними діями в Україні, деякі замовники авто з США зіткнулися з ситуацією коли ТЗ неможливо доставити до порту призначення (м. Одеса) 🛳, а тому щоб не повертати контейнер назад відправнику (США) вигрузка проходить в Румунії…

👉ЗАГАЛЬНА ПОРАДА:

1️⃣ ⚠️⚠️⚠️ НЕ ЗВОЛІКАЙТЕ, адже кожен день простою контейнера в порту Румунії коштує 40 євро/день + вартість стореджу + логістика та декілька супутніх послуг…;

2️⃣ Через соцмережі, агента, посередника шукайте співвласників авто, які знаходяться в контейнері, для його викупу та подальшого транспортування авто в Україну;

3️⃣ Не зважайте на умови договору, які передбачають обов’язок посередника доставити авто в Україну (порт Одеси) – див. п. 1

4️⃣ Офіційно фіксуйте всі додаткові витрати, які в подальшому можна буде стягнути с посередника в судовому порядку👩‍🎓❗️👍

Стягнення неустойки з забудовника за договорами купівлі-продажу майнових прав

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення неустойки з забудовника не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав

15 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/1032/21, провадження № 61-19291св21 (ЄДРСРУ № 104849709) досліджував питання щодо вимоги про стягнення пені з забудовника на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII

Суд вказує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права - обов`язковість договору.

Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають не лише суб`єктивні права, а й обов`язки, які вони мають виконувати.

Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;

(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: мети правочину, змісту попередніх переговорів, усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), звичаїв ділового обороту; подальшої поведінки сторін; тексту типового договору; інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз цивільного законодавства свідчить, що перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при:

(а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору);

(б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (частина п`ята статті 10 Закону № 1023-XII).

Тлумачення абзацу першого частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-XII свідчить, що ця норма не поширюється на договори купівлі-продажу майнових прав.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 587/823/19.

 

P.s. Між тим судова практика доволі не однорідна… і інший склад Верховного суду вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу майнових прав передбачає в подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру, яку буде здано в експлуатацію у відповідний термін, а отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного Закону.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19), від 16 лютого 2022 року у справі №524/8390/20 (ЄДРСРУ № 103525084).

 

Матеріал по темі: «Стягнення неустойки з забудовника за договором про участь у Фонді фінансування будівництва»

 

 

Теги: стягнення, неустойка, пеня, 3%річних, забудовник, споживач, будівництва житла, фонд фінансування будівництва, ФФБ, майнові права, недобудова, право власності на недобудову, порушення строків, введення в експлуатацію, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Стягнення неустойки з забудовника за договором про участь у Фонді фінансування будівництва

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стягнення неустойки з забудовника за прострочення виконання зобов`язання за договором про участь у Фонді будівництва на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % загальної вартості послуги

01 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/3606/20, провадження № 61-11705св21 (ЄДРСРУ № 106028892) досліджував питання щодо відповідальності забудовника перед замовником на підставі положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони  є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

У відповідності до статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях  з нерухомістю»  (далі - Закон № 978-IV) управитель - це фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим цим Законом, а Правила фонду - це система норм, затверджена та оприлюднена управителем цього фонду, якої мають дотримуватися всі суб`єкти системи фінансово-кредитних механізмів будівництва житла для досягнення мети управління майном, визначеної установником управління, що повинні відповідати вимогам цього Закону.

Законом № 978-IV та укладеними відповідно до нього договорами урегульована система фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю, тобто дії суб`єктів цієї системи (довірителів, управителів, забудовників та інш.) при організації будівництва житла, фінансуванні цього будівництва та здійсненні операцій з нерухомістю (стаття 3 Закону).

З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (статті 5, 6, 7, 9 Закону № 978-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 978-IV правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання прийнятих на себе зобов`язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об`єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ.

Частинами першою-третьою статті 18 Закону № 978-IV визначено, що управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести до: змін технічних характеристик об`єктів будівництва та/або об`єктів інвестування; погіршення споживчих властивостей об`єктів будівництва та/або об`єктів інвестування; зростання вартості будівництва більше ніж на двадцять відсотків; збільшення строків будівництва більше ніж на дев`яносто днів.

У разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об`єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв`язку із розірванням договору про участь у ФФБ, а також здійснювати інші заходи щодо виконання забудовником своїх зобов`язань за договором, визначені цим Законом.

Забудовник зобов`язаний на вимогу управителя протягом строку, визначеного в договорі, повернути грошові кошти на рахунок ФФБ або уступити майнові права на нерухомість, яка є об`єктом будівництва, чи на інші предмети іпотеки управителю з додержанням вимог статті 10 цього Закону, якщо інше не передбачене договором.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає наступні дефініції: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Таким чином, норми Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до правовідносин при будівництві житла та операціях з нерухомістю в частині, не врегульованій спеціальним законом.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

Позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, він є споживачем, зокрема фінансової послуги, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів».

ВИСНОВОК: Замовник, у розумінні положень вищезазначеного Закону України «Про захист прав споживачі», має право на захист свого порушеного права шляхом стягнення неустойки відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3 % загальної вартості послуги.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 501/3038/16-ц (провадження № 61-264св19) та   від 08 вересня 2021 року у справі № 755/17909/19 (провадження № 61-10431св21).

 

P.s. Якщо спір виник унаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про пайову участь у будівництві багатоквартирного житлового будинку із завершення будівництвом житлового будинку, передачі його в експлуатацію та надання документів для реєстрації права власності на квартиру, то за характером ці правовідносини подібні до положень, визначених у статті 875 ЦК України ( договір будівельного підряду ), а отже такі правовідносини між сторонами слід кваліфікувати як угоду про послугу з будівництва житла.

Такого висновку колегія суддів дійшла з урахуванням висновків Верховного суду, викладених у постановах від 04 лютого 2021 року у справі № 607/1579/19 та від 20 травня 2021 року у справі № 607/1569/19. У постанові від 04 вересня 2019 року по справі № 361/5893/16-ц Верховний Суд зазначив, що предметом договору про пайову участь у кооперативі є придбання асоційованим членом кооперативу квартири для особистих потреб за рахунок пайового внеску, тому позивач є споживачем у розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Такого висновку дійшов Верховний Суд і у справі № 504/2353/15-ц, виклавши його у постанові від 14 липня 2021 року.

 

Матеріал по темі: «Захист прав інвестора на новостворене майно»

  

Теги: стягнення, неустойка, пеня, 3%річних, забудовник, споживач, будівництва житла, фонд фінансування будівництва, ФФБ, майнові права, недобудова, право власності на недобудову, порушення строків, введення в експлуатацію, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Порушення процедури проведення перевірки контролюючим органом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки платника податків

02 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 807/1343/16, касаційне провадження № К/9901/14532/19  (ЄДРСРУ № 106039007) досліджував питання щодо наслідків порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки платника податків.

Пунктом 19-1.1 статті 19-1 ПК України передбачено, що контролюючі органи виконують такі функції:

• здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пп.19-1.1.1);
• контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пп.19-1.1.2);
• здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (пп.19-1.1.4)
• здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері (пп.19-1.1.14);
• здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (пп.19-1.1.15).

Отже контролюючий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб`єкту з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сферах викладених вище.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 11 травня 2022 року у справі №540/4141/20, від 01.06.2022 у справі №520/7331/21, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 липня 2022 року у справі №320/1864/21.

Згідно з вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України   окрім вищезазначеного контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18 окрім наведених вище висновків Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Підпунктом   75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України   встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

За змістом пункту   76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом   75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника, даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

(!!!) Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Відтак з`ясування відповідачем під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду перевірки, не можна визнати діями суб`єкта владних повноважень, що відповідають наведеним ознакам. Відповідно, інформація, що зібрана податковим органом відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.05.2022 у справі №824/548/16-а (ЄДРСРУ № 104400895).

Фактично акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення не є правомірними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 805/329/17-а (№К/9901/29139/18), у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 804/5957/16 та у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі №813/2519/17.

Також Верховним Судом у постанові від 14.07.2022 по справі №1.380.2019.002106 (ЄДРСРУ № 105267393) вказано, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення рішення.

ВИСНОВОК: Установивши порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, суд не може переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів.

 

Матеріал по темі: «Мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину (COVID-19)»

 

Теги:, ДПС, податкові спори, оскарження податкового рішення, наказ на перевірку, перевірка платника, повідомлення про перевірку, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов