Порушення процедури проведення перевірки контролюючим органом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки платника податків

02 вересня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 807/1343/16, касаційне провадження № К/9901/14532/19  (ЄДРСРУ № 106039007) досліджував питання щодо наслідків порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки платника податків.

Пунктом 19-1.1 статті 19-1 ПК України передбачено, що контролюючі органи виконують такі функції:

• здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (пп.19-1.1.1);
• контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів (пп.19-1.1.2);
• здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів (пп.19-1.1.4)
• здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері (пп.19-1.1.14);
• здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (пп.19-1.1.15).

Отже контролюючий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб`єкту з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сферах викладених вище.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими в постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 11 травня 2022 року у справі №540/4141/20, від 01.06.2022 у справі №520/7331/21, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а, від 21 липня 2022 року у справі №320/1864/21.

Згідно з вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України   окрім вищезазначеного контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18 окрім наведених вище висновків Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Підпунктом   75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України   встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

За змістом пункту   76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом   75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника, даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.

(!!!) Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. Мета камеральної перевірки - виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральній перевірці підлягає уся податкова звітність суцільним порядком. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Відтак з`ясування відповідачем під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду перевірки, не можна визнати діями суб`єкта владних повноважень, що відповідають наведеним ознакам. Відповідно, інформація, що зібрана податковим органом відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.05.2022 у справі №824/548/16-а (ЄДРСРУ № 104400895).

Фактично акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення не є правомірними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 805/329/17-а (№К/9901/29139/18), у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 804/5957/16 та у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі №813/2519/17.

Також Верховним Судом у постанові від 14.07.2022 по справі №1.380.2019.002106 (ЄДРСРУ № 105267393) вказано, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення рішення.

ВИСНОВОК: Установивши порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, суд не може переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів.

 

Матеріал по темі: «Мораторій на проведення податкових перевірок на період карантину (COVID-19)»

 

Теги:, ДПС, податкові спори, оскарження податкового рішення, наказ на перевірку, перевірка платника, повідомлення про перевірку, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відмова платника податку від отримання наказу про податкову перевірку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки повернення поштового відправлення – наказу та направлення на податкову перевірку у зв’язку із «відмовою від отримання, за закінченням терміну зберігання»

Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від  27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15).

Достеменно відомо, що у випадку протиправності дій щодо проведення податкової перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 02.05.2018 р. у справі № 804/3006/17; від 05.05.2018 р. № 810/3188/17; від 18.04.2018 р. № 804/2230/15.

Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року в рамках справи № П/811/3206/15, адміністративне провадження №К/9901/32823/18 (ЄДРСРУ № 87902324)).

Окрім цього в випадку відмови особи від отримання наказу під розписку, податковий орган зобов'язаний надіслати наказ платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 815/6063/14, адміністративне провадження №К/9901/27560/18 (ЄДРСРУ № 81046777)).

17 березня 2020 року у справі № 280/5101/18, адміністративне провадження №К/9901/2504/20 (ЄДРСРУ № 88245859) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання щодо повернення поштового відправлення контролюючому органу, оскільки воно не вручене платнику податків з підстав: «відмова від отримання, за закінченням терміну зберігання».

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому особисто чи його уповноваженому представнику копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення.

Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Верховний Суд вважає, що імперативними приписами абзацу другого пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пункт 79.2 статті 79 Податкового кодексу України також встановлює умову, за наявності якої проводиться документальна позапланова невиїзна перевірка, а саме, вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Так, пункт 42.2. статті 42 Податкового кодексу України передбачає, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Відповідно до абзацу 6 пункту 42.4. цієї статті кодексу, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Серед іншого потрібно враховувати, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу (21 лютого 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19 (ЄДРСРУ № 87929522)).

ВИСНОВОК: Отже, підставою для задоволення позовних вимог платника податку було те, що суди попередніх інстанцій не співставили дані щодо відправлення (отримання) поштового відправлення (наказу та направлення на перевірку податкового органу) з початком самої перевірки з метою встановлення права відповідача на проведення документальної позапланової перевірки, а так як перевірка почалась до моменту отримання платником вказаних вище документів, то наслідки у такої перевірки відсутні.

Матеріал по темі: «Скасування наказу про проведення податкової перевірки з підстав його необґрунтованості»

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДФС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Визнання правочинів фіктивними у податкових спорах

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання правочинів фіктивними.

Ознаки фіктивності господарської діяльності безпосередньо впливають на встановлення чи спростування факту здійснення господарської операції та формування на її підставі правомірної податкової вигоди.

Аналогічна висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.18р. у справі № 9901/436/18 (ЄДРСРУ 71766589).

Разом з тим, згідно з частиною першою та другою статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

(!!!) Між тим необхідно враховувати, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було, передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

ВАЖЛИВО: Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом України від 21.01.2015 р. у справі № 6-197цс14 (ЄДРСРУ № 42496157).

Відповідно до вказаних норм податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання фіктивними правочинів, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі №814/3520/13-а, адміністративне провадження №К/9901/4468/18, ЄДРСРУ № 72721601). 

Матеріал по темі: «Фіктивний правочин: ознаки, сторони та тягар доказування»

Більше того, 17.01.2018 р. та 24.01.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ № 2а-9880/12/1370 (ЄДРСРУ 71692581), № 2а-11097/12/2070 (ЄДРСРУ 71834563), № 826/3446/13-а (ЄДРСРУ 71829617), № 2а-11097/12/2070 (ЄДРСРУ 71829442), № 2а-6341/12/2070 (ЄДРСРУ 71829249) нарешті вказав, що оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, дійшли правильних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

ВИСНОВОК: Таким чином необхідно вказати, що єдиним належним та допустимим доказом фіктивності правочину може бути лише рішення суду у цивільній чи господарській справі, а також вирок суду у кримінальній справі.

Матеріал по темі: «Податкова не наділена повноваженнями визнавати нікчемними правочини»

Теги: податкові спори, налоговые споры, приказ на проверку, налоговая проверка, фиктивная сделка, нікчемний правочин, наказ на перевірку, оскарження ППР, обжалование НУР, судова практика, Адвокат Морозов