Адвокат Морозов (судовий захист)
Повернення судового збору при закритті провадження у справі із направленням її для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією
22 травня2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках
справи № 760/30077/19,
провадження № 14-31цс23 (ЄДРСРУ № 120088908) досліджував питання щодо
повернення судового збору при закритті провадження у справі із направленням її
для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією.
Питання повернення судового збору при направленні справи
для продовженння розгляду до належного суду вже було предметом розгляду Великої
Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що
стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір
сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду
Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у
справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового
збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору
спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів
судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень
судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю
та інших маломобільних груп населення.
Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить
про те, що з моменту їх зарахування вони стають
коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак
повинні витрачатися на забезпечення здійснення судочинства та функціонування
органів судової влади. При цьому виходячи зі змісту цієї норми законодавство не
визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до державного бюджету за
розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування
цього суду.
Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ
судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування
пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед ДСА
України, а остання - перед Державною службою статистики України (наказ ДСА України
від 21 грудня 2012 року № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04
листопада 2022 року № 404).
Проте це не означає, що суди як органи судової влади, які
здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного
бюджету України в цілому та не спрямовуються лише на здійснення правосуддя
виключно тим судом, що розглядає справу.
(!!!)
Відтак виходячи з аналізу зазначеного законодавства немає підстав вважати, що
судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен
сплачуватися повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично.
Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею
порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.
Виходячи з термінології Порядку повернення коштів,
помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів,
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 № 787
(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №
787) кошти судового збору, що сплачені позивачем на рахунок певного суду, з
урахуванням того, що справа підсудна саме цьому суду, не відносяться до коштів,
які повертаються на підставі цього Порядку, за винятком випадків, коли судовий
збір на рахунок суду, що передав справу за підсудністю до іншого суду, сплачено
у більшому розмірі, що перевищує розмір судового збору, встановленого законом.
Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані
нею у наведених вище справах висновки та додатково зазначає таке.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від
02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди
спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних
справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи
міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації
судів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на
справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним та
безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав
людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений
безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї
предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий
захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних
осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція
- це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як
різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного,
кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто
передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за
правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин,
предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид
судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція
- це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та
адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті
справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти
в межах встановленої компетенції.
При вирішенні спору насамперед необхідно вирішити питання
про його юрисдикційність, а отже, про належний суд, який має розглядати справу.
Законодавство України однією з умов розгляду справи судом
визначило сплату судового збору в розмірі та у випадках, визначених законом.
Правові засади справляння судового збору, платників,
об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати
та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Судовий збір
- це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до
суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових
рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових
витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
За статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відтак держава визначає сплату судового збору як
передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до
подачі позовної заяви до суду.
Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов`язок щодо
сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про
судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.
Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку
сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити
будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити
їх виконання позивачем (заявником, скаржником).
Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що
судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до
спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям
(порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг)
перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету
України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення
судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення
архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що
розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп
населення.
Закриття
провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної
справи без ухвалення рішення по суті вимог у зв`язку із виявленням після
відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового
розгляду.
Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про
внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного
процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України
щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» вніс зміни до частини
четвертої статті 414 ЦПК України й установив, що в разі закриття судом
касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої
статті 255 цього Кодексу суд за заявою
позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу
про передачу справи для продовження розгляду до місцевого суду, до юрисдикції
якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо
кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи
передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. За
наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має
бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням
особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі
(крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача
від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та
касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про
судовий збір»).
Системний аналіз частини тринадцятої статті 141 ЦПК
України, частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу
України (далі - ГПК України) та частини шостої статті 139 Кодексу
адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дає підстави для
висновку про те, що в разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не
змінює рішення або не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
З огляду на абзац перший пункту 5 розділу І Порядку №
787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний
рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших
доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково
та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок,
здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють
справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково
зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Отже, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за
підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на
рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених
коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або в порядку,
визначеному іншим компетентним органом держави.
Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до
спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у
випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної
сплати судового збору за місцем розгляду справи.
Відтак немає підстав і для повернення судового збору в
разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому
суду, де справа розглядається фактично.
ВИСНОВКИ
щодо застосування норми права:
При закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини
першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із
заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку,
встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових
витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.
У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1
частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про
направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією)
розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за
результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового
збору з державного бюджету.
Отже, подання позивачем
зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1
частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення
справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору
на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Матеріал по темі: «Судовий
збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів»
