Тимчасово житло для внутрішньо переміщених осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок та черговість заселення в житло для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі заходи з формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб» від 29 квітня 2022 р. № 495 затверджено Порядок формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб (надалі – «Порядок»).

Цей Порядок визначає умови формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

Фонд житла формується шляхом:

• викупу (придбання) житла;
• будівництва нового житла;
• реконструкції наявних будинків і гуртожитків, а також переобладнання нежитлових приміщень на житлові;
• передачі житла в комунальну або державну власність;
• капітального ремонту об’єктів житлового фонду, зокрема об’єктів соціального призначення.

До фонду можуть бути включені тільки вільні житлові приміщення.

ВАЖЛИВО: Житлові приміщення з фонду не підлягають приватизації, обміну та поділу, передачі їх у піднайм, використанню для вселення до них інших осіб.

Контроль за цільовим використанням фонду та його утриманням, технічною експлуатацією та ремонтом здійснює балансоутримувач будинку (приміщення).

Внутрішньо переміщеній особі та членам її сім’ї безоплатно надається житлове приміщення (в розмірі не менш як 6 кв. метрів на одну особу) з фонду за місцем фактичного проживання/перебування в межах території уповноважених органів.

Першочергове право на забезпечення житловим приміщенням з фонду мають: 1) багатодітні сім’ї; 2) сім’ї з дітьми; 3) вагітні жінки; 4) особи, які втратили працездатність; 5) особи пенсійного віку з числа тих, житло яких було зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Подання заяви для взяття на облік

Внутрішньо переміщеною особою для взяття на облік громадян, що потребують житла для тимчасового проживання, подається заява (за формою згідно з додатком 1 із підписами всіх повнолітніх членів сім’ї) до уповноваженого органу, у межах території якого вони перебувають на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.

Термін “сім’я” вживається у значенні, наведеному в статті 3 Сімейного кодексу України.

До заяви додаються:

1) копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

2) копія довідки внутрішньо переміщеної особи про взяття на облік в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та копії відповідних довідок членів сім’ї (за наявності);

3) копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини заявника та всіх членів його сім’ї (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, посвідчення опікуна або піклувальника тощо);

4) копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (не надається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідному територіальному органу ДФС і мають відмітку в паспорті громадянина України);

5) копії документів, що підтверджують підстави пріоритетності в наданні внутрішньо переміщеним особам житлових приміщень із фонду. Факт знищення або пошкодження житла, яке призвело до неможливості його використання за призначенням, підтверджується особистою заявою заявника та членів його сім’ї.

На кожну внутрішньо переміщену особу або сім’ю, яка потребує надання житлового приміщення з фонду, заводиться облікова справа, якій присвоюється номер, за яким здійснюється її ідентифікація.

(!!!) Рішення про взяття внутрішньо переміщеної особи на облік громадян, що потребують житла для тимчасового проживання, або про відмову у взятті на такий облік приймається уповноваженим органом протягом одного робочого дня після подання відповідної заяви.

Підставами для відмови:

• неподання необхідного пакета документів, зазначених у пункті 12 цього Порядку (крім випадків, коли такі документи були знищені або пошкоджені, що підтверджується відповідною заявою громадянина);
• подання документів, що містять недостовірні відомості.

Підставами для зняття внутрішньо переміщеної особи з обліку є:

• заява внутрішньо переміщеної особи про зняття з обліку;
• зміна особою місця проживання;
• скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;
• неотримання протягом 30 календарних днів без поважних причин ордера на вселення в житлове приміщення або неповідомлення протягом цього самого строку про поважні причини, що не дають їй можливості отримати ордер на вселення в житлове приміщення;
• подання завідомо недостовірних відомостей, що є підставою для взяття внутрішньо переміщеної особи на облік громадян, що потребують житла для тимчасового проживання.

У разі надходження до фонду житлових приміщень, придатних для надання в тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам та членам їх сімей, відповідний уповноважений орган протягом трьох робочих днів з дня надходження такого житла зобов’язаний прийняти рішення про надання житла внутрішньо переміщеним особам.

ВАЖЛИВО: Визначення осіб, яким будуть надані житлові приміщення з фонду, здійснюється уповноваженим органом за результатами нарахування балів за бальною системою оцінювання потреби в житлі для внутрішньо переміщених осіб, визначеною цим Порядком.

Пріоритетність надання внутрішньо переміщеним особам житлових приміщень із фонду визначається за кількістю балів, що набере внутрішньо переміщена особа/сім’я, за такою системою нарахування балів:

1) пріоритетні критерії (нараховуються на сім’ю за найвищим показником):

• сім’ї з трьома і більше дітьми - 27 балів;
• сім’ї з двома дітьми - 26 балів;
• сім’ї з однією дитиною - 25 балів;
• сім’ї, у складі яких є вагітні жінки, - 24 бали;
• сім’ї, у складі яких є особи, які втратили працездатність, - 23 бали;
• сім’ї, у складі яких є особи пенсійного віку, - 22 бали;

2) загальні критерії (нараховуються за наявності підстав):

• сім’ї з дітьми, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) під час збройної агресії Російської Федерації, - 3 бали на сім’ю;
• сім’ї загиблих (померлих) ветеранів війни, визначені абзацом першим пункту 1 статті 10, та сім’ї загиблих (померлих) захисників і захисниць України, визначені статтею 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у складі яких є внутрішньо переміщені особи, - 2 бали на сім’ю;
• внутрішньо переміщені особи з числа осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених у пунктах 11-15 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та члени їх сімей - 1 бал на особу;
• наявність у складі сім’ї дитини, якій надано статус постраждалої внаслідок воєнних дій та збройного конфлікту, - 2 бали на кожну дитину;
• сім’ї з дітьми з інвалідністю - 3 бали на кожну дитину;
• багатодітні сім’ї - 2 бали на сім’ю;
• неповні сім’ї з дітьми, де мати чи батько виховують їх самостійно, - 2 бали на сім’ю;
• сім’ї, у складі яких є непрацездатні особи, - 2 бали на сім’ю;
• наявність у складі сім’ї осіб, які хворіють на рідкісні (орфанні) захворювання за переліком рідкісних (орфанних) захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації, та для яких існують визнані методи лікування, затверджені наказом МОЗ від 27 жовтня 2014 р. № 778 “Про затвердження переліку рідкісних (орфанних) захворювань”, - 2 бали на сім’ю;
• особи з інвалідністю I і II групи з числа внутрішньо переміщених осіб - 2 бали на особу;
• сім’ї, у складі яких є особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1 і 2), - 2 бали на сім’ю;
• сім’ї, у яких середньомісячний сукупний дохід за попередні шість місяців, розрахований уповноваженим органом відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім’ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мінфіну, Держстату, Держкоммолодьспорттуризму від 15 листопада 2001 р. № 486/202/524/455/3370, менший від прожиткового мінімуму на сім’ю в розрахунку на місяць та величини регіонального показника опосередкованої вартості наймання житла, - 3 бали на сім’ю;
• особи, нагороджені державними нагородами за безпосередню участь в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, - 1 бал за одну нагороду;
• сім’ї, які мають клопотання щодо потреби в забезпеченні житлом для тимчасового проживання від підприємства, установи, організації в галузі науки, охорони здоров’я, освіти, культури та фізичної культури і спорту щодо спеціаліста з числа внутрішньо переміщених осіб, який є висококваліфікованим фахівцем у відповідній галузі, - 2 бали на сім’ю;
• особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування з числа внутрішньо переміщених осіб, - 3 бали на особу.

Рішенням уповноваженого органу може бути затверджений перелік додаткових загальних критеріїв, загальна кількість балів за якими може становити не більше 20 балів на сім’ю.

(!!!) У разі рівної кількості балів пріоритет на отримання житлових приміщень із фонду має особа, заява якої була зареєстрована відповідно до пункту 11 цього Порядку раніше за часом.

Після вселення в житлове приміщення з фонду внутрішньо переміщена особа здає ордер балансоутримувачу будинку (приміщення).

Житлові приміщення з фонду безоплатно надаються внутрішньо переміщеним особам та членам їх сімей у тимчасове користування на строк до одного року з можливістю продовження на наступний строк у разі відсутності змін у їх статусі та якщо вони не набули іншого місця проживання.

Після закінчення встановленого строку тимчасового проживання та наявності змін, внутрішньо переміщені особи зобов’язані звільнити надане житлове приміщення.

ВАЖЛИВО: Ордер і договір користування є підставою для вселення в житлове приміщення з фонду і користування таким житловим приміщенням на договірних умовах. Строк проживання розраховується з дати підписання договору користування.

Внутрішньо переміщені особи, яким надане житлове приміщення з фонду, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ такого житла, використовувати для провадження підприємницької діяльності, здавати у піднайм або вселяти до нього інших осіб, не зазначених у договорі користування.

Внутрішньо переміщена особа зобов’язана своєчасно вносити плату за житлово-комунальні та інші послуги.

Підставами для прийняття рішення про дострокове припинення надання житлового приміщення з фонду є:

• отримання в користування внутрішньо переміщеною особою або придбання нею іншого житла (житлового приміщення);
• скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
• подання завідомо недостовірних відомостей, що стали підставою для надання внутрішньо переміщеній особі житлового приміщення з фонду;
• систематичне порушення внутрішньо переміщеною особою та/або членами її сім’ї правил користування житловим приміщенням з фонду;
• приведення внутрішньо переміщеною особою та/або членами її сім’ї житлового приміщення з фонду в непридатний для використання стан;
• порушення умов договору користування після застосування до внутрішньо переміщеної особи заходу впливу, передбаченого пунктом 38 цього Порядку;
• непроживання внутрішньо переміщеною особою в житловому приміщенні безперервно більше половини строку, на який укладено договір користування;
• зміна обставин непереборної сили, які унеможливлюють повернення громадянином до місця свого постійного проживання;
• інші підстави, встановлені законом.

Порушення внутрішньо переміщеною особою умов договору користування тягне за собою:

1) письмове попередження про порушення умов договору користування;

2) розгляд питання про дострокове припинення надання житлового приміщення з фонду;

3) подання позову до суду про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Примусове виселення внутрішньо переміщеної особи та членів її сім’ї із житлових приміщень фонду здійснюється лише на підставі рішення суду.

 

Матеріал по темі: «Викуп та будівництво житла для внутрішньо переміщених осіб»

 

«НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ»,  «NO WAR»

 

Теги: формування фондів житла, надання житла, тимчасового проживання, облік житла, ордер, договір користування, продовження строку користування, жкх, комунальні послуги, тимчасового проживання, внутрішньо переміщених осіб, Адвокат Морозов

 

Виселення мешканців з іпотечного житла без надання іншого помешкання

Адвокат Морозов (судебный адвокат)

Верховний суд України назвав підстави для надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселені його мешканців.

Перед усім необхідно вказати, що в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року по справі № 6-39цс15 міститься правовий  висновок стосовно виселення мешканців з житлового будинку, який є предметом іпотеки, зокрема: «За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання  іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР)».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 11 листопада 2015 року справа № 1630цс15, від 25 листопада 2015 року справа № 6-1061цс15 та від 30 вересня 2015 року № 6-1892цс15.

Більше того, Верховний Суд України у справі № 6-2940ц15 (ЄДРСРУ № 55253197) від 20.01.2016 р. доповнює правові висновки, викладені в вищевикладених постановах наступною правовою позицією: правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

ВАЖЛИВО:  Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд України в складі Судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-384цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, в якій сформував правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Разом з цим,  Правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15 (№ в ЄДРСРУ 55609670) передбачає, що задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема придбання квартири за рахунок кредитних коштів та передання її в іпотеку, а також з огляду на те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, суди дійшли помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного житла без надання їм іншого постійного жилого приміщення, а тому рішення судів у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ норм матеріального права, 14.12.2016 р. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-1141цс16 виходила з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

ВАЖЛИВО: Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині третій – порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

ВИСНОВОК: Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки,  інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Непотрібно також забувати і про правову позицію Верховного суду України висловлену у справі № 6-1356цс15 від 02.03.2016 р. і  яка передбачає нижчезазначене: «7 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

ВАЖЛИВО: Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на  майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що  не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності».

ВИСНОВОК: позов банку або іншої кредитної установи «Про виселення» підлягає відхиленню за умови, що нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки і на яке було звернуто стягнення за рішенням суду, придбане не за рахунок забезпечуваного іпотекою кредиту, а отже у суду відсутні правові підстави для виселення боржників, які у ньому зареєстровані і проживають, без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення.

Більше того, Закон № 1304-VII не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності.

P.s. В постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року (справа № 6-1851цс15, ЄДРСРУ № 56885459) міститься висновок про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом.

Теги: ипотека, застава, залог, іпотека, стягнення, кредит, кошти, позов про виселення, надання житла, закон, житловий кодекс, судова практика, мораторій, заборона, виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов

Іпотека: виселення з заставного майна придбаного не за кредитний кошт

Адвокат Морозов (судебная защита)

Навіть якщо за рішенням суду  звернуто стягнення на будинок кредитного боржника, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки, однак нерухоме майно придбане не за кредитні кошти – виселення боржника без надання іншого приміщення не допускається.

На вказаному вище акцентує свою увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 21.07.2016 р. по справі № 161/15057/15-Ц обґрунтовуючи своє рішення нормами Житлового кодексу Української  РСР та відповідною судовою практикою Верховного суду України.

Зокрема суд зазначає, що порядок виселення із займаного житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК Української РСР.

За змістом ч. 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15 (можна ознайомитися за посиланням: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2590710C8326BAD5C2257E130032F40A )

Непотрібно також забувати і про правову позицію Верховного суду України висловлену у справі № 6-1356цс15 від 02.03.2016 р. і  яка передбачає нижчезазначене: «7 червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі – Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

ВАЖЛИВО: Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на  майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що  не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності».

ВИСНОВОК: позов банку або іншої кредитної установи «Про виселення» підлягає відхиленню за умови, що нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки і на яке було звернуто стягнення за рішенням суду, придбане не за рахунок забезпечуваного іпотекою кредиту, а отже у суду відсутні правові підстави для виселення боржників, які у ньому зареєстровані і проживають, без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення.

Більше того, Закон № 1304-VII не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію  цього Закону на період його чинності.

Теги: ипотека, застава, залог, іпотека, стягнення, кредит, кошти, позов про виселення, надання житла, закон, житловий кодекс, судова практика, мораторій, заборона, виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов