Адвокат Морозов (судебный адвокат)
Верховний суд України назвав підстави для
надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки та
виселені його мешканців.
Перед усім необхідно вказати, що в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року по справі № 6-39цс15 міститься
правовий висновок стосовно виселення мешканців з житлового будинку, який
є предметом іпотеки, зокрема: «За змістом статей 39, 40 Закону України «Про
іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого
будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням
стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло
тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту,
забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне
жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в
рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без
надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет
іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано
за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого
приміщення (частина
2 статті 109 ЖК Української РСР)».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 11 листопада 2015 року справа № 1630цс15, від 25 листопада 2015 року справа
№ 6-1061цс15 та від 30 вересня 2015 року № 6-1892цс15.
Більше того, Верховний Суд України у
справі № 6-2940ц15 (ЄДРСРУ № 55253197) від
20.01.2016 р. доповнює правові висновки, викладені в вищевикладених постановах наступною правовою позицією:
правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна,
право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності
обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може
бути визнаний судом недійсним (частина
шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за
умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та
інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує
охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси
дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на
житло.
ВАЖЛИВО: Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу
органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною
підставою для визнання його недійсним.
Крім того, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема,
справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно
до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав
особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд України в складі Судової палати у цивільних справах за
результатами розгляду справи №
6-384цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, в якій сформував правовий висновок про те, що власник
майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої
особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти
добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати
від нього таких дій. Неправдиве
повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої
або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в
іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом
батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може
спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються
органами опіки та піклування.
Разом з цим, Правова позиція висловлена Верховним Судом України в
постанові від 3 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15 (№ в ЄДРСРУ 55609670) передбачає,
що задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового
приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті
40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього
Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя)
одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже,
ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема придбання
квартири за рахунок кредитних коштів та передання її в іпотеку, а
також з огляду на те, що вимога письмового попередження про добровільне
звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення
стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору,
суди дійшли помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав
для виселення мешканців із зазначеного житла без надання їм іншого постійного
жилого приміщення, а тому
рішення судів у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення
про задоволення позову.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні Вищим
спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ норм
матеріального права, 14.12.2016 р. Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України розглядаючи справу №
6-1141цс16 виходила з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання
зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні
іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог
за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у
порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного
виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право
задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення
на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також
виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
ВАЖЛИВО: Звернення
стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого
напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в
іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх
мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку,
встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення,
є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в
частині третій – порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини
третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на
передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового
врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу
іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи
житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо
мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений
або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення
здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють
із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за
винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були
придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення
якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле
приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні
суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило
про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як
виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення
при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок
кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під
час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини
другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як
положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
ВИСНОВОК: Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого
приміщення), що є предметом іпотеки, у зв’язку зі зверненням стягнення на
предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо
іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою
цього житла.
Непотрібно також забувати і про правову позицію Верховного суду України
висловлену у справі № 6-1356цс15 від 02.03.2016 р. і
яка передбачає нижчезазначене: «7 червня 2014 року набув чинності Закон
України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна
громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі –
Закон № 1304-VII), згідно з
пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника)
нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4
Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5
Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення
зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за
споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами
України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно
використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового
поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна,
яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у
власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого
нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого
житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для
житлового будинку.
ВАЖЛИВО: Поняття «мораторій» у цивільному
законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2
частини першої статті 263 ЦК України).
Таким чином, установлений Законом № 1304-VII мораторій не передбачає втрату
кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку
невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє
примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового
забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти
нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не
може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які
здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет
іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати
заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи
іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його
чинності».
ВИСНОВОК: позов
банку або іншої кредитної установи «Про виселення» підлягає відхиленню за
умови, що нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки і на яке було
звернуто стягнення за рішенням суду, придбане не за рахунок забезпечуваного
іпотекою кредиту, а отже у суду відсутні правові підстави для виселення
боржників, які у ньому зареєстровані і проживають, без
одночасного надання іншого постійного житлового приміщення.
Більше того, Закон № 1304-VII не дає змоги органам і посадовим особам, які
здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет
іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на
примусове виконання таких рішень стосовно окремої
категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію
цього Закону на період його чинності.
P.s. В постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року (справа № 6-1851цс15, ЄДРСРУ № 56885459) міститься
висновок про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет
іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на
предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання
таким способом.
Теги: ипотека, застава, залог, іпотека, стягнення, кредит, кошти, позов про
виселення, надання житла, закон, житловий кодекс, судова практика, мораторій,
заборона, виконавчі дії, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар