Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд: стягнення боргу на підставі податкової вимоги заборонено
протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
03 травня 2018 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/13891/15, адміністративне провадження
№К/9901/4059/17 (ЄДРСРУ № 73811936) досліджував питання щодо правомірності
звернення фіскального органу до адміністративного суду про стягнення з платника
податку, який знаходиться в процедурі банкрутства, податкового боргу.
Податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх
наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку
оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня,
нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175. пункту
14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового
кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує
узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки,
орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в
порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового
повідомлення-рішення.
Податкова вимога надсилається також
платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили
суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього
надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 статті 59
Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту
129.1 статті 129 Податкового кодексу України після закінчення встановлених
Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму
податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається при
нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого
робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового
зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим
Кодексом (підпункт «б» підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового
кодексу України)
Відповідно статті 1 Закону України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14
травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон № 2343-XII) кредитор - це
юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами
вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по
заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової
служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та
своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).
За положеннями статті 19 Закону №
2343-XII (в редакції чинній на час порушення справи про банкрутство), мораторій на задоволення вимог кредиторів
- зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня
введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання
цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
застосованих до дня введення мораторію.
Частиною другою цієї статті встановлено,
що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням
провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі
господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження.
Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної
виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та
знаходженням його майна.
Протягом дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів, зокрема забороняється стягнення на підставі виконавчих та
інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави,
за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку
відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження
на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних
від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту
оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на
заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах (частина третя статті
19 Закону № 2343-XII).
Більше того, 06 квітня 2018 року
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках
справи № 925/1874/13 (ЄДРСРУ 73249439)
підтвердив раніше висловлену Верховним судом України правову позицію стосовно …
«виключної підсудності у господарських справах» спорів у межах провадження у
справі про банкрутство.
ВАЖЛИВО: Суд вказав, що системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави
для висновку, що з моменту
порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому
правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника,
і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при
розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому
правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після
порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував
порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або
спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за
заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті
20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22
Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26
Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28
Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону
№ 2343-XII).
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство
боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та
вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що
узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає
концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю
у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна
боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно
вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового
задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне
або часткове задоволення вимог кредиторів.
ВИСНОВОК: Податкова вимога в розумінні Податкового кодексу України є письмовою
вимогою контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми
податкового боргу, відтак вона є документом, що містить майнові вимоги,
за яким стягнення здійснюється в судовому порядку, а тому стягнення боргу на її
підставі заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Крім того, стягнення податкового боргу не
є тим випадком, на який не поширюється дія мораторію в розумінні частини п'ятої
статті 19 Закону № 2343-XII.
Відтак, податковий орган має право
заявити вимоги щодо грошових зобов'язань до Товариства (боржника) в межах
розгляду справи про банкрутство, а не в окремому адміністративному провадженні.
Теги: податковий борг, узгоджене
зобовязання, мораторій на задоволення вимог кредиторів, підсудність справ у
процедурі банкрутства, банкрутство боржника, кредиторські вимоги, податкова
вимога, фіскальний орган в банкрутстві, судова практика, Адвокат Морозов
