Відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності спору про право

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законність відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності між сторонами спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора

16 серпня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/10741/21 (ЄДРСРУ № 106422223) досліджував питання щодо законності відкриття провадження у справі про банкрутство при наявності між сторонами спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора.

Відповідно до частин другої та третьої статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Провадження у справі про банкрутство відкривається господарським судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності.

Статтею 1 КУзПБ визначено, що неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Вимоги до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство встановлені приписами статті 34 КУзПБ.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ.

Щодо поняття «спір про право» в розумінні частини шостої статті 39 КУзПБ колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21.

Спір про право - це суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Поняття «спір про право» має розглядатися  з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом.

Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.

Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням, невизнанням або недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить про те, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є:

• наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду;
• відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог;
• до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.

Отже, основним завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є:

• перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов`язання" боржника перед ініціюючим кредитором;
• встановлення наявності/відсутності спору про право;
• встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

Відповідно до частини 6 статті 39 КУзПБ, однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі визначено те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Встановлення відсутності спору про право щодо вимог кредитора (ініціюючого) є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20.

(!!!) Законодавство не містить переліку критеріїв для висновку про існування спору про право, який може бути виражений як в процесуальній формі - підтверджуватися судовими актами, так і матеріально-правовій формі - підтверджуватися юридичними фактами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/1922/20, від 24.11.2021 у справі № 902/560/20, від 20.07.2022 у справі № 904/6023/21.

Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстав виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду справ за участю боржника та кредитора з питань, що зазначені вище.

Відсутність заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 03.09.2020 у справі № 910/4658/20 та від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20, від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20).

У постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 922/2503/20 висловлено правову позицію про те, що заперечення [обґрунтовані] боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень частини шостої статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема. у постановах від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21, від 22.02.2022  у справі № 922/3369/21.

ВИСНОВОК: Встановлення відсутності спору про право щодо вимог кредитора (ініціюючого) є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство в період карантину COVID-19»

«Заперечення боржника, які унеможливлюють відкриття справи про банкрутство?»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство в період карантину COVID-19

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законодавча заборона на відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, вимоги до якого виникли у Кредитора після 12.03.2020 - в період дії карантину викликаною коронавірусною хворобою COVID-19

16 серпня 2022 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/10741/21 (ЄДРСРУ № 106422223) досліджував питання щодо наявності заборони на відкриття провадження у справі про банкрутство, застосування якої зумовлено карантином, встановленим тимчасово Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Підставою передачі справи № 910/10741/21 (ухвала Верховного Суду від 14.12.2021 справу № 910/10741/21) на розгляд судової Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено необхідність формування єдиної судової практики щодо застосування пункту 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ та Закону України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 911/2766/20 дійшов висновку про те, що вказівка у нормах пункту 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ і Закону України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" (далі - Закон № 728-IX), спрямована на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі. Тому набрання чинності з 17.10.2020 вказаними змінами в Кодекс (пункт 1-2 Прикінцевих та Перехідних положень) згідно із Законом № 728-IX не обмежує застосування відповідних положень КУзПБ і Закону № 728-IX та не обмежує їх поширення на матеріально-правові відносини та процесуальні правовідносини з відкриття провадження у справі про банкрутство, що виникли до набрання чинності з 17.10.2020 цими змінами, однак з 12.03.2020.

Пунктом 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ  встановлено, що тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, та протягом 90 днів з дня скасування карантину не допускається відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, що виникли з 12 березня 2020 року.

Наведені обмеження були запроваджені згідно зі змінами, внесеними в КУзПБ Законом України "Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" від 18.06.2020 №728-IX, що набрав чинності з 17.10.2020 (далі - Закон № 728-IX).

Така заборона, хоча й прямо встановлена КУзПБ, однак є умовною та тимчасовою, застосування її зумовлено карантином, встановленим тимчасово Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Вона (заборона) по суті своїй має процесуальний характер і підпорядковується загальному правилу застосування процесуального закону, чинного на момент вчинення відповідної процесуальної дії (частина 3 статті 3 ГПК України).

Пряма вказівка у нормах пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону №728-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі.

Набрання чинності з 17.10.2020 вказаними змінами в Кодекс (п. 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення") згідно з Законом № 728-IX не обмежує поширення дії відповідних положень КУзПБ і Закону № 728-IX на матеріально-правові відносини та процесуальні правовідносини щодо відкриття провадження у справі про банкрутство, що виникли до набрання чинності з 17.10.2020 цими змінами, однак на період не раніше 12.03.2020.

(!!!) Відтак, норма абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ має зворотну дію у часі, оскільки застосовується до відносин, що виникли до набрання чинності цією нормою.

Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ, який набрав чинності з 06.01.2022 р., вказана вище заборона була скасована. Зворотної дії у часі цьому закону не надано.

ВИСНОВОК № 1: Отже, за наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КузПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно.

При цьому, заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020, оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника.

У разі вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство після 06.01.2022 у відкритті такого провадження не може бути відмовлено з посиланням на абзац 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КузПБ, хоча б відповідну заяву було подано до цієї дати і вимоги кредитора виникли після 12.03.2020, оскільки як зазначено в пункті 46 цієї Постанови, зворотної дії у часі Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства" від 14.12.2021 № 1944-ІХ законодавець не надав.

Стосовно «вимог кредитора до боржника»

Поряд з цим, як вбачається з викладеного вище, застосування норми абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, насамперед, ставиться у залежність від вимог до боржника, а ще конкретніше від дати виникнення вимог кредитора до боржника (…що виникли з 12 березня 2020 року...).

КУзПБ не містить визначення термінів "вимога" (у тому числі "вимога кредитора" чи "вимога до боржника"), однак вживає його у різних контекстах.

При визначенні значення терміну "вимога" у нормі абзацу 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (в редакції Закону №728-ІХ) в процесі розгляду конкретних справ варто виходити з такого.

Поняття "зобов`язання" (частина 1 статті 509 ЦК України), "господарське зобов`язання" (частина 1 статті 173 ГК України) співвідносяться як загальне і спеціальне. Грошове зобов`язання є елементом майнового зобов`язання (як цивільного, так і господарського), змістом якою є право кредитора на отримання від боржника належної йому грошової суми у визначеному правовідношенням розмірі та строки, якому (праву) кореспондуй обов`язок боржника здійснити платіж.

Для грошового зобов`язання в його непорушеному стані (до настання строку платежу) термін "вимога" може вживатися як синонім суб`єктивного права кредитора вимагати від боржника певної поведінки на визначених договором умовах.

В КУзПБ поняття боржника, кредитора, грошового зобов`язання та вимоги застосовуються для цілей цього Кодексу - відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, в тому значенні, яке їм надав законодавець в КУзПБ.

Відповідно до статті 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Змістом цього зобов`язання є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов`язок боржника здійснити платіж, тобто вчинити дію (дії) по передачі певної суми грошей. Таким чином,  обсяг поняття грошового зобов`язання за статтею 1 КУзПБ не збігається повністю із поняттям грошового зобов`язання відповідно до ЦК та ГК в частині тих зобов`язань, що виникають у публічних правовідносинах, але і в цьому випадку його змістом так само буде вимога кредитора до боржника.

В контексті вказаного вище, також слід зауважити на тому, що положення статті 1 "Значення термінів" КУзПБ містить в собі поняття "кредитор", "забезпечені кредитори", "конкурсні кредитори", "поточні кредитори".

 За визначенням законодавця кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника.

За приписами частини 2 статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Підставою для застосування до боржника  встановлених КУзПБ процедур та, відповідно, відкриття провадження у справі, є неплатоспроможність боржника. Ознакою такої неплатоспроможності є наявність невиконаного боржником зобов`язання перед кредитором незалежно від його розміру та періоду невиконання.

Відповідно до частини 3 статті 34 КУзПБ заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об`єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов`язань перед цим кредитором.

Тобто, законодавець визначив в якості підстави звернення особи (кредитора) до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство наявність заборгованості, тобто наявність порушення щодо виконання грошового зобов`язання.

Щодо моменту виникнення вимог (права вимоги) кредитора (ініціюючого кредитора в цьому випадку) до боржника в площині права неспроможності, слід виходити з того, що боржником є особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання (тобто грошові обов`язки), строк виконання яких настав. Таким чином, моментом виникнення вимоги кредитора як учасника відносин неспроможності, слід вважати саме дату настання строку виконання грошового обов`язку боржника, а не момент вчинення правочину, чи настання іншої підстави, з якої виникає відповідне право як таке.

Поняття "вимога" (частина 2 статті 530 ЦК України), "вимога кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимогами до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №7 28-ІХ) мають головну спільну ознаку: кредитор може реалізувати своє право на отримання належної йому суми в судовому порядку (або шляхом індивідуального задоволення вимог в позовному порядку, або на засадах конкурсного процесу за умови, що строк виконання грошового зобов`язання для ініціюючого кредитора настав (боржник знаходиться у стані прострочення виконання або невиконання відповідно до умов договору)).

ВИСНОВОК № 2: Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання у визначений договором строк).

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ:

Судова Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду вважає необхідним доповнити правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №911/2766/20:

Пряма вказівка у нормах пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" і Закону №7 28-IX (яким були внесені відповідні зміни до Кодексу), на недопущення відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, які виникли з 12.03.2020, є окремим застереженням стосовно порядку та календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі

За наявності підстав, передбачених абзацом 7 пункту 1-2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (грошові вимоги кредитора, що ініціює відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника, виникли з 12.03.2020) суд мав відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство в тих випадках, коли питання відкриття провадження вирішувалося судом у період часу від 17.10.2020 до 06.01.2022 включно.

Заборона відкриття провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за вимогами до боржника поширюється на всі вимоги, що виникли з 12.03.2020 р., оскільки така заборона є безумовною і поширюється на усі випадки неплатоспроможності боржника.

Поняття "вимоги кредитора" (абз. 10 частини 1 статті 1, частина 3 статті 34 КУзПБ), "вимоги до боржника" (абз. 7 пункту 1-2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ в редакції Закону №728-ІХ) є тотожними, мають застосовуватися в однаковому значенні у випадку, коли вони є вимогами ініціюючого кредитора. Їх головною ознакою є факт прострочення боржника (невиконання або неналежне виконання грошового зобов`язання у визначений договором строк).

Слід звернути увагу, що зроблені у цій справі Судовою Палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висновки можуть бути використані як релевантні лише до правовідносин що склались між кредитором, який ініціює процедуру банкрутства (ініціюючий кредитор) та боржником, під час розгляду питання щодо відкриття провадження у справі про банкрутство.

 

Матеріал по темі: «Вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів»

 

 

Теги: справа про банкрутство, провадження, банкрутство, боржник, кредитор, мораторій, заборона, зміни до КУзПБ, COVID-19, банкрутство, ліквідація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Стягнення за банківською гарантією

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Банківська гарантія, як вид забезпечення зобов’язання перед кредитором (бенефіціаром) щодо виконання боржником (принципалом) свого обов`язку

18 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1674/20 (ЄДРСРУ № 105837334) досліджував питання щодо особливостей стягнення за банківською гарантією.

Згідно із частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), відповідно до пунктів 2, 8, 9 частини третьої розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; базові відносини - відносини між принципалом та бенефіціаром, які виникають на підставі договору, інших правочинів, тендерної документації, законодавчих актів щодо зобов`язань принципала на користь бенефіціара, виконання яких забезпечує гарантія.

Гарантія є безумовною і безвідкличною, це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого Гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп.7 п.2 розд.І Положення №639)

При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.

Відповідно до частини першої, другої статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 ЦК України).

Згідно із статтями 509, 526 ЦК України, статтями 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами першою, другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, яка є загальною щодо спорів про стягнення за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК, обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 14.11.2019 у справі №910/20326/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, від 07.12.2021 у справі №910/2831/20, 21.12.2021 у справі №910/17772/20 тощо).

Поряд з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19 відзначила, що при вирішенні спору про існування гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить в першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19, а також у постановах від 27.11.2019 у справі №910/20306/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, на які посилається скаржник).

Тобто підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань (постанова Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).

Згідно з частиною першою статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

(!!!) Отримавши вимогу, Банк (гарант) повинен перевірити її на відповідність таким критеріям:

1) чи є така вимога належним представленням;

2) чи є така вимога достовірною (зокрема, чи має місце порушення Товариством (принципалом) зобов`язань за Договором, що є підставою для виплати визначеної банківською гарантією суми).

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правовою підставою для виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром (постанови Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).

Тобто обов`язок гаранта є безумовним та не залежить від причин невиконання ним свого зобов`язання перед бенефіціаром, такі причини не мали б з`ясовуватись банком під час ухвалення рішення про виплату суми гарантії. Тому, визначаючи, чи відповідає вимога бенефіціара умовам гарантії, банк-гарант не повинен вдаватись до аналізу відносин, які склались між бенефіціаром та принципалом і, відповідно, встановлювати, з чиєї вини відбулось порушення принципалом зобов`язання, чи було таке порушення вимушеним тощо. Натомість для виплати суми банківської гарантії достатньо встановити, що таке порушення відбулось (08 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/9397/20 (ЄДРСРУ № 104896138).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 512 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до частини першої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

ВИСНОВОК: Відповідно до зазначеного, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення справи суд мав з`ясувати, чи настало прострочення кредитора-бенефіціара у розумінні статті 613 ЦК України та чи є боржник-принципал таким, прострочення якого не настало відповідно до частини четвертої статті 612 ЦК України.

 

Матеріал по темі: «Фіктивність поруки укладеної з невідомим боржнику поручителем»

 

Теги: порука, гарантія, кредитор, бенефіціар, боржник, принципал, виконання зобов’язання, вимога, докази направлення, прострочення, порушення гарантії, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов