18 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 910/1674/20
(ЄДРСРУ № 105837334) досліджував питання щодо особливостей стягнення за
банківською гарантією.
Згідно із частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може
забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням,
завдатком.
Відповідно до статті 200 Господарського кодексу України гарантія є
специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом
письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною
установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог
управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому
підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у
ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному
підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на
письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій
стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом.
Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б
висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання
гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких
заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим
Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова
установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором
(бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант
відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання
регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в
національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління
Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), відповідно
до пунктів 2, 8, 9 частини третьої розділу І якого гарантія - це спосіб
забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на
себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання
гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить
від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або
недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо
міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання
банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне
представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії
гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин;
базові відносини - відносини між принципалом та бенефіціаром, які виникають на
підставі договору, інших правочинів, тендерної документації, законодавчих актів
щодо зобов`язань принципала на користь бенефіціара, виконання яких забезпечує
гарантія.
Гарантія є безумовною і безвідкличною, це гарантія, за якою банк-гарант у
разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого Гарантією, сплачує
кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів
або виконання будь-яких інших умов.
Вимога - лист або повідомлення з
вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією /
контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у
довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має
зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин,
забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту.
Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом)
і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою
або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп.7 п.2 розд.І
Положення №639)
При цьому в частині змісту вимоги та доданих до неї документів законодавцем
чітко встановлено, що обов`язковим є зазначення у вимозі або у доданих до неї
документах того, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання,
забезпеченого гарантією. Проте обов`язкового переліку документів, які мають
бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, тобто законодавець
залишив на розсуд особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії
певного переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Відповідно до частини першої, другої статті 561 ЦК України гарантія діє
протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо
в ній не встановлено інше.
Відповідно до статті 563 ЦК України у разі порушення боржником
зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові
грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до
неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником
основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога
або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони
подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565
ЦК України).
Згідно із статтями 509, 526 ЦК України, статтями 173, 193 ГК України
суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні
виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших
правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання
зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами першою, другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у
зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає
виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником
обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор
має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати
такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок
негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його
невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання
(неналежне виконання).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, яка є загальною щодо
спорів про стягнення за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК,
обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії
настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та
направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в
гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність
гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/21641/17, від 20.06.2018 у справі №904/9536/17, від 02.03.2018 у справі №910/8297/17, від 14.11.2019 у справі №910/20326/17, від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, від 07.12.2021 у справі №910/2831/20, 21.12.2021 у справі №910/17772/20 тощо).
Поряд з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/16898/19
відзначила, що при вирішенні спору про існування гаранта сплатити за гарантією
до предмета доказування входить в першу чергу, дослідження наявності чи
відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення
боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження
виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що при вирішенні спору про
існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування
входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення
відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником
зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно
наявності заяви про сплату за гарантією (подібні висновки містяться в
постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19,
а також у постановах від 27.11.2019 у справі №910/20306/17,
від 18.06.2021 у справі №910/16898/19, на
які посилається скаржник).
Тобто підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення принципалом
виконання своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням. Тобто
гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного
випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом
своїх зобов`язань (постанова Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).
Згідно з частиною першою статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися
від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не
відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення
строку дії гарантії.
(!!!) Отримавши вимогу, Банк (гарант) повинен перевірити її на відповідність
таким критеріям:
1) чи є така вимога належним представленням;
2) чи є така вимога достовірною (зокрема, чи має місце порушення
Товариством (принципалом) зобов`язань за Договором, що є підставою для виплати
визначеної банківською гарантією суми).
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правовою підставою для
виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога
бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог
або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між
гарантом та бенефіціаром (постанови Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).
Тобто обов`язок гаранта є безумовним та не залежить від причин невиконання
ним свого зобов`язання перед бенефіціаром, такі причини не мали б з`ясовуватись
банком під час ухвалення рішення про виплату суми гарантії. Тому, визначаючи,
чи відповідає вимога бенефіціара умовам гарантії, банк-гарант не повинен
вдаватись до аналізу відносин, які склались між бенефіціаром та принципалом і,
відповідно, встановлювати, з чиєї вини відбулось порушення принципалом
зобов`язання, чи було таке порушення вимушеним тощо. Натомість для виплати суми
банківської гарантії достатньо встановити, що таке порушення відбулось (08
червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду в рамках справи № 910/9397/20
(ЄДРСРУ № 104896138).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 512 ЦК України боржник
вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання
зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане
внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до частини першої статті 613 ЦК України кредитор вважається
таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання,
запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами
цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв
ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.
ВИСНОВОК: Відповідно до зазначеного, Верховний Суд вважає, що для правильного
вирішення справи суд мав з`ясувати, чи настало прострочення
кредитора-бенефіціара у розумінні статті 613 ЦК України та чи є
боржник-принципал таким, прострочення якого не настало відповідно до частини
четвертої статті 612 ЦК України.
Матеріал по темі: «Фіктивність поруки укладеної з невідомим боржнику
поручителем»
Теги: порука,
гарантія, кредитор, бенефіціар, боржник, принципал, виконання зобов’язання,
вимога, докази направлення, прострочення, порушення гарантії, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
