Судовий збір за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Вкладники комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не звільняються від сплати судового збору з позовами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

27 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/6405/21, адміністративне провадження № К/9901/30661/21  (ЄДРСРУ № 105444246) досліджував питання щодо сплати або звільнення від сплати судового збору за звернення до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Закон України "Про судовий збір" є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття 2 цього Закону).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України "Про судовий збір". При цьому, процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України "Про судовий збір". Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону.

Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" установлені   розміри ставок судового збору, які, у тому числі (…) залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).

Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України "Про судовий збір". Передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.

Одночасно частина третя статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами   пов`язаним   з порушенням їх прав.

Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає можливість судового захисту прав споживачів та встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки остання урегульовує загальні питання звільнення суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.

Згідно із статтею 2 Закону України від 07.12.2000   № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України від 12.07.2001 № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова установа - юридична особа, яка на підставі   закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Зі змісту наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Проте   Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Отже,   Фонд не є фінансовою установою, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

За такого правового регулювання на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/777/16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі  № 160/15864/20.

Сплата судового збору здійснюється за законом, чинним на час вчинення процесуальної дії, з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду на цей час.

Тому, звільнення особи від сплати судового збору за подання заяви чи скарги в межах однієї справи (провадження) не призводить до автоматичного звільнення такої особи від сплати судового збору за подання інших заяв чи скарг.

Вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору здійснюється судом з врахуванням обставин, які існують станом на момент подання відповідної заяви чи скарги (18 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №  826/17641/18, адміністративне провадження № К/990/16176/22 (ЄДРСРУ № 105290472).

ВИСНОВОК: Дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі  № 140/3043/19, від 08.12.2020 у справі № 640/25034/19, від 15.11.2021 у справі № 640/24967/20, від 29.11.2021 року у справі № 813/993/16, від 13.12.2021 у справі № 640/30648/20.

 

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Судовий збір за встановлення контролю за виконанням судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Законом НЕ передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення

05 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №520/9769/19, адміністративне провадження № К/9901/47675/21 (ЄДРСРУ № 104191425) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору за подання заяви про встановлення контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно до статті 4 Закону № 3674-VI скаржник звільнений від сплати судового збору за подання заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, про що і зазначив у поданій скарзі.

Верховний суд зазначає, що за змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

(!!!) Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом №3674-VI.

Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI. Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється (частина друга статті 3 цього Закону).

Статтею 4 Закону № 3674-VI установлює розміри ставок судового збору стосовно документів, за подання яких справляється судовий збір. При цьому розміри ставок судового збору залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (у деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).

Однак, приписами статті 4 Закону №  3674-VI не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення.

Відтак, за відсутності законодавчо встановлених ставок судового збору за  звернення до суду із заявою про встановлення контролю за виконанням судового рішення, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому, відповідно, і з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатами її розгляду.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією щодо застосування статті 132 КАС України та статті 4 Закону №3674-VI, висловлену у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №2а/0470/2563/12, від 22 січня 2020 року та від 11 серпня 2021 року у справі №560/4364/19.

Між тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №  915/955/15, суд апеляційної інстанції зауважує, відповідно до викладеного в зазначеній постанові висновку Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що положення цієї норми, якою передбачено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на ухвалу господарського суду у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, стосується подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено цим Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 320/5719/19 та від 24 листопада 2021 року у справі № 826/17526/18.

… і вказану позицію, активно застосовує Шостий апеляційний адміністративний суд, наприклад у справі № 580/5231/21 (ЄДРСРУ №103943035)

… і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 811/563/2012 (ЄДРСРУ № 102704922) вказавши при цьому на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 12-66гс18 дійшла висновку, що підпунктом 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено ставку судового збору з апеляційної і касаційної скарг на всі без винятку ухвали суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено вказаним Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали.

Відповідно до положень частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 403, 404 ЦПК України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів касаційних судів.

З огляду на викладене, апеляційний суд правомірно застосував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 12-66гс18.

Таким чином вбачається, що судова практика неоднорідна, а Верховний суд не може забезпечити її єдності, оскільки у досліджуємій справі висновок наступний.

ВИСНОВОК: Верховний суд зазначає, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини першої статті 129-1 Основного Закону України звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.

 

P.S. Таким чином, знову о прогалини у правозастосовній практиці повинні битися звичайні Громадяни, оскільки Суд не поставив остаточної крапки…

 

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення позивача (за наявності на те законодавчих підстав) від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду (апеляційне, касаційне провадження)

19 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 204/2078/20, провадження № 61-5265св21 (ЄДРСРУ № 102634237) досліджував питання щодо звільнення позивача (за наявності на те законодавчих підстав) від сплати судового збору на всіх етапах судового розгляду (апеляційне, касаційне провадження).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Разом з цим у пункті 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що судовий збір не справляється з позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Тлумачення пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що у справі про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 914/1748/17 вказав, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права.

Системне телеологічне тлумачення приписів статей 3 та 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції Закону України №2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року, чинного з 15 грудня 2017 року ) дозволяє зробити висновок про те, що законодавець обрав спосіб справляння судового збору із застосуванням процентного співвідношення ставки судового збору в апеляційному та касаційному суді від ставки в суді першої інстанції.

Отже, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 13 частини другої  статті 3 Закону України «Про судовий збір», відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і в разі подання ним апеляційної (касаційної) скарги на судові рішення у цій справі.

Такий підхід при тлумаченні положень пункту 13 частини другої  статті третьої Закону України «Про судовий збір»  відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (звільнення споживачів від сплати судового збору).

Наведене узгоджується із правовим висновком, зробленим у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/770/17.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 204/8598/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 204/8756/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 932/3553/21.

ВИСНОВОК: Враховуючи наведене, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, незаконними діями посадових осіб державних органів влади, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно він звільнений і від сплати судового збору за подання у цій справі апеляційних та касаційних скарг.

 

Матеріал по темі: «Докази незадовільного майнового стану для звільнення від сплати судового збору»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Докази незадовільного майнового стану для звільнення від сплати судового збору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Конкретизація доказів, які повинен надати заявник на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, для звільнення від сплати судового збору

09 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/13312/2020, адміністративне провадження № К/9901/10679/21 (ЄДРСРУ № 99482454) досліджував питання щодо конкретизації доказів, які повинен надати заявник на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, для звільнення від сплати судового збору.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року №R(81)7.

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Слід також враховувати, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначений перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу.

Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушеного права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) та постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 761/34013/16-ц (провадження № 61-34528св18).

(!!!) Отже, за змістом наведених норм, судам надано право у виняткових випадках і залежно від обставин справи, врахувавши майновий стан сторони, звільнити її від сплати судового збору, відстрочити або розстрочити його сплату.

При цьому, процесуальний кодекс покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Так, в ухвалі від 08 вересня 2021 року по справі № 221/6875/19 Верховний суд вказав, що підставою для відстрочення сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію (за попередній календарний рік), про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо. Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і строки, покладається на особу, яка подає скаргу.

А, наприклад, 01 вересня2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/19905/19, провадження № 61-5839св21 (ЄДРСРУ № 99426065) вказав, що вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.

У справі «ФК Мретебі проти Грузії» Європейський суду з прав людини розглядав питання законності відмови Верховного Суду Грузії від звільнення від сплати судового збору заявника (футбольного клубу), та відмітив, що Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо наданих йому доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувало.

У цій справі Суд назвав відмову Верховного Суду звільнити заявника від сплати судового збору, без відповідного обґрунтування, «безпідставним» обмеженням права останнього на доступ до правосуддя та зазначив, що, на його переконання, відмова у звільненні була зумовлена виключно бажанням Верховного Суду поповнити державний бюджет.

Отже, питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року).

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі відмови в задоволені клопотання позивача/апелянта/касатора про звільнення (розтрочення або відстрочення) від сплати судового збору, суд повинен конкретизувати докази, які необхідно надати заявнику для вирішення питання по суті.

 

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Сплата судового збору за вимогою щодо стягнення середнього заробітку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Судовий збір за позивними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

17 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/5849/20, провадження № 61-4525св21 (ЄДРСРУ № 97771899) досліджував питання щодо сплати судового збору за позивними вимогами похідного характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та реалізації особою права звільнення від сплати судового збору, відповідно до якого пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З урахуванням наведеного, позивач не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою ним позовною вимогою щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так само Закон України «Про судовий збір» не визначає пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ.

Таким чином, при зверненні з указаним позовом позивач був звільнений від сплати судового збору лише в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, а в іншій частині вимог судовий збір підлягав оплаті.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, від 15 лютого 2021 року у справі № 372/4328/19.

ВИСНОВОК: Спеціальним законом не передбачено пільг щодо сплати судового збору за вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди незважаючи навіть на те, що вони  є похідними від основної вимоги (поновлення на роботі).

Матеріал по темі: «Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи, яка є інвалідом I або II груп

16 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 750/6872/20, провадження № 61-4765св21 (ЄДРСРУ № 97700642) досліджував питання щодо звільнення від сплати судового збору самозайнятої особи, яка є інвалідом I або II груп.

Пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до підпункту 14.1.226пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 1755-VI самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на провадження незалежної професійної діяльності, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - самозайнята особа. При цьому правовий статус «самозайнята особа» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх (близький за змістом висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15).

ВИСНОВОК: Отже, громадяни, які мають статус самозайнятої особи та підпадають під ознаки відповідних пунктів статті 5 Закону України «Про судовий збір», мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

Близькі за змістом висновки щодо звільнення громадян від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» сформульовані у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 903/323/20.

Матеріал по темі: «Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб»

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов 

Пільги по сплаті судового збору: відстрочення/розстрочення для юросіб

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: відстрочення та розстрочення від сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати для юридичних осіб

25 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/3514/20 (ЄДРСРУ № 95841645) досліджував питання щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі ст. 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст. 8 зазначеного Закону, норма якої є спеціальною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Апологічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №912/10061/20.

Що ж до самих умов, визначених ст. 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у п. 3 ч. 1 ст. 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

(!!!) Слід зазначити, що встановлений ст. 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

При цьому Господарським процесуальним кодексом України не передбачено окремої норми права щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Втім Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення п. 3 ч. 1 ст. 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

Водночас у нормах частини другої статті 132 КАС відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.

Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Окрім цього, у розумінні процесуального закону статус суб`єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов`язкової вимоги щодо наявності у суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи законодавцем не вимагається.

Таким чином, відмінність правового статусу юридичної особи і суб`єкта владних повноважень в адміністративному процесі свідчить, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду позиція щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам не може за аналогією поширюватися на суб`єктів владних повноважень безвідносно до наявності у них статусу юридичної особи. Відтак суд приходить до висновку, що положеннями ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не передбачено можливість відстрочення сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що приписи п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.

Подібна за змістом правова позиція, викладена в ухвалах Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/9741/20, від 24.01.2020 у справі № 915/923/15, від 06.01.2021 у справі № 927/579/19, від 20.08.2020 у справі № 910/6421/19, від 18.05.2020 у справі № 910/704/19.

Матеріал по темі: «Належні докази сплати судового збору»

 

 

Теги: судовий збір, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру збору, звільнення від  сплати,  рассрочка, отсрочка уплаты, судебный сбор, платеж, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов