Показ дописів із міткою первинні документи. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою первинні документи. Показати всі дописи

02/01/2017

Податкові спори: проведення зустрічних звірок-відповідні висновки ДФС




Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів ДФС, як підстава для податкових зобов’язань та правових наслідків для платника податків.
Відповідно до статті 71 ПК Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.
Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.
Згідно з пунктом 73.5 статті 73 ПК з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.
Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
ВАЖЛИВО: Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За результатами зустрічних звірок складається акт, який надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.
Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначено Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232.
З метою впровадження єдиного порядку направлення запитів на проведення зустрічних звірок, а також оформлення, передачі та накопичення матеріалів зустрічних звірок органами державної податкової служби розроблені Методичні рекомендації, які затверджені наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року № 236, згідно з підпунктом 4.4 пункту 4 яких (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання <…>.
При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу державної податкової служби забезпечує проведення такої звірки.
ВАЖЛИВО: Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що акт, який є відображенням дій працівників податкових органів, а так само висновки, що зазначені в такому акті не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, не порушують його прав.
Внесена до інформаційних систем інформація на підставі акту використовується податковими органами для інформаційно-аналітичного забезпечення їхньої діяльності і не зумовлює для платника податків змін у структурі податкових зобов'язань та податкового кредиту.
Наведене відповідає правовій позиції, що викладена в постановах Верховного Суду України від 03.11.2015 № 21-99а15, від 11.11.2015 справа № 21-778а15, від 17.11.2015 справа № 21-1852а15, від 17.11.2015 справа № 21-2944а15, від 01.12.2015 № 21-3133а15, від 03 лютого 2016 року у справі №826/11720/14  – (Ухвала ВАСУ  від "30" листопада 2016 р. по справі № К/800/2628/15 (ЄДРСРУ № 63257435).
Надалі, статтею 83 ПКУ встановлений перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок, в якому міститься «податкова інформація» (пп.83.1.2 п.83.1 ст.83).
Проте використання перевіряючими для викладення своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства у якості податкової інформації висновків викладених на підставі аналізу даних ЄРПН інших ДПІ щодо не підтвердження реальності реалізації товару та послуг контрагентами позивача, не відповідає поняттю податкової інформації у розумінні ст.83 ПКУ.
Відповідно до пп.14.1.171 п.14.1 ст.14 ПКУ термін податкова інформація використовується у ПКУ  у значенні, визначеному Законом України «Про інформацію».
Статтею 16 Закону України «Про інформацію» визначено, що податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПКУ. Правовий режим податкової інформації визначається     ПКУ та іншими законами.
Порядок отримання та збору податкової інформації визначений ст.72,73 ПКУ. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вказана інформація відображена у відповідних документах, наданих платником податку або іншими особами. Відповідно до пп.72.1.5 п.72.5 ПКУ для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності державної податкової служби використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю.
Оскільки способами здійснення податкового контролю відповідно до ст.62 ПКУ є у тому числі інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів, то у співвідношенні ст.72,73,62 ПКУ до пп.72.1.5 п.72.5 ПКУ відноситься інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, а саме: ведення обліку платників податків; перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Пунктом 86.7 ст.86 ПКУ щодо оформлення результатів перевірок визначено, що контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.
Крім того, необхідно враховувати висновок Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладений у постанові № 21-511а14 від 9 грудня 2014 р., про те, що висновки, викладені у акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, а інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу.
  Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.
У своєму рішенні від 12 січня 2006 року у об'єднаних справах C-354/03, C-355/03 і C-484/03, Оптіджен Лтд. (C-354/03), Фулкрам Електронікс Лтд. (C-355/03) і ОСОБА_1 Системс Лтд (C-484/03) проти Комісарів Митного та акцизного управління, на запит про видачу попереднього висновку, що був поданий Канцлерським відділом Високого Суду Англії та Уельсу, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (Збірка рішень Європейського Суду за 2006 р., с. I-00483), Суд ЄС постановив: «Операції, аналогічні тим, що розглядаються в основному слуханні, що самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2 (1), 4 та (1) Шостої Директиви 77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 р. про гармонізацію законодавства країн - членів ЄС в частині податків з обороту - Загальна система податку на додану вартість: єдина база оподаткування, з урахуванням поправок, внесених Директивою Ради ЄС 95/7/ЄС від 10 квітня 1995 р., де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції, попередньої чи наступної по відношенню до здійснюваної операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від того факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати».

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, первинні документи, судебная практика, оскарження податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная защита




23/11/2016

Податкові спори: заперечення участі у діяльності контрагента



Адвокат Морозов (судебная защита)

Заперечення посадовою особою контрагента факту підписання первинних бухгалтерських документів та покази свідків в рамках кримінального провадження, як доказ фіктивності та безтоварності господарських операцій.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 року по справі № 826/7459/13-а (№ в ЄДРСРУ 62797106) вкотре підтверджено правову позицію Верховного суду України виловлену у постановах від 5 березня 2012 року, 1, 2 грудня 2015 року, 22 березня,  22 вересня 2015 року, 12 квітня 2016 року та від 14 червня 2016 року (№№ 21-421а11, 21-1661а16, 21-3849а15, 21-170а16, 810/5645/14, 21-3270а15 № 21-1318а16 відповідно) стосовно того, що первинні документи, які стали підставою для формування Товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.
Окрім цього, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України ще у 2015 році вказала, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку (Постанова ВСУ від 01.12.2015 року по справі № 21-3788а15).
Більше того, «факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій» (Постанова ВСУ від 03.11.2015 року по справі № 826/3477/13-а (№ в ЄДРСРУ 54004960).
Разом з тим, судова практика йде не зовсім проти платника податків, зокрема у своєму рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що  на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути, на думку суду, свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування  щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою  статті 205 Кримінального кодексу України («Фіктивне підприємництво»).
Так. національне законодавство, а саме ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлює, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.
ВАЖЛИВО: згідно чинного законодавства, контрагент належним чином повинен бути зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що доводить достатній об'єм правоздатності останнього для укладення спірної угоди (Ухвала ВАСУ від 19.07.2016 р. у справі №  К/800/50811/15 (№ в ЄДРСРУ 59082021), а в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, які внесені до ЄДР вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Ч. 4 ст. 72 КАС України передбачає, що вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Листом ВАСУ від 14.11.2012 р. за № 2379/12/13-12 преюдицівність вищевказаної норми права конкретизовано:
1. Судам варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб».
2.    Адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі,  де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.
В підтвердження зазначеному у своїй ухвалі ВАСУ від 30 жовтня 2013 р. у справі №  К/9991/72665/12 вказав: «...протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому дана обставина судами обґрунтовано не взята до уваги як доказ порушення позивачем податкового законодавства.
Більше того, ВАСУ йде далі і в рішенні від 26.08.2015 р. по справі № К/800/60969/14 (№ в ЄДРСРУ 49164230) вказує наступне: «Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду».
Зокрема Верховний суд  України вказує наступне: «При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати» (Постанова ВСУ від 04.10.2016 року по справі № 810/7161/14 (№ в ЄДРСРУ 62126197), Постанова ВСУ від 26.04.2016 року по справі № 2а-4201/11/2670 (№ в ЄДРСРУ 58408742).
Вищий адміністративний суд України зазначає, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки (Ухвала ВАСУ від 27.07.2015 року по справі № 821/2809/13-а (№ в ЄДРСРУ 47869989).
«…судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги (посилання відповідача на вирок суду по кримінальній справі), оскільки обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цих фізичних осіб, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності дій юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою» (Ухвала ВАСУ від 04.08.2015 року по справі № 804/14600/13-а (№ в ЄДРСРУ 48189246).
Закінчити матеріал хочеться стандартною фразою Верховного суду України у такого роду відносинах: «Аналіз викладених у вищезгаданих судових рішеннях висновків суду касаційної інстанції та Верховного Суду України свідчить про те, що кожен із них ґрунтується на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в одному випадку були визнані як такі, що підтверджують ненадання податковим органом належних доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на необґрунтоване одержання податкової вигоди, а в інших - як такі, що доводять факт порушення податкового законодавства».


Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, первинні документи, судебная практика, оскарження податкових повідомлень – рішень, обжалование, Акт налоговой проверки, фіскальні органи, податкові органи, Адвокат Морозов, юридическая консультация, судебная защита


Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.