Одностороння відмова замовника від договору підряду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду за умови чинності договору та наявності підстав для його розірвання

11 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/335/24 (ЄДРСРУ № 122922812) досліджував питання щодо відмови замовника від договору підряду за умови чинності договору та наявності підстав для його розірвання.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

 За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (стаття 887 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Верховний Суд зазначає про те, що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними.

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини сьомої статті 180 ЦК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання», «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Верховний Суд зазначає про те, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.

(!!!) Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 ЦК України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 925/1238/22.

Отже, договір, який є обов`язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки, тобто виконати свою частину зобов`язання. Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

За змістом частин другої, третьої, четвертої статті 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

(!) Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, у статті 849 ЦК України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду. Так, частинами другою - третьою вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. Натомість частиною четвертою зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Отже, відмова замовника від договору є безумовним правом, яке надає підряднику потенційне право на отримання плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків, за умови доведення відповідних обставин. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 910/10198/23.

Верховний Суд зауважує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, аналізуючи застосування статті 849 ЦК України в контексті можливості розірвання договору, строк дії якого закінчився, визначила, що безумовне право відмовитися від договору, передбачене частиною четвертою цієї статті, виникає лише стосовно тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

ВИСНОВОК: Відмова замовника від договору є безумовним правом, яке надає підряднику потенційне право на отримання плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків за умови:  1) доведення відповідних обставин; та 2) договір підряду є чинним.

 

 

 

 
Матеріал по темі: «Позов про розірвання договору строк дії якого закінчився»

 

 

Теги: розірвання договору, строк дії договору, закінчення строку дії договору, припинення договірних відносин, виконання договору, невиконані зобовязання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Визнання іпотеки припиненою

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору

13 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 594/197/19, провадження № 61-19203св19 (ЄДРСРУ № 92902690) досліджував питання щодо припинення іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.

Верховний суд вказує, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Частиною першою статті 593 ЦК України передбачено, що з припиненням основного зобов`язання, забезпеченого заставою, припиняється і право застави.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Між тим, частина 1  ст. 316 ЦК України  встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно з ч. 1  ст. 317 ЦК України  власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України  зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2    ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов`язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов`язаний негайно повернути його заставодавцеві (ч. 3  ст. 593 ЦК України).

За ч. 1, 2  ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За аб. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)».

Згідно з ч. 5  ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 № 1255-IV (зі змінами) відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в ЄДР чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Якщо іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, то іпотека не може існувати самостійно без зобов`язання (ч. 5 ст. 3, аб. 2 і 7 ч. 1  ст. 17 Закону України "Про іпотеку", п. 1 ч. 1  ст. 593 ЦК України).

ВАЖЛИВО: За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання .

З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15-ц право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена. Ефективним способом захисту порушених прав позивача має бути пред`явлення позову про визнання іпотеки такою, що припинена, оскільки щодо цього існує спір, а не визнання припиненим договору іпотеки, а також - про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення відповідних записів з Єдиного реєстру  заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек чи шляхом припинення зобов`язання за договором.

Вказаний правовий висновок висловив Верховний Суд України ще у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14.

ВИСНОВОК: За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання, іпотека припиняється, а записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном, а отже належним способом захисту є визнання іпотеки за іпотечним договором припиненою (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 918/319/19).

 

P.s. Після сплати спадкоємцями боргу спадкодавця перед банком в межах успадкованого ними майна, кредитний договір припиняється у зв`язку з виконанням спадкоємцями зобов`язання спадкодавця, а отже і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів (27 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 710/343/17, провадження № 61-42159св18 (ЄДРСРУ № 89518453).

Матеріал по темі: «Визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку»

Теги: іпотека, ипотека, визнання іпотеки припиненою, прекращение ипотеки, скасування обтяження, виконання договору, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов