Одностороння відмова замовника від договору підряду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду за умови чинності договору та наявності підстав для його розірвання

11 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/335/24 (ЄДРСРУ № 122922812) досліджував питання щодо відмови замовника від договору підряду за умови чинності договору та наявності підстав для його розірвання.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

 За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (стаття 887 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Верховний Суд зазначає про те, що чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними.

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини сьомої статті 180 ЦК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання», «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Верховний Суд зазначає про те, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього.

(!!!) Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 599 ЦК України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 925/1238/22.

Отже, договір, який є обов`язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки, тобто виконати свою частину зобов`язання. Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

За змістом частин другої, третьої, четвертої статті 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

(!) Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, у статті 849 ЦК України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду. Так, частинами другою - третьою вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. Натомість частиною четвертою зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

Отже, відмова замовника від договору є безумовним правом, яке надає підряднику потенційне право на отримання плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків, за умови доведення відповідних обставин. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 910/10198/23.

Верховний Суд зауважує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, аналізуючи застосування статті 849 ЦК України в контексті можливості розірвання договору, строк дії якого закінчився, визначила, що безумовне право відмовитися від договору, передбачене частиною четвертою цієї статті, виникає лише стосовно тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

ВИСНОВОК: Відмова замовника від договору є безумовним правом, яке надає підряднику потенційне право на отримання плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків за умови:  1) доведення відповідних обставин; та 2) договір підряду є чинним.

 

 

 

 
Матеріал по темі: «Позов про розірвання договору строк дії якого закінчився»

 

 

Теги: розірвання договору, строк дії договору, закінчення строку дії договору, припинення договірних відносин, виконання договору, невиконані зобовязання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Доцільність та правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: можливості розірвання договору після закінчення строку його дії у разі, якщо зобов`язання за ним залишаються невиконаними обома сторонами

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/21315/21 (ЄДРСРУ № 116231435) досліджував питання про доцільність/правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії.

Верховний Суд виходить з того, що договір є підставою виникнення і формою існування зобов`язань, які одночасно складають зміст договору, тобто ці поняття є взаємопов`язані, з однієї сторони, та не є тотожними, з іншої.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

(!!!) Отже, строк дії договору (виконання зобов`язання) є істотною умовою договору і встановлюється за загальними правилами, визначеними у статтях 251-255, 530-531, 631 ЦК України та в статті 180 ГК України.

Разом з тим, із наведених норм слідує, що строк дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

У контексті наведеного, Верховний Суд звертається до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, де відзначено, що: "6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем".

ВАЖЛИВО: Тобто, фактично договір вважається припиненим/закінченим з припиненням зобов`язань, котрі входять до змісту договору. Інакше кажучи, він припиняється саме внаслідок вичерпаності його умов.

До юридичних фактів, котрі тягнуть припинення зобов`язання, відносяться належне виконання, зарахування вимог, угода сторін тощо. Інші обставини, що ліквідовують зобов`язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання є: ліквідація юридичної особи, неможливість виконання договору тощо. Під припиненням цивільно-правових зобов`язань слід розуміти розірвання правового зв`язку між кредитором і боржником (замовником і підрядником) з втратою сторонами кореспондуючих один до одного прав і обов`язків. Тобто після такого припинення зобов`язання кредитор більше не вправі вимагати від боржника виконання обов`язку, а останній не зобов`язаний його виконувати.

Найбільш бажаним та доцільним способом припинення договору (зобов`язання) для його учасників є належне виконання, чим досягається мета правовідношення. У свою чергу, виконання зобов`язання - це правомірна дія, юридичний факт, що породжує взаємні права та обов`язки для сторін договору. Разом з тим, поняття припинення зобов`язання є набагато ширшим поняттям ніж його виконання, оскільки кореспондується з припиненням будь-яких правових зав`язків між сторонами.

Припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов`язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов`язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх зобов`язальних обов`язків, які у свою чергу  не обмежується таким строком.

Тому у даному випадку Верховний Суд виходить з того, що строк дії договору не може бути менший за строк виконання зобов`язання, адже на сторін розповсюджуються права і обов`язки, визначені таким договором. Водночас розірвання договору є підставою для припинення невиконаних або не припинених зобов`язань за договором.

Разом з тим, вирішуючи питання про доцільність/правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії, судом має бути враховано не лише формальна сторона припинення матеріального права (закінчення строку дії договору, визначеного договором), а й суть неприпинених зобов`язальних правовідносин, що надалі продовжують існувати між сторонами, адже такі безпосередньо впливають на можливість у майбутньому припинити зобов`язання шляхом його виконання.

У контексті наведеного важливе значення мають обставини, чи виконанні/частково виконанні/невиконанні умови договору обома сторонами, чи тільки однією; чи можливе виконання договору (з огляду на конкретні обставини справи) у розумні строки для обох сторін; чи не ставить обов`язок виконання такого Договору у завідомо невигідне становище одну сторону по відношенню до іншої; чи є доцільним продовження дії зобов`язань за Договором, що фактично не може бути виконаним, тощо.

Тобто, важливим елементом правової визначеності є питання можливості розірвання договору на будь-якій стадії його виконання сторонами, зокрема як санкції, необхідною передумовою якої є неналежне виконання умов договору однією стороною, що позбавляє можливості виконати у належні строки свої зобов`язанні іншу сторону.

У зворотному випадку, закінчення строку договору за умови невиконання та відповідно неприпинення зобов`язань між сторонами, правовідносини між ними матимуть невизначений правовий характер, що необмежений ані у часі, ані будь-якими іншими чинниками, що, у свою чергу, порушує принцип правової визначеності.

Отже, оскільки Договір за своєю правовою суттю покладає права і обов`язки на обох сторін, що не припиняються до повного виконання зобов`язань за таким договором, а тому у даному випадку недоцільно розмежовувати строк виконання зобов`язання із строком дії договору, у контексті можливості оскарження порушеного права, за захистом якого звернулася особа.

ВИСНОВОК: З метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 шляхом його уточнення/конкретизації щодо імперативності/диспозитивності питання можливості розірвання договору після закінчення строку дії такого, у разі, якщо зобов`язання за ним залишаються невиконаними обома сторонами та передати справу №910/21315/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Право спадкоємця на розірвання договору купівлі-продажу укладеного спадкодавцем за життя»

 

 

 

Теги: розірвання договору, строк дії договору, закінчення строку дії договору, припинення договірних відносин, виконання договору, невиконані зобовязання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов