Збір доказів НАБУ для позову САП у справах про стягнення необґрунтованих активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збір доказів Національним антикорупційним бюро України для пред`явлення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо збору доказів Національним антикорупційним бюро України для пред`явлення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Так, частина 5 ст. 290 ЦПК України передбачено, що Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а у визначених законом випадках - Державне бюро розслідувань та Генеральна прокуратура України - вживають заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості.

В свою чергу, пунктом 10 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що Національне бюро вживає заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, надсилає Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі матеріали для вирішення питання про пред`явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право:

-за рішенням Директора Національного бюро, погодженим з прокурором, витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, або виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості (п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»);

-витребовувати за рішенням керівника структурного підрозділу Національного бюро та одержувати в установленому законом порядку у вказаному в запиті вигляді та формі від інших правоохоронних та державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій інформацію, необхідну для виконання обов`язків Національного бюро, у тому числі відомості про майно, доходи, видатки, фінансові зобов`язання осіб, які ними декларуються у встановленому законом порядку (п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро»);

-знайомитися в державних органах, органах місцевого самоврядування із документами та іншими матеріальними носіями інформації, необхідними для виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, у тому числі такими, що містять інформацію з обмеженим доступом (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України») тощо.

Крім того, Національне бюро має безпосередній, у тому числі автоматизований, доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користується державними, у тому числі урядовими, засобами зв`язку і комунікацій, мережами спеціального зв`язку та іншими технічними засобами. Такий доступ має на увазі і повноваження використання інформації з цих систем, реєстрів та банків даних для виконання покладених завдань з дотриманням законодавства про захист персональних даних та забезпеченням таємниці, що охороняється законом.

Порядок надання інформації юридичними особами, включаючи банківські установи, також врегульований чинним законодавством. Абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що суб`єкти, яким адресовано зазначений запит, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію. У разі неможливості надання інформації суб`єкт повинен так само невідкладно у письмовій формі повідомити про це Національне бюро з обґрунтуванням причин. Національне бюро за зверненням відповідного суб`єкта може продовжити строк надання інформації на строк не більше двох календарних днів. Ненадання Національному бюро на його запит інформації, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, забороняються і тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено право Національного бюро на підставі рішення Директора Національного бюро або його заступника, погодженого з прокурором, отримувати від банків, депозитарних, фінансових та інших установ, підприємств та організацій незалежно від форми власності інформацію про операції, рахунки, вклади, правочини фізичних та юридичних осіб, яка необхідна для виконання обов`язків Національного бюро. Отримання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність" з урахуванням положень цього Закону, а отримання від Центрального депозитарію цінних паперів, Національного банку України та депозитарних установ інформації, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів, - у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про депозитарну систему України". Суб`єкти, яким адресовано зазначене рішення, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію. У разі неможливості її надання у зазначений строк з обґрунтованих причин за зверненням відповідного суб`єкта Національне бюро може продовжити строк надання інформації на строк не більше двох календарних днів

В свою чергу, статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка становить банківську таємницю, розкривається банками, в тому числі Національному антикорупційному бюро України - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента.

ВИСНОВОК: Таким чином, Національне антикорупційне бюро України для збору доказів необґрунтованості активів, на підставі ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», має право надіслати запити та отримати відповідні відповіді для передачі їх Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі для підготовки та подачі позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

  

Теги: набу, спеціалізована антикорупційна прокуратура, сап, збір доказів, запити набу, запит прокурора, способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Конфлікт інтересів & приватний інтерес: межі відповідальності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів: межі відповідальності та рекомендації НАЗК.

Методичні рекомендації з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 14 липня 2016 року за № 2 встановлюють, що КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ — це конфлікт між публічно-правовими обов'язками і приватними інтересами державної посадової особи, за якого її приватні інтереси котрі, випливають з її положення як приватної особи, здатні неправомірним чином вплинути на виконання цією державною посадовою особою її офіційних обов'язків або функцій.

Іншими словами, конфлікт інтересів - це ситуація, при якій службова особа, виконуючи свої обов'язки, має приватний інтерес (особисту заінтересованість), який хоча і не обов'язково призводить до прийняття неправомірного рішення або вчинення неправомірного діяння, але здатний до цього призвести.

ВАЖЛИВО: При цьому приватний інтерес не обмежується фінансовими чи матеріальними інтересами або тими інтересами, які дають службовій особі пряму особисту вигоду, в тому числі неправомірну.

Це означає, що конфлікт інтересів може бути пов'язаний із цілком правомірними діями службовця як приватної особи, його належністю до громадських організацій, сімейними інтересами тощо, за умови, що ці інтереси здатні з певною вірогідністю реально спричинити неналежний вплив на виконання цією службовою особою своїх службових повноважень.

Необхідно вказати, що Законом України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) передбачено нові визначення термінів «приватний інтерес», «реальний конфлікт інтересів» та «потенційний конфлікт інтересів».

Так за визначенням абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону передбачено, що  потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абз.12 ч.1 ст. 1 Закону).

В свою чергу, абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону вказує, що приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Розділом V Закону присвячений запобіганню та врегулюванню конфлікту інтересів, де серед іншого передбачено наступне, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Особливу увагу слід звернути на ч.2 ст. 28 Закону, яка передбачає, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Між тим, у разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу Національного агентства, а якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням пізніше було виявлено конфлікт інтересів (ч.5 та ч. 6 ст. 28 Закону).

За порушення законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції передбачена кримінальна (стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем; стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; стаття 366. Службове підроблення; стаття 366-1. Декларування недостовірної інформації; стаття 367. Службова недбалість; стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою; стаття 368-2. Незаконне збагачення; стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; стаття 369. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі; стаття 369-2. Зловживання впливом; стаття 370. Провокація підкупу),  адміністративна (стаття 172—4. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; стаття 172—5. Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків; стаття 172—6. Порушення вимог фінансового контролю; стаття 172—7. Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів; стаття 172—8. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень, стаття 188-46. Невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства з питань запобігання корупції ), цивільно-правова (відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди відповідно до Цивільного кодексу України) та дисциплінарна відповідальність (неповідомлення про потенційний або реальний конфлікт інтересів за умови не притягнення судом до відповідальності ) у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 65 Закону).

Між тим, ч. 2 ст. 65 Закону вказує, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

P.s. Стосовно судового процесу необхідно вказати, що рішенням Ради суддів України  №75 від 04 листопада 2016 року "Про роз'яснення щодо наявності конфлікту інтересів" роз’яснено, якщо при виникненні конфлікту інтересів (рішення Ради суддів України від 12 травня 2016 року № 36) під час судових проваджень у кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справах, або під час розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення способами врегулювання конфлікту інтересів є: розкриття суддею інформації про конфлікт інтересів, відвід і самовідвід. У випадку, коли за наслідками розкриття інформації відвід не заявлено – конфлікт інтересів вважається врегульованим.

P.s.s. НАЗК розпочинає інформаційну кампанію з роз’яснення законодавства про конфлікт інтересів «Конфлікт інтересів: треба знати!» (див. на офіційному сайті НАЗК або читай Рішення НАЗК від 29.09.2017 р. №839 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів»).

Матеріал по темі: «ЗАХИСТ У СПРАВАХ ПРО КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ»

Теги: запобігання корупції, конфлікт інтересів, потенційний конфлікт інтересів, реальний конфлікт інтересів, приватний інтерес, відповідальність за корупційні правопорушення, НАБУ, НАЗК, САП, Адвокат Морозов