Фінмоніторинг нотаріуса, як доказ у справах про визнання необґрунтованими активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Щодо процедури фінансового моніторингу та незупинення суб`єктом первинного фінансового моніторингу (нотаріусом) операції з перерахунку коштів за договором купівлі-продажу

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо процедури фінансового моніторингу та незупинення суб`єктом первинного фінансового моніторингу (нотаріусом) операції з перерахунку коштів за договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 45 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» первинний фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які вживаються суб`єктами первинного фінансового моніторингу і спрямовані на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

За приписами ч. 2 ст. 6 вказаного Закону до суб`єктів первинного фінансового моніторингу відносяться зокрема банки та нотаріуси. При чому суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний проводити аналіз відповідності фінансових операцій, що проводяться клієнтом, наявній інформації про зміст його діяльності та фінансовий стан з метою виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу (п. 22 ч. 6 ст. 6 Закону).

Статтями 15 та 16 Закону визначені фінансові операції, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу та фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу. При цьому суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного КК України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Отже, суб`єкт первинного фінансового моніторингу дійсно має право зупинити проведення фінансової операції на строк до двох робочих днів, проте такі дії можливі і допустимі тільки у випадку наявності мотивованої підозри, щодо проведення особою легалізації (відмивання) доходів одержаних злочинним шляхом, або у разі, якщо фінансова операція містить ознаки, передбачені статтями Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

В додаток до викладеного Міністерство юстиції України надало роз’яснення від 26.09.2012 р. «Нотаріуси як спеціально визначені суб'єкти первинного фінансового моніторингу» де вказало незважаючи на те, що  нотаріуси є спеціально визначеними суб'єктами первинного фінансового моніторингу і головний їх обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, передбачені Законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності, нотаріуси не володіють будь-якими навичками та знаннями щодо бухгалтерського обліку та аудиту, щоб на достатньому рівні вивчити фінансову діяльність та фінансовий стан клієнта.

ВИСНОВОК: Відтак сам по собі факт проведення первинного фінансового моніторингу та незупинення відповідної операції нотаріусом не свідчить про перевірку відповідним суб`єктом законності походження грошових коштів, що були використанні для здійснення фінансово – господарської операції та їх приналежності суб’єкту .

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

 

 

Теги: фінансовий моніторинг, нотаріус, первинний моніторинг, угода купівлі продажу нерухомості, набу, спеціалізована антикорупційна прокуратура, сап, збір доказів, запити набу, запит прокурора, способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Збір доказів НАБУ для позову САП у справах про стягнення необґрунтованих активів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збір доказів Національним антикорупційним бюро України для пред`явлення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави

13 липня 2022 року Вищий антикорупційний суд в рамках справи № 991/366/22, провадження 2/991/1/22 (ЄДРСРУ № 105252483) серед іншого досліджував питання щодо збору доказів Національним антикорупційним бюро України для пред`явлення Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Так, частина 5 ст. 290 ЦПК України передбачено, що Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а у визначених законом випадках - Державне бюро розслідувань та Генеральна прокуратура України - вживають заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості.

В свою чергу, пунктом 10 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що Національне бюро вживає заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, надсилає Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі матеріали для вирішення питання про пред`явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право:

-за рішенням Директора Національного бюро, погодженим з прокурором, витребовувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження, що стосуються кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро, та інших кримінальних правопорушень, які не відносяться до його підслідності, але можуть бути використані з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, або виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості (п. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»);

-витребовувати за рішенням керівника структурного підрозділу Національного бюро та одержувати в установленому законом порядку у вказаному в запиті вигляді та формі від інших правоохоронних та державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій інформацію, необхідну для виконання обов`язків Національного бюро, у тому числі відомості про майно, доходи, видатки, фінансові зобов`язання осіб, які ними декларуються у встановленому законом порядку (п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро»);

-знайомитися в державних органах, органах місцевого самоврядування із документами та іншими матеріальними носіями інформації, необхідними для виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості, у тому числі такими, що містять інформацію з обмеженим доступом (п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України») тощо.

Крім того, Національне бюро має безпосередній, у тому числі автоматизований, доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користується державними, у тому числі урядовими, засобами зв`язку і комунікацій, мережами спеціального зв`язку та іншими технічними засобами. Такий доступ має на увазі і повноваження використання інформації з цих систем, реєстрів та банків даних для виконання покладених завдань з дотриманням законодавства про захист персональних даних та забезпеченням таємниці, що охороняється законом.

Порядок надання інформації юридичними особами, включаючи банківські установи, також врегульований чинним законодавством. Абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено, що суб`єкти, яким адресовано зазначений запит, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію. У разі неможливості надання інформації суб`єкт повинен так само невідкладно у письмовій формі повідомити про це Національне бюро з обґрунтуванням причин. Національне бюро за зверненням відповідного суб`єкта може продовжити строк надання інформації на строк не більше двох календарних днів. Ненадання Національному бюро на його запит інформації, надання завідомо недостовірної інформації чи не в повному обсязі, порушення встановлених законом строків її надання, повідомлення третіх осіб стосовно того, що про них збирається така інформація, забороняються і тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» передбачено право Національного бюро на підставі рішення Директора Національного бюро або його заступника, погодженого з прокурором, отримувати від банків, депозитарних, фінансових та інших установ, підприємств та організацій незалежно від форми власності інформацію про операції, рахунки, вклади, правочини фізичних та юридичних осіб, яка необхідна для виконання обов`язків Національного бюро. Отримання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність" з урахуванням положень цього Закону, а отримання від Центрального депозитарію цінних паперів, Національного банку України та депозитарних установ інформації, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів, - у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про депозитарну систему України". Суб`єкти, яким адресовано зазначене рішення, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію. У разі неможливості її надання у зазначений строк з обґрунтованих причин за зверненням відповідного суб`єкта Національне бюро може продовжити строк надання інформації на строк не більше двох календарних днів

В свою чергу, статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка становить банківську таємницю, розкривається банками, в тому числі Національному антикорупційному бюро України - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента.

ВИСНОВОК: Таким чином, Національне антикорупційне бюро України для збору доказів необґрунтованості активів, на підставі ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», має право надіслати запити та отримати відповідні відповіді для передачі їх Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі для підготовки та подачі позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

 

Матеріал по темі: «Цивільна конфіскація необґрунтованих активів (ч.1)»

  

Теги: набу, спеціалізована антикорупційна прокуратура, сап, збір доказів, запити набу, запит прокурора, способи набуття, право розпорядження активом,  різниця між його вартістю,  законними доходами, конфіскація незаконних активів, уповноважена особа, держслужбовець, державні функції, набуття активів, актив, цивільна конфіскація, прокурор, конфіскація майна, необґрунтовані активи, спеціалізована прокуратура, назк, презумпція необґрунтованості активів, будинок, земля, арешт коштів, судова практика, Вищий антикорупційний суд, Адвокат Морозов

Конфлікт інтересів & приватний інтерес: межі відповідальності

Адвокат Морозов (судовий захист)

Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів: межі відповідальності та рекомендації НАЗК.

Методичні рекомендації з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, затверджені рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 14 липня 2016 року за № 2 встановлюють, що КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ — це конфлікт між публічно-правовими обов'язками і приватними інтересами державної посадової особи, за якого її приватні інтереси котрі, випливають з її положення як приватної особи, здатні неправомірним чином вплинути на виконання цією державною посадовою особою її офіційних обов'язків або функцій.

Іншими словами, конфлікт інтересів - це ситуація, при якій службова особа, виконуючи свої обов'язки, має приватний інтерес (особисту заінтересованість), який хоча і не обов'язково призводить до прийняття неправомірного рішення або вчинення неправомірного діяння, але здатний до цього призвести.

ВАЖЛИВО: При цьому приватний інтерес не обмежується фінансовими чи матеріальними інтересами або тими інтересами, які дають службовій особі пряму особисту вигоду, в тому числі неправомірну.

Це означає, що конфлікт інтересів може бути пов'язаний із цілком правомірними діями службовця як приватної особи, його належністю до громадських організацій, сімейними інтересами тощо, за умови, що ці інтереси здатні з певною вірогідністю реально спричинити неналежний вплив на виконання цією службовою особою своїх службових повноважень.

Необхідно вказати, що Законом України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) передбачено нові визначення термінів «приватний інтерес», «реальний конфлікт інтересів» та «потенційний конфлікт інтересів».

Так за визначенням абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону передбачено, що  потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абз.12 ч.1 ст. 1 Закону).

В свою чергу, абз. 11 ч. 1 ст. 1 Закону вказує, що приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Розділом V Закону присвячений запобіганню та врегулюванню конфлікту інтересів, де серед іншого передбачено наступне, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Особливу увагу слід звернути на ч.2 ст. 28 Закону, яка передбачає, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Між тим, у разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобов’язана звернутися за роз’ясненнями до територіального органу Національного агентства, а якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням пізніше було виявлено конфлікт інтересів (ч.5 та ч. 6 ст. 28 Закону).

За порушення законодавства про конфлікт інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції передбачена кримінальна (стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем; стаття 364-1. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; стаття 366. Службове підроблення; стаття 366-1. Декларування недостовірної інформації; стаття 367. Службова недбалість; стаття 368. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою; стаття 368-2. Незаконне збагачення; стаття 368-3. Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; стаття 369. Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі; стаття 369-2. Зловживання впливом; стаття 370. Провокація підкупу),  адміністративна (стаття 172—4. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; стаття 172—5. Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків; стаття 172—6. Порушення вимог фінансового контролю; стаття 172—7. Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів; стаття 172—8. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень, стаття 188-46. Невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства з питань запобігання корупції ), цивільно-правова (відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди відповідно до Цивільного кодексу України) та дисциплінарна відповідальність (неповідомлення про потенційний або реальний конфлікт інтересів за умови не притягнення судом до відповідальності ) у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 65 Закону).

Між тим, ч. 2 ст. 65 Закону вказує, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

P.s. Стосовно судового процесу необхідно вказати, що рішенням Ради суддів України  №75 від 04 листопада 2016 року "Про роз'яснення щодо наявності конфлікту інтересів" роз’яснено, якщо при виникненні конфлікту інтересів (рішення Ради суддів України від 12 травня 2016 року № 36) під час судових проваджень у кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справах, або під час розгляду матеріалів про адміністративні правопорушення способами врегулювання конфлікту інтересів є: розкриття суддею інформації про конфлікт інтересів, відвід і самовідвід. У випадку, коли за наслідками розкриття інформації відвід не заявлено – конфлікт інтересів вважається врегульованим.

P.s.s. НАЗК розпочинає інформаційну кампанію з роз’яснення законодавства про конфлікт інтересів «Конфлікт інтересів: треба знати!» (див. на офіційному сайті НАЗК або читай Рішення НАЗК від 29.09.2017 р. №839 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів»).

Матеріал по темі: «ЗАХИСТ У СПРАВАХ ПРО КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ: КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ»

Теги: запобігання корупції, конфлікт інтересів, потенційний конфлікт інтересів, реальний конфлікт інтересів, приватний інтерес, відповідальність за корупційні правопорушення, НАБУ, НАЗК, САП, Адвокат Морозов

Звернення НАБУ до суду про визнання угод недійсними: критерій

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність та критерій звернення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ)  до суду з позовом про визнання угод недійсними.

07 листопада 2017 року в контексті справи № 910/24258/16 (ЄДРСРУ № 70228021) Вищий господарський суд України досліджував питання щодо правомірності звернення Національного антикорупційного бюро України (НАБУ)  до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави та відповідність такого звернення нормам Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Так, виходячи із вимог частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

ВАЖЛИВО: Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У постанові пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11 відзначається, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів установлені стст.215, 216 ЦК, стст.207, 208 ГК. Правила, передбачені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин учинений з порушенням вимог чч.1—3, 5 ст.203 ЦК і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Таким чином, розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини третьої статті 228 ЦК України, статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

(!!!) Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

-  правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

-  відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 р.  № 6-923цс15.

Оскільки позов Національного бюро спрямований на захист інтересів держави і суспільства, суд має встановити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу.

Доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 р. № 6-1528цс15, від 06.07.2015 р. № 6-166цс15, а також у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017  № 01-06/680/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Стосовно повноважень необхідно вказати, що згідно вимог ст. 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

ВАЖЛИВО: Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 2 ГПК України визначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро" визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних  органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

(!!!) Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.

Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України вказала, що у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Проте треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3682, 369, 3692, 410 Кримінального кодексу України.

ВИСНОВОК: Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із позовом про визнання угод недійсними з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

До того ж, відповідно до п.14 ч.1 ст.3 КПК (притягнення до кримінальної відповідальності починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) та ч. 6 п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017  № 01-06/680/17 питання чи мало місце протиправне діяння чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи може доводитися також іншими, окрім вироку суду у кримінальній справі, наявними у матеріалах справи доказами в їх сукупності, з урахуванням вимог визначених у розділі У ГПК України, а тому правова можливість вимагати визнання угод недійсними — один із найпотужніших важелів, який отримало Національне антикорупційне бюро України.

Підсумовуючи зазначене вбачається:

1. Національному бюро надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод (пункт 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України");

2. У разі звернення Національного бюро з позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, такі спори підлягають розгляду господарськими судами;

3. Один з основних критеріїв звернення НАБУ до суду щодо визнання угоди недійсною є причинно-наслідковий зв'язок між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України" з  дотриманням правил підслідності корупційних правопорушень віднесених до компетенції НАБУ та суб’єктивного складу учасників визначених ч. 5 ст. 216 КПК України.

Теги: НАБУ, Національне антикорупційне бюро України, визнання угоди недійсною, звернення набу до суду, правочин, угода, підслідність НАБУ, господарська діяльність, судова практика, Адвокат Морозов