Відсутність підпису інспектора на акті податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: наслідки відсутності підписів посадових осіб контролюючого органу у Акті перевірки

Відповідно до положень п. 77.9 ст.77 ПК України порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (окрім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписують посадові особи контролюючого органу та платники податків або їх законні представники (за наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а якщо такі порушення відсутні, то складається довідка.

Згідно з п. 2 розд. ІІ «Основні вимоги до оформлення документальних перевірок» Порядку № 727, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, який проводив перевірку, а також посадовими особами платника податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою).

Відповідно до п. 2 розд. V «Підписання акта (довідки) документальної перевірки, порядок його (її) реєстрації та зберігання» вищезазначеного Порядку, акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється в контролюючому органі протягом 5 робочих днів з дня, що настає за днем закінчення встановленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або застосовують консолідовану сплату та у випадках проведення документальних перевірок дотримання законодавства з питань державної митної справи - протягом 10 робочих днів), з дотриманням визначених у п. 5 цього розділу вимог щодо реєстрації актів документальних перевірок.

Відповідно до абз. 7 п. 6 «Рекомендації щодо оформлення розділу IV «Висновок» акта (довідки) перевірки» Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДФС від 01.06.2017 року № 396, після підписів посадових осіб контролюючого органу, які здійснювали перевірку, вчиняється запис, що первинні документи, використані під час проведення перевірки, є достовірними, надані в повному обсязі, немає додаткових (інших) документів, які свідчать про діяльність платника податків (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевірявся.

(!!!) З огляду на зазначені приписи Податкового кодексу України, наказ Міністерств фінансів України, наказ ДФС України, акт перевірки має бути підписаний посадовими особами (у множині) контролюючого органу.

Водночас, випадки, в яких контролюючі органи приймають або не приймають податкові повідомлення-рішення, якщо акт перевірки не був підписаний одним з перевіряючих, зокрема, у разі відсутності з поважних причин на момент оформлення та підписання акта перевірки, неможливості підписання (хвороба) або ухилення від підписання, не регламентовано чинним законодавством України.

Разом з тим, положеннями п.2 розд. І Порядку № 727 визначено, що акт документальної перевірки - це службовий документ, а отже він повинен відповідати і загальним вимогам до оформлення організаційно-розпорядчих документів, одним із видів яких він є.

Зокрема, відповідно до положень Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55 (далі - ДСТУ 4163-2003) цей стандарт поширюється на  організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: - органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; - підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій) (п.1.1).

Цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту і розташовування реквізитів документів; вимоги до бланків та оформлювання документів; вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів (п.1.2).

Відповідно до п 4.4 ДСТУ 4163-2003 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23).

Згідно з положеннями п.5.23 ДСТУ 4163-2003 підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.

У разі відсутності посадової особи, підпис якої зазначено в документі, документ підписує особа, яка виконує її обов`язки, або її заступник. У цьому випадку обов`язково зазначають посаду і прізвище особи, яка підписала документ (виправлення вносять рукописним або машинописним способом), наприклад: "Виконувач обов`язків", "Заступник".

Аналогічні за змістом положення щодо підписання посадовими особами організаційно-розпорядчих документів містяться в п.10 гл.7 розд. ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року №1000/5 (далі - Правила №1000/5).

Водночас, згідно з п.5 гл.10 розд.ІІ цих Правил якщо за зміст документа відповідають кілька осіб, то проставляються два або більше підписів. При цьому підписи посадових осіб розміщуються один під одним відповідно до підпорядкованості осіб.

Положеннями п.2 розд.І Правил №1000/5 визначено, що службовий документ - це офіційно зареєстрований службою діловодства або відповідним чином засвідчений документ, що одержаний чи створений установою у процесі її діяльності та має відповідні реквізити (абз. 30).

Реквізит службового документа - обов`язковий елемент, зафіксований в документі для його ідентифікації, організації обліку та надання йому юридичної сили (абз. 28).

Відповідно до положень пп. 4.1.7 п.4.1 Національного стандарту України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» ДСТУ 2732:2004, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 року № 97 (далі - ДСТУ 2732:2004), підпис (службового документа) - реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили.

Згідно з п.3.12 ДСТУ 2732:2004 юридична сила (службового документа) - властивість службового документа, надана чинним законодавством, яка є підставою для вирішення правових питань, здійснювати правове регулювання і (або) управлінські функції.

З аналізу наведених положень вбачається, що акт перевірки, як службовий документ, повинен мати такий обов`язковий реквізит як підписи посадових осіб, відповідальних за його зміст, з наявністю якого законодавець пов`язує набуття цим документом юридичної сили. Відсутність на акті перевірки хоча б одного підпису посадової особи, яка проводила перевірку та відповідальна за його зміст, свідчить про те, що такий акт перевірки є неналежно оформленим, не набуває юридичної сили і відповідно не може бути законною підставою для прийняття контролюючим органом податкових-повідомлень рішень про нарахування платнику податків грошових зобов`язань.

Отже, наведені вище приписи Податкового кодексу України, наказу Міністерств фінансів України, наказу ДФС України можна розуміти таким чином, що такий акт перевірки має бути підписаний тими посадовими особами контролюючого органу, які вказані у направленні на проведення такої перевірки, наказі про призначення податкової перевірки (копія якого має бути додана до направлення), що мають бути підписані відповідним керівником (його заступником або уповноваженою особою) податкового органу та скріплені його печаткою, щоб такий акт перевірки відповідав вказаним вимогам чинного законодавства України.

Акт податкової перевірки за відсутності на ньому підписів окремих посадових осіб, які зазначені у вступній частині акту як такі, що проводили перевірку платника податків, є неналежно оформленим, а тому не може вважатись законною підставою для прийняття оскаржуваних у справі податкових повідомлень-рішень, прийнятих на його основі.

ВИСНОВОК: Отже, підписання Акту перевірки посадовими особами контролюючого органу є основною умовою дійсності такого акту, а відсутність підпису посадової особи контролюючого органу у Акті перевірки, робить такий акт нечинним, а тому останній не може слугувати підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень щодо нарахування платнику податків податкових зобов`язань.

Аналогічні правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі № 826/14101/16 та від 03 грудня 2019 року по справі № 1440/1965/18, від 05.03.2020 року у справі №826/16217/17

 

P.s. Однак, згідно Постанови Верховного суду від 19.06.2020 по справі № 140/388/19 (ЄДРСРУ № 90242392) вбачається наступне «...за встановлених обставин та доводів касаційної скарги судова палата приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зазначеної, зокрема у Постанові Верховного суду від 03.12.2019 по справі № 1440/1965/18 (ЄДРСРУ № 86103091) та вважає за потрібне сформулювати такий правовий висновок.

Відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки».

При цьому, є Окрема думка по вказаній справі:

«Обов`язок посадових осіб, що проводили перевірку, підписати складений за її результатами акт прямо і недвозначно встановлений низкою законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів: абзацами 1, 2 пункту 86.1, абзацом 1 пункту 86.3, абзацом 1 пункту 86.4 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пунктом 2 Розділу, пунктом 2 Розділу V Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 та зареєстрованого Міністерством юстиції 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), абзацом 7 пункту 6 Розділу ІІ Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДФС України від 01.06.2017 № 396 з наступними змінами і доповненнями (далі - Методичні рекомендації).

Так, за узагальненим змістом приписів пункту 86.1 статті 86 ПК України,  акт перевірки - документ, який підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Акт, складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який теж зобов`язаний його підписати. Аналогічні вимоги закріплені у кожній з переліку наведених вище норм.

Жодних виключень з числа підписантів з боку контролюючого органу законодавчі приписи не передбачають, отже, цей законодавчо встановлений обов`язок стосується (поширюється на) кожного з посадових осіб, що брали участь у перевірці, без винятку.

Многократність повторів цієї імперативної вимоги закону та ступінь деталізації у нормативних документах процедурних аспектів (задля забезпечення достовірності даних, відображених в акті перевірки, щодо кожного з виявлених порушень, усі інструкції з процедури перевірки виписані покроково, з великою кількістю рекомендацій, прикладів, узагальнень і згенерованих зразків) свідчить про усвідомлення державою важливості суворого регламентування суб`єктами нормотворення й неухильного дотримання суб`єктами контролю процедурних гарантій під час виконання державою фіскальної функції, з огляду на значимість права, яке охороняється законом.

Наслідків непідписання акта будь-ким із перевіряючих, на відміну від наслідків непідписання акта перевірки посадовими особами платника податків, норми Податкового кодексу дійсно не визначають, але не тому, що жодних наслідків така відсутність підпису не тягне, а тому, що законодавець не міг навіть припустити існування акта як юридично значимого документа без підпису відповідальних за його складання та зміст осіб.

Попри те, узагальнені наслідки таких дефектів письмових документів при їх використанні як доказів в суді передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, за приписами частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом…

…Не переказуючи змісту усіх наведених науковцями доводів і аргументів, акцентуємо лише на деяких з них, що не були висвітлені вище. Так, встановлена правова процедура, на думку вчених, повинна забезпечувати справедливе ставлення до особи, її дотримання входить у легітимні очікування цієї особи, яка діє добросовісно, що є елементом правової визначеності у відносинах між нею й державою. Законодавство встановлює окреме спеціальне детальне нормативно-правове регулювання оформлення результатів податкових перевірок, яке повинно забезпечувати достовірність та достатність отриманої в результаті перевірки інформації для подальшого прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень - спираючись на задокументовані відповідними посадовими особами контролюючих органів фактичні дані. Елементами цього є й аспект персоналізації відповідальності посадових осіб контролюючих органів, які проводять перевірку, у зв`язку з чим законом встановлені особливі вимоги щодо мінімального складу кількості посадових осіб при проведенні окремих видів перевірок, обов`язкової документальної та персональної ідентифікації таких осіб під час процедури допуску до перевірки (ст. 81 ПК України), складанні, підписанні акта перевірки та їхньої участі у розгляді заперечень на акт й підготовці висновків за наслідками такого розгляду. Контрольні заходи здійснюються через фактичну активну поведінку кожного з перевіряючих, а результати такої діяльності фіксуються ними в описовій частині акта, - отже, потенційно володіють ознаками самостійних предметів оскарження для захисту прав платників від випадків недобросовісної реалізації службової компетенції. Керівник контролюючого органу, не будучи безпосереднім учасником контрольного заходу, теж за законом несе відповідальність за ухвалені ним рішення, а тому повинен мати можливість пересвідчитися у правомірності результатів діяльності підлеглих, і лише належно оформлений документ є такою формальною гарантією. У випадку неможливості підписання акта перевірки з поважних причин (хвороба, смерть тощо) контролюючим органом повинні бути призначені нові посадові особи , які долучатимуться до контрольних заходів (такого роду висновок випливає з офіційного повідомлення, розміщеного на сайті ДФС України «щодо організації документальних перевірок», що підтверджує сталу адміністративну практику самого контролюючого органу в подібних випадках. Отже, у правовому полі відсутні будь-які положення, які б обумовлювали юридичну силу акта перевірки, який не було підписано хоча б одним із перевіряючих. Підсумовуючи наведені правові положення та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, вчені дійшли консолідованого висновку, що дотримання встановленої правової процедури з боку контрольно-наглядових органів є складовою декларованих ними ж принципів належного урядування, верховенства права й законності та важливим запобіжником (гарантією недопущення) зловживань з боку таких органів…».

Таким чином фактично, відсутність підпису посадової особи податкового органу в акті перевірки не може бути самостійною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, але при цьому є доказом порушення порядку оформлення матеріалів перевірки.

 

Матеріал по темі: «Відсутність підпису посадової особи контролюючого органу в Акті перевірки»

Теги: підпис інспектора, акт перевірки, подпись налогового інспектора, акт проверки, отсутствие підписи, реквизиты акта проверки, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Внесення змін в акт податкової перевірки та прийняття на цій підставі нових ППР

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доповнення до раніше складеного акта перевірки та прийняття на цій підставі нового податкового повідомлення-рішення

23 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/3368/16, адміністративне провадження №К/9901/32720/18 (ЄДРСРУ № 91722445) досліджував питання правомірності внесення змін в акт податкової перевірки та прийняття на цій основі нових ППР.

Спочатку слід вказати, що Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта.

Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, й не є обов`язковим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Навіть, відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки (Постанова судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 140/388/19, адміністративне провадження №К/9901/21117/19 (ЄДРСРУ № 90242392).

Отже, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. (Постанови ВСУ від 10.09.2013р. № 21-237а13, від 09.12.2014р. № 21-511а14, від 07.07.2015р. № 21- 334а15, від 03.11.2015р. № 21-99а15, від 17.11.2015р. № 21-4133а15).

Дії контролюючого органу щодо внесення до баз даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків зі збирання доказової інформації, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі собою не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов`язкових юридичних наслідків.

Аналогічний підхід застосовується також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.08.2018 у справі №804/169/14, від 22.01.2019 у справі №804/10414/13-а, від 06 вересня 2019 року у справі №804/16827/13-а та ін.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника (пункт 86.10 статті 86 Податкового кодексу України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15).

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

ВИСНОВОК: Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу складати доповнення до раніше складеного акта перевірки та приймати на цій підставі нове податкове повідомлення-рішення.

Такі дії контролюючого органу суперечать визначеним Податковим кодексом України процедурним механізмам щодо порядку проведення документальних перевірок та прийняття податкових повідомлень-рішень.

 

Матеріал по темі: «Внесення змін в акт документальної перевірки платника податку»

 

 

Теги: акт перевірки, внесення змін в акт перевірки, доповнення до акту перевірки, прийняття нових ППР, НУР, податкові повідомлення рішення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Обмеження щодо проведення камеральних перевірок

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обмеження щодо проведення перевірок не стосуються камеральних перевірок, об`єктом яких є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні контролюючого органу

14 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/1713/16, адміністративне провадження №К/9901/41203/18 (ЄДРСРУ № 89217790) досліджував питання щодо обмежень на проведення камеральних перевірок.

Слід наголосити, що зміни, внесені Законом України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», не передбачають обмежень щодо проведення камеральних перевірок.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Відповідно до положень статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що камеральна перевірка є одним із видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Зазначене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.

Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Зі змісту Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII вбачається, що метою законопроекту було покращення умов ведення бізнесу в Україні з одночасним підвищенням показників України в міжнародних рейтингах, а також підвищення ефективності використання ресурсів економіки, зокрема зменшення витрат підприємств на визначення податкових зобов`язань і складання податкової звітності та держави - на адміністрування податків, усунення недоліків діючого законодавства, які дозволяють великим платникам отримувати податкові вигоди, спрощення виконання податкового обов`язку малим бізнесом, зменшення податкового навантаження на малий бізнес.

Саме з метою зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів гривень, а також із метою ефективного використання ресурсів фіскальних органів було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків.

Разом із тим, проведення камеральних перевірок завдяки їх спрощеній процедурі  не вимагає від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створює будь-якого додаткового адміністративного навантаження, не перешкоджає нормальному здійсненню господарської діяльності.

Окрім цього, слід враховувати предмет камеральної перевірки, наприклад 05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/1451/15, адміністративне провадження №К/9901/19434/18 (ЄДРСРУ № 80269177) та 24 травня 2019 року у справі № 821/1275/16, адміністративне провадження №К/9901/38316/18 (ЄДРСРУ № 81952591) вказав, що до переліку питань, які підлягають перевірці у ході камеральної перевірки, своєчасність сплати податкових зобов'язань діючим законодавством не віднесено. Вказане питання підлягає перевірці виключно у ході документальної перевірки.

Матеріал по темі: «Правові наслідки виходу за межі предмету податкової перевірки»

Також доцільно наголосити, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками такої камеральної перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку (13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/5299/17, адміністративне провадження №К/9901/47016/18 (ЄДРСРУ № 82383927).

ВИСНОВОК:  Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що встановлені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII обмеження щодо проведення перевірок суб`єктів господарювання за певними умовами не стосуються камеральних перевірок, об`єктом яких є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №818/982/16, 12 березня 2020 року у справі № 824/12/17-а, від 28 лютого 2020 року у справі №806/299/17.

Матеріал по темі: «Камеральна та документальна перевірка: підміна понять»

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДФС, судова практика, Адвокат Морозов

(Не) Реальність господарських операцій у податковому спорі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність кримінального провадження, як підстава для визнання господарських операцій нереальними в податковому спорі

21 січня 2020 року  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №826/9569/18, адміністративне провадження №К/9901/29809/19 (ЄДРСРУ №87045362) досліджував питання щодо наявності кримінального провадження як підстави для визнання господарських операцій нереальними

Верховний Суд наголошує, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Відтак, необхідно перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а та від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14.

Суд акцентує увагу, що  в судовому засіданні також необхідно опитувати «фіктивного директора», який заперечує свою діяльність як керівників контрагента позивача, але про це буде зазначено трохи згодом.

Звертаючись до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року в рамках справи № 822/551/18, адміністративне провадження №К/9901/61751/18 (ЄДРСРУ № 77696235) вбачається, що  частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

(!!!) Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

ВАЖЛИВО: Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

А факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Матеріал по темі: «Вирок, протокол допиту, фіктивний контрагент у податкових спорах»

Так, у постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №814/569/16 факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.

10 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/24764/15, адміністративне провадження №К/9901/39841/18 (ЄДРСРУ № 88706654) вказав, що посилання контролюючого органу на протоколи допитів посадових осіб (засновник, директор) ТОВ, які повідомили про свою непричетність до господарської діяльності вказаних суб`єктів, в межах кримінального провадження за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків), судами обґрунтовано не взято до уваги, оскільки, по-перше, вказана стаття Кримінального кодексу України стосується ухилення від сплати податків, а не фіктивного підприємництва (ст. 205 КК України), по - друге в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок, по - третє відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Так як докази на які посилається фіскальний орган не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження та, те що він має право їх використання, у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

В силу положень ст.95 Кримінально процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження (контролюючим органом не надано доказів наявності вироку у кримінальному провадженні, в рамках якого проводився допит свідків), може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи, чого в межах даної справи здійснено не було (відповідних клопотань контролюючим органом не заявлялось).

ВИСНОВОК: Законом і правовими висновками Верховного Суду передбачені положення, згідно яких факт податкового правопорушення не може обґрунтовуватись фактом існування кримінальної справи, в тому числі, щодо контрагента платника податків.

А до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення, протоколи допиту чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670 (ЄДРСРУ № 71630425) , від 26.06.2018 у справі №808/2360/17, та Верховним Судом України у постановах від 12.04.2016 у справі №826/17617/13, від 05.03.2012 у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 у справі №810/5645/14.

P.s. Крім того, сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

З огляду на преюдиційність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов'язове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків.

Постанови Верховного суду від 29 березня 2018 року у справі №826/3498/15 (ЄДРСРУ № 73081934), від 31 липня 2018 року у справі № 808/1507/16 (ЄДРСРУ № 75645232) та ін.

Матеріал по темі: «Порушення кримінального провадження, допити та вироки у податкових спорах»

Теги: протокол допиту, фіктивний директор, ухилення від сплати податків, фіктивне підприємництво, акт перевірки, податкова перевірка, допит свідка, кримінальне провадження , Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження акту перевірки (ревізії) суб’єкта владних повноважень

Адвокат Морозов (судовий захист)

Доцільності оскарження акту перевірки, ревізії, дій службових осіб суб’єкта владних повноважень вчинених у процесі чи за результатами перевірок

18 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/11655/18 (ЄДРСРУ № 88277649) досліджував питання щодо доцільності оскарження акту перевірки суб’єкта владних повноважень та можливість визнання його недійсним.

Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім того, пунктом 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України      передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто, за змістом вказаних норм, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

ВАЖЛИВО: При цьому, у господарському суді не можуть оспорюватись акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинені у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти не мають обов`язкового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від  16.10.2018 у справі №904/10545/17, від 07.03.2018 у справі №916/611/17.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірний акт не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків у сторін, а лише засвідчує певні обставини, фіксує наявність/відсутність певних порушень.

Відповідно, до цього акту не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину.

Матеріал по темі: «Доцільність оскарження акту перевірки (ревізії)»

Згідно з  статтею 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).

Отже, вимога про визнання недійсним акту перевірки, ревізії, тощо за своєю правовою природою є вимогою про встановлення певних обставин та надання їм правової оцінки на предмет правомірності висновків.

Такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників відносин.

ВИСНОВОК: Акт перевірки, ревізії, тощо суб’єкта владних повноважень не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків для сторін договору, а лише посвідчує факт певної події, у зв`язку з чим не може бути визнаний недійсним.

Крім того, вимога про визнання відповідного акту недійсним є такою, що не відповідає способам захисту його прав та не направлена на реальний і ефективний захист порушеного права.

Матеріал по темі: «Акт податкової перевірки не оскаржується в судовому порядку»

Теги: акт ревізії, акт перевірки, оскарження акту, внесення змін, інформаційні бази, доказ, проведення перевірок, доказова інформація, ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов