Підсудність спору який виник із правовідносин з іноземним елементом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Передача до арбітражу спору з приватноправових відносин з іноземним елементом

1 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/3208/22,  провадження № 12-47гс23 (ЄДРСРУ № 114685588) досліджувала питання стосовно передачі до арбітражу спору з приватноправових відносин з іноземним елементом

Для вирішення питань, переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду важливим аспектом справи є те, що спір у ній виник між юридичними особами за українським законодавством, однак з приватноправових відносин з іноземним елементом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Закон України «Про міжнародне приватне право», який встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок (преамбула до Закону), передбачає, що в Україні можуть бути визнані та виконані, зокрема, рішення іноземних арбітражів, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша статті 81 Закону).

Це положення національного законодавства відповідає нормам міжнародного права.

Україна є учасницею Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (далі - Конвенція), за статтею І якої ця Конвенція застосовується до визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої, ніж держава, де запитується визнання та приведення до виконання таких рішень, у спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де запитується їх визнання та приведення до виконання.

Засади тлумачення міжнародних договорів визначені Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року, яка встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору (частина перша статті 31 Віденської конвенції).

Отже, застосовуючи Конвенцію, суди мають брати до уваги правила тлумачення міжнародного права, тому Конвенція має тлумачитися автономно. Це означає, що поняття і терміни в цій Конвенції повинні застосовуватися національним судом кожної держави саме у тому значенні, яке їм надає Конвенція, незалежно від того, який вміст мають ці поняття в національному законодавстві, і такий підхід сприяє однаковому застосуванню Конвенції усіма Договірними Сторонами.

(!!!) Конвенція з огляду на ціль, закладену в ній, має тлумачитися у «проарбітражний» спосіб, тобто за наявності сумніву суди мають робити вибір на користь визнання арбітражної угоди, визнання і виконання арбітражного рішення («pro-enforcement bias»).

Міжнародна рада з комерційного арбітражу (ІССА) у своїх Рекомендаціях для суддів вказує, що за відсутності визначення арбітражного рішення в Конвенції суди мають користуватися трьома обов`язковими ознаками для визначення арбітражного рішення, яке може бути визнане і виконане за цією Конвенцією: 1) це мають бути рішення, які прийняті арбітражем; 2) вирішують всі або деякі аспекти спору, зокрема щодо юрисдикції; 3) є остаточним і обов`язковим для сторін.

Як пояснюється в Рекомендаціях ІССА, Конвенція застосовується до (1) будь-яких арбітражних рішень, винесених в державі, іншій ніж держава, де запитується визнання та виконання, тобто є іноземним арбітражним рішенням (при цьому Конвенція визначає цей критерій через місце арбітражу і не розрізняє «міжнародні» чи «національні» арбітражні рішення, оскільки національність сторін не є визначальним фактором для цього критерію), (2) арбітражних рішень, що не вважаються внутрішніми у державі, де запитується їх визнання або виконання (за загальним правилом, такими арбітражними рішеннями, що не вважаються «внутрішніми», є арбітражні рішення, винесені відповідно до арбітражного закону іншої держави; арбітражні рішення, які містять іноземний елемент; арбітражні рішення, які не можна вважати винесеними в якійсь конкретній державі).

Отже, Конвенція має застосовуватися, якщо майбутнє арбітражне рішення буде вважатися іноземним або не належатиме до категорії внутрішніх у державі, де буде запитуватися його визнання та виконання.

Таким чином, визнання та виконання будь-яких іноземних арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми в Україні, узгоджується з обов`язками України як учасниці Конвенції.

Не суперечать цьому також положення внутрішнього законодавства. Стаття 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка серед іншого містить умови передання спору до арбітражу, визначає, що цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Тобто ці умови також застосовуються тільки для передання спору до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України. Однак положення статей 8, 9, 35 і 36 цього Закону застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном.

Стаття 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні його було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 цього Закону. Тобто встановлений цим Законом і процесуальним законодавством порядок визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу охоплює також іноземні арбітражні рішення, які є такими за положеннями Конвенції.

ВИСНОВОК: Отже, за положеннями Конвенції, законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» «іноземним» слід вважати арбітраж, спір у якому виник із правовідносин з іноземним елементом та місце якого знаходиться за кордоном, тобто в іншій державі, ніж та, в якій рішення арбітражу буде запитуватися до виконання. Спір з приватноправових відносин з іноземним елементом між юридичним особами, зареєстрованими в Україні, може бути переданий на вирішення іноземного арбітражу за положеннями цих актів з урахуванням обмежень, які встановлює внутрішнє законодавство, зокрема норми процесуального закону про виключну юрисдикцію українських судів.

 

 

Матеріал по темі: «Неточності в тексті арбітражної угоди повинні тлумачитись на користь її дійсності»

 

 

теги: третейське застереження, арбітражне застереження, підсудність спору, міжнародний комерційний арбітраж, припинення провадження у справі, позивач, відповідач, захист інтересів, судова практика, Адвокат Морозов