Адвокат Морозов (судовий захист)
Різниця між домашнім насильством та звичайних
конфліктних стосунків при видачі судом обмежувального припису
07 листопада
2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду в рамках справи №
676/265/23, провадження № 61-9498св23 (ЄДРСРУ № 114796269) досліджував
питання щодо видачі судом обмежувального припису при вчинені домашнього
насильства.
Основним
правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про
запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає
організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству,
основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії
домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які
постраждали від такого насильства.
Обмежувальний
припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід
тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила
домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи
(пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію
домашньому насильству»).
Обмежувальним приписом визначаються
один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або
покладення на нього обов`язків:
1) заборона
перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення
перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності
або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження
спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона
наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання,
роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона
особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за
власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в
будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона
вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з
нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга
статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Рішення про
видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису
приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України
«Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного,
сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї
чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім
подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією
сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між
собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє
насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози
вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про
запобігання та протидію домашньому насильству»).
Потрібно
враховувати, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних
конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим,
що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх
можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у
заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан
взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів
і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести
до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями;
ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з
інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних
причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні
уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності
та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Верховний Суд у
постанові від 28 квітня 2020 року у справі №
754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) зауважив, що обмежувальний припис за своєю суттю не є
заходом покарання особи (на відміну від приписів, передбачених у КУпАП та
КК України), а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію
і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення передусім
безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених законом, до вирішення
питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у
відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Тимчасове обмеження
права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи
шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом
України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним
заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо
застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та
оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має
оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці
заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. З наведених підстав
Верховний Суд дійшов переконання, що висновки судів про неможливість
задоволення вимог постраждалої особи щодо видачі обмежувального припису у виді
заходів тимчасового обмеження прав заінтересованої особи щодо права власності
на квартиру є помилковим, оскільки позбавляє заявника гарантій на спеціальні
засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству».
У постанові
Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №
404/5203/19 (провадження № 61-22539св19) зазначено, що, врахувавши норми
права та встановлені фактичні обставини, суди попередніх інстанцій на підставі
належно оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли висновку про те, що
заінтересована особа відносно заявниці та їх малолітньої дитини вчиняє фізичне
та психологічне насильство. Заявниця неодноразово зверталася до правоохоронних
органів із заявами про вчинення насильства у сім`ї, в яких порушувала питання
про знущання останнім над нею і малолітньою дитиною шляхом застосування
фізичної сили, погрозами щодо її вбивства, морального й психологічного тиску,
що знаходило своє підтвердження. Верховний Суд погодився з висновком судів
першої та апеляційної інстанцій про те, що заявниця та їх малолітня дитина як
жертви домашнього насильства з урахуванням та оцінкою наявних ризиків
потребують захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству». Також Верховний Суд виснував, що самий лише факт непритягнення особи до
юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні
тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими
підтверджуються доводи заявника.
У постанові від
22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22
(провадження № 61-7349св22) Верховний Суд врахував, що суди попередніх
інстанцій не встановили обставини справи, які б підтверджували повідомлення
заінтересованій особі підозри у факті вчинення домашнього насильства як
кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акта,
наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні. Суд першої
інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального
припису як тимчасового заходу на підставі встановлених обставин справи та
наявних доказів, оскільки вважав, що результати досудового розслідування у
кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи, або
вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями
оцінки, але не виключними. Натомість апеляційний суд вважав, що відсутність
результатів досудового розслідування щодо звернень заявниці з приводу вчинення
домашнього насильства або обвинувального вироку у відповідному кримінальному
провадженні є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування
обмежувального припису. Верховний Суд зауважив, що такі висновки апеляційного
суду є помилковими. Також Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції
безпідставно проігнорував той факт, що життя та здоров`я, недоторканність і
безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом
заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки
втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є
виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального
припису. Отже, відмова у задоволенні
заяви про застосування обмежувального припису на тій підставі, що такий припис
обмежить (тимчасово) право приватної власності особи на житло, в цьому випадку
є безпідставним.
Таким чином,
обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення
дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність (26 серпня 2021 року
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 202/267/21,
провадження № 61-6916св21 (ЄДРСРУ № 99202632).
ВИСНОВОК: Отже, під час
вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди
мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та
оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому
його прояві.
Матеріал по темі: «Протидія
домашньому насильству – обмежувальний припис стосовно кривдника»
Немає коментарів:
Дописати коментар