Верховний суд: судовий імунітет Російської Федерації у справі про
відшкодування шкоди завданої державою-агресором
14 квітня 2022 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 308/9708/19, провадження №
61-18782св21 (ЄДРСРУ № 104086064) досліджував питання щодо судового
імунітету Російської Федерації у справі про відшкодування шкоди завданої
державою-агресором.
Частина перша статті 79 Закону України
«Про міжнародне приватне право» встановлює
судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до
іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як
відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить
іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого
майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою
компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним
договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою
статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли
в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в
іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з
частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх
майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито
до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом,
якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання
наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне
приватне право» встановлює судовий
імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів
відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді
іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про
юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській
конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та
Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій
резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції
втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою
відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на
підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від
імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес
і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік
категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої
держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет
держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети
держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава
не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої
Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які
стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння
тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в
результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали
місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих
Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного
права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має
право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14 березня 2013 року у
справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про
юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються
«відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не
ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про
те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6
Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23 березня 2010 року у
справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування
звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній
практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що
обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
ВАЖЛИВО: Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на
імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така
шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа,
яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави
як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який грунтується
на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівнимне має влади і
юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне
визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та
вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та
дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Відповідно до Постанови Верховної Ради
України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення
Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу
дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної
агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено
Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних
Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи,
Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та
парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження
звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України
та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного
документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її
політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів
проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України
та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії РФ вчиняє з 2014 року та
продовжує станом на момент постановлення цього рішення.
ВАЖЛИВО: Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи
справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни
та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в
результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної
країни.
Верховний Суд керується тим, що дії
іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка
іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2
Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних
Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її
застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності
будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних
Націй.
Відповідно до частини першої статті 1
Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати
міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи
для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень
миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і
міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій,
які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані
підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання
фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ.
«tort exception»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку»,
є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території
держави суду; 2) присутність автора дії/ бездіяльності на території держави
суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної
держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4)
відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства
держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його
втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/
бездіяльністю і завданням смерті,
фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Визначаючи, чи поширюється
на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував
таке:
- предметом позову є відшкодування
моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті
іншого громадянина України;
- місцем завдання шкоди є територія
суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана
агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо
заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії
іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про
порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої
держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України
виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній
особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути
відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
Додатково Верховний Суд врахував, що
юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке
кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають
також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
(!!!) Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного
винятку» будь-який спір, що
виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною,
зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним
та повноважним судом.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням
РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні
відносини з Росією, шо у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних
запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв'язку із припиненням його
роботи на території України.
Верховний Суд встановив підстави для
висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні
до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах
про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України
та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української
держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у
зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
З огляду на те, що в Україні введено
воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти
України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у
цій справі наразі є недоречним.
Висновки щодо
застосування норм права:
- Юрисдикція
судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке
кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди
розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції
України).
- Визначаючи,
чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний
Суд врахував таке:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди,
завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого
громадянина України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави
Україна;
- передбачається, шкода завдана агентами РФ, які
порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони
військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не
є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання
- поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої
держави України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить з того, що,
за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в
результаті
- протиправних
дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням
суду України (за принципом «генерального делікту).
- Верховний
Суд виходить із того, шо у разі застосування «деліктного винятку»
будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з
іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом
України як належним та повноважним судом.
ВИСНОВОК: Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську
Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про
відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ,
за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
P.s. Постає лише одне питання: «А яким
чином виконувати таке судове рішення?»…
…де-факто, судове рішення про стягнення
з держави-агресора шкоди, можна використовувати, як підтвердження Державою
факту порушення права позивача в частині відшкодування як моральної так і
матеріальної шкоди, а отже засвідчення права позивача на його відновлення в
міжнародних інституціях.
Матеріал по темі: «Компенсація шкоди за знищене/пошкоджене нерухоме майно внаслідок вторгнення РФ»
«НІ ВІЙНІ», «НЕТ
ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ»,
«НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ», «НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»; «НІ ВІЙНІ»,
«НЕТ ВОЙНЕ», «NO WAR»
Теги: судовий
імунітет, країна агресор, судове рішення, стягнення шкоди, воєнний стан,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар