Судова практика
Верховного суду стосовно безспірності вимог до боржника при вчинені виконавчого
напису нотаріусом
06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 357/7036/19, провадження № 61-5448св21 (ЄДРСРУ №
100141566) досліджував питання щодо безспірності вимог до боржника при вчинені
виконавчого напису нотаріусом.
Згідно зі статтею 18 ЦК України нотаріус здійснює захист
цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у
випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для
стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють
виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік
документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку
на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом положення містяться у пункті 1 глави
16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом
Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Стаття 88 Закону України «Про нотаріат» визначає умови
вчинення виконавчих написів, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі
написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або
іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня
виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між
підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для
вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк
давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок містить такі самі правила та умови вчинення
виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку
вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його
уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають
бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або
місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника -
фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних
установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися
стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що
підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може
містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи
документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі
витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку
вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ
Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості
підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення
заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів
нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня
1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого
напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення
документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік
документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж
ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення
нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт
оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її
вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі
дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких
висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія,
яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або
витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у
сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників
правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому
вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення
грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в
стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання
стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове
виконання зобов`язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він
звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на
момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого
напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або
інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності
боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття
88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього
питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи
іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними
ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за
якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі
виконавчих написів нотаріусів.
Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на
підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати
пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування
її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису
відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним
Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої
відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання
стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору
стосовно заборгованості як такого.
Між тим, у відповідності до позиції Верховного Суду у складі
колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленої в
постанові від 06 травня 2020 року у справі №
320/7932/16-ц (провадження № 61-38989св18), сам по собі факт подання
стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору
стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87,
88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення
нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у
стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить
зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист
свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом
виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення,
так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру
заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх
частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону
України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у
повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент
вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість
перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була
заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не
було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на
час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не
підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання
нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на
підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про
нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному
обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення
нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед
стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість
саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було
невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення
нотаріусом виконавчого напису.
Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду
відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27
березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц
(провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18).
Верховний Суд в постанові від 27.08.2020 у справі № 554/6777/17 зазначив, що процедура стягнення
боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на
підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:
- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення
боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника,
якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за
нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі
виконавчого напису нотаріуса;
- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в
подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі
й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове
повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за
нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі
виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким,
що не підлягає виконанню.
В той же час, неотримання боржником вимоги про усунення
порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути
вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої
заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості
подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити
свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність
спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає
можливість вчинення виконавчого напису.
Учинення виконавчого напису в разі порушення основного
зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту
надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень
боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому
повідомленні про його отримання.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від
30.09.2019 у справі № 357/12818/17
(провадження № 44380св18).
ВИСНОВОК: Таким чином,
ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо
заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у
поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу
мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора.
Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього
вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання
боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.
Матеріал по темі: «Вчинення виконавчого напису на кредитному договорі»
Теги: виконавчий напис нотаріуса, безспірність
заборгованості, строк звернення, позовна давність, підтвердження безспірності
заборгованості, визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню,
судова практика, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар