Забезпечення принципу рівності прав батьків у спілкуванні та вихованні
дитини та принципу забезпечення найважливіших інтересів дитини
13 жовтня 2021 року Верховний Суд у
складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в
рамках справи № 522/2593/19, провадження №
61-5380св21 (ЄДРСРУ № 100352329) досліджував питання щодо забезпечення принципу
рівності прав батьків у вихованні дитини та принципу забезпечення найважливіших
інтересів дитини.
Частиною
третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство,
материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами
1, 2 статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від
того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються
питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими
органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів
дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її
благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших
осіб, які відповідають за неї за законом.
За
правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не
розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли
компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного
закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли
батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки
проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно
до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до
того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності
обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках
законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці
визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного,
розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Відповідно
до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на
рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального,
культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх
замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного
розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно
з частиною першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з
батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і
розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані
виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний
розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних
здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та
праці.
Стаття
141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо
дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу
між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і
не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Мати,
батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім
випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно
до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками
спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати
участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків,
з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає
окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке
спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно
зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та
піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того
з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та
піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього
ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу
опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Частинами
першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким
проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у
спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від
виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право
звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи
участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні
побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його
проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це
викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю
іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні
дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків,
особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та
інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного
здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або
наркотичними засобами.
Системний
аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини,
також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати
батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні,
якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Крім
прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків
(стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
У
§ 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006
року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами
дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у
справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст.
35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до
найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають
переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати
заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі
«Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
В
більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між
батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків
та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в
найкращих інтересах своїх дітей
Правосуддя
у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і
мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій
категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі
регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Отже,
визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди
мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип
забезпечення найважливіших інтересів дитини.
Суд
при встановленні способу спілкування має
дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Верховний
Суд наголошує, що, визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні
дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають
на ухвалення певного рішення, зокрема, суд має враховувати, у першу чергу,
інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням
віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.
Вирішуючи
питання про встановлення такого способу участі у виховання для одного з
батьків, який постійно не проживає з дітьми, як регулярні особисті спілкування,
та необхідності визначення особистого спілкування одного з батьків з дитиною
(дітьми) у присутності іншого з батьків, суди повинні враховувати усю
сукупність обставин конкретної справи.
(!!!) За наявністю між сторонами конфліктних
ситуацій, враховуючи вік дитини, відсутності інших доказів на підтвердження
висновку про те, що спілкування дитини з батьком можлива лише в присутності
матері, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відійти від
висновку органу опіки та піклування в частині встановлення зустрічей доньки з
батьком в присутності матері, з метою забезпечення спокою дитині.
Суд
вважає, що найкращим
інтересам дітей відповідає убезпечення їх від спостереження за конфліктами між
батьками.
Отже,
встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, врахувавши інтереси дитини, її
вік, режим навчання та відпочинку, а також закріплений у положеннях чинного
законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне
спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на
участь у вихованні та спілкуванні зі своєю дитиною, встановивши відсутність
обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на спілкування з
дитиною, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір`ю, які не
змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, а визначений
органом опіки та піклування спосіб участі батька у вихованні дитини фактично
спір між батьками не вирішив, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість
визначення порядку систематичних зустрічей батька з дитиною у визначений час.
ВИСНОВОК: Вищевказаний спосіб участі батька у
вихованні дитини (зустріч з дитиною без участі матері) у повній мірі
відповідатиме інтересам як дітей, так і батьків, забезпечує участь батька у
процесі виховання дітей.
Подібні
висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі
№ 202/7256/19 (провадження № 61-17122св20).
Матеріал по темі: «Особливості оспорювання батьківства»
Немає коментарів:
Дописати коментар