Наслідки порушення кримінальної справи та допиту посадових осіб
контрагентів, які заперечують свою участь у створенні та роботі підприємства у
податкових спорах.
27 березня 2018
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи № 816/809/17,
адміністративне провадження № К/9901/1349/17, (ЄДРСРУ № 72983261) під час розгляду податкового спору акцентував увагу на
ряді важливих висновків, які допоможуть платникам податку під час подібного
роду суперечок.
Суд вказав, що за змістом норм Податкового кодексу України,
зокрема ст. 198, право
платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено
юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як
придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів
(необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження,
створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що
відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими,
розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою
накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими
подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового
кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ,
нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).
Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з
легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств
не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами
бухгалтерського обліку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду
України від 1 грудня 2015 року по справі № 826/15034/14 (ВС
від 16.01.2018 р. у справі № 2а-7075/12/2670, ЄДРСРУ
№ 71630425).
Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з
приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають
окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це:
не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською
діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у
господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних
операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на
додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних
документів. (ВС від 17.01.2018 р. у справі №826/1244/13-а, №805/6031/13-а та №804/8943/13-а, ЄДРСРУ
№ 71692746, № 71692664 та № 71692635 відповідно).
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на
формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного)
вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх
використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів,
зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному
змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має
підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести
облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів
оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів,
реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів,
пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено
законодавством (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).
Необхідно вказати, що ознаки фіктивності господарської
діяльності безпосередньо впливають на встановлення чи спростування факту
здійснення господарської операції та формування на її підставі правомірної
податкової вигоди. Аналогічна висновок щодо застосування норм права у подібних
правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.18р. у справі №
9901/436/18 (ЄДРСРУ 71766589).
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен
здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника
податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в
первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються
дані лише про фактично здійснені господарські операції.
ВАЖЛИВО: Отже, наслідки для податкового обліку створює лише
фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового
кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час
вирішення цієї справи.
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять
у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від
дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник
(покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними
постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового
законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою
для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо
формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт,
послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді
позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його
контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про
обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість
дій між ними.
Також, норми податкового законодавства не визначають місце
знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих
органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо
отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками
податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є
достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності
відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні
врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства
України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок
доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних
повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує
проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з
іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник
податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає
дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі
змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою
кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та
заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного
судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та
об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої
сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,
а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд вказує, що у ході розгляду справи судами першої та
апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та
зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства
України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про
порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового
кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1
ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку,
встановлено реальне здійснення господарських операцій, встановлено також і
подальшу реалізацію виготовленого позивачем товару на основі поставленої
сировини іншим суб'єктам господарювання та фізичним особам.
Вказані документи, містять відомості які у повній мірі
відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його
контрагентами.
В той же час, колегія суддів зазначає, що контролюючим органом
всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було
доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів
трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для
виконання умов договорів поставки, укладених з позивачем, як не було надано і
доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність
платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості
дій між ними.
ВАЖЛИВО: Колегія суддів не бере до уваги і посилання відповідача на
податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно
контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію
надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується
на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в
розумінні процесуального Закону.
20 червня 2017 року в рамках справи № 21-1807а16 судовою
палатою в адміністративних справах Верховного Суду України зроблено
революційний висновок, який стосується фіктивних угод/контрагентів по ланцюгу,
суть якого полягає в наступному: якщо третій контрагент по ланцюгу має ознаки
фіктивності, то це жодним чином не повинно стосуватися платника податку, який
здійснює господарські операції/діяльність з опосередкованим контрагентом, який,
в свою чергу, має відносини далі по ланцюгу.
Щодо посилання контролюючого органу на інформацію отриману в
межах кримінального провадження і згідно якої первинні документи підписані від
імені ТОВ директорами, які не мають жодного відношення до
фінансово-господарської діяльності зазначених товариств, колегія суддів
зазначила, що відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства
України вирок
суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про
адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для
адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки
дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце
діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим
органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства
України, такого доказу як вирок надано не було.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно
до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час
вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України,
частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими
іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає
спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу
адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).
ВАЖЛИВО: Колегія суддів вказала на те, що сам факт порушення кримінальної
справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів,
в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність
реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та
його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під
час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним
стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати
від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і
мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Аналогічна Постанова ВС від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, ЄДРСРУ №
72338874).
Між тим фіктивність створення Товариства з моменту його
державної реєстрації доводить відсутність законодавчо передбаченої мети
створення суб'єкта господарювання, внаслідок чого, господарські операції
позивача з його контрагентом не можуть бути легалізовані навіть за формального
підтвердження документами бухгалтерського обліку (ВС від 23.01.2018 р. у справі №
2а-1870/5800/12, ЄДРСРУ № 71766569).
Матеріал
по темі: «Верховний суд:
оцінка вироків, як доказ фіктивності контрагентів»
ВИСНОВКИ:
Загальні:
- наслідки
для податкового обліку створює лише фактичний рух активів (у разі реального
(фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,
послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності);
- у податково-правових відносинах діє презумпція правомірності
правочину та правило індивідуальної, в тому числі і податкової відповідальності
(платник податку не повинен зазнавати негативних наслідків пов’язаних з
діяльністю контрагента);
- обов’язок доказування в такого роду спорах лежить на податковому
органі, але право спростування відноситься виключно до компетенції платника
податку;
Докази реальності господарської операції це:
- первинно
– бухгалтерські документи на підставі яких встановлено реальне здійснення
господарських операцій;
- подальша реалізація виготовленого платником податку товару на
основі поставленої сировини іншим суб'єктам господарювання та фізичним особам;
- в якості доказу, не приймається інформація з інформаційно -
аналітичних баз податкових органів відносно контрагентів платника податку,
оскільки вона не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів,
тобто фактично є чернеткою або особистим записом;
- протоколи допитів посадових осіб контрагентів без наявного
вироку суду не є належними або допустимими доказами.
Теги: податкові спори, налоговые споры, ДФС, ГНИ, налоговая
проверка, контрагент, уступка, накладная, судебная практика, працівникі,
виробничі ресурси, оскарження податкових повідомлень – рішень,
обжалование, Акт налоговой проверки, контролюючі органи, податкові органи,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар