Відшкодування шкоди завданої органами державної виконавчої
служби, а саме суб’єктивний склад відповідачів у такого роду спорах.
30 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів
Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/219/16 (ЄДРСРУ
№ 73081712) досліджував питання щодо відшкодування шкоди завданої органами
державної виконавчої служби, а саме суб’єктивний склад відповідачів у такого
роду спорах.
Суд вказав, що статтею 56 Конституції України передбачено, що
кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого
самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями,
діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з приписами статті 16 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути
відшкодування збитків ті інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких
особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати,
які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права
(реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
ВАЖЛИВО: Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про
виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи
юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають
відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
За приписами статті 11 Закону України "Про державну
виконавчу службу" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин)
шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання
рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок
держави.
Статтею 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана
неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам
фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або
юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе,
що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями,
відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану
незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та
посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх
повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу
заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і
їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за
завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого
самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої
статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними
органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим
або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень
незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких
органів чи (та) осіб незаконними.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними
рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його
посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень,
підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року N
202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" та Закону України від 21
квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (чинних на час
виникнення спірних правовідносин).
Крім того, у статті 9 Конституції України передбачено, що чинні
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17
Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського
суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та
практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо
його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного
процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав
людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня
судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове
судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання
рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як
невід'ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення
від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі
проти Греції»).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11
грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що
відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб
зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні
Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15
жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»
вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне
тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного
Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-48цс13 та
від 8 листопада 2017 р. № 6-99цс17.
ВИСНОВОК: Здійснивши аналіз, указаних норм законодавства, можна
зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про
відшкодування шкоди, заподіяної, рішеннями, діями (бездіяльністю) державного
виконавця відповідачами можуть бути 1) відповідні відділи державної виконавчої
служби, в яких працюють державні виконавці та 2) відповідні територіальні
органи Державного казначейства України.
Теги: виконавче
провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене
виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про
виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар