Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, порядок та судова практика Верховного суду щодо перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 909/252/20 (ЄДРСРУ № 107509885) досліджував питання щодо особливостей, порядку та судової практики Верховного суду щодо перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

• істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
• встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
• скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п`ята статті 320 ГПК України).

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, не належать до нововиявлених обставин нові докази або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову, спрямоване на переоцінку встановлених судом обставин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 року по справі №815/756/14.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин у розумінні пункту 1 частини другої статті 320 ГПК України є одночасна наявність таких умов:

- їх існування на час розгляду справи,

- ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи,

- обставини не були встановлені судом,

- їх істотність для розгляду справи.

09 червня 2022 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 9901/230/20, провадження № 11-452заі21 (ЄДРСРУ № 104942714) вказала, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення.

Вказана вище позиція підтримана 18 липня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/2212/17, адміністративне провадження № К/9901/27853/21 (ЄДРСРУ № 105314456).

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

(!!!) Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані із вимогою у цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими, а не нововиявленими обставинами.

Крім того, як вже зазначалось вище, однією з умов перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі статті 320 ГПК України є істотність цих обставин для вирішення спору. Тому результат перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами залежить від того, чи спростовують ці обставини факти, які було покладено в основу судового рішення.

Системний аналіз практики ЄСПЛ щодо перегляду судових рішень дозволяє виснувати, що нововиявленими обставинами можуть бути визнані обставини, які:

а) існували під час розгляду справи судом;

 б) не були відомими суду та учасникам справи під час розгляду справи судом;

в) мають істотне значення для справи і можуть призвести до іншого результату судового розгляду (тобто, коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) (рішення у справах "Industrial Financial Consortium Investment Metallurgical Union проти України" від 26.06.2018, заява № 10640/05, та "Желтяков проти України", від 09.06.2011, заява №4994/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 у справі №910/8113/16 висловила правову позицію, відповідно до якої суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами, визначена процесуальним кодексом України, є окремою формою судового процесу, що має свої особливості. Вона не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин.

Слід враховувати, що підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. Також, не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій (постанови Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №905/1502/15 та 24.09.2020 у справі №922/1141/19).

Не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінки доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду  або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна або викладення іншої (протилежної) правової позиції суду у подібних правовідносинах в інших справах. Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 27.08.2019 у справі № 920/1077/16, від 19.05.2020 у справі №910/19793/14 та від 07.10.2020 у справі №922/1026/19, від 19.01.2022 у справі №910/14476/19.

ВИСНОВОК: Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду, при цьому особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що у неї не було можливості представити цей доказ під час судового розгляду справи до винесення судового рішення, а також те, що цей доказ має суттєве значення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №802/2196/17-а.

 

Матеріал по темі: «Перегляд за нововиявленими обставинами ухвали про відмову у відкритті провадження»

 

 

Теги: нововиявлені обставини, новий доказ, подання доказів, виникнення обставин, істотність даних, розгляд справи, судова практика, ЄСПЛ, ЕСПЧ, обстоятельства, вновь открывшиеся обстоятельства, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

Розмір аліментів, що підлягають стягненню з ФОП-спрощенця

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню з фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування

24 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/12768/20, провадження № 61-8097св22 (ЄДРСРУ № 107510046) досліджував питання щодо визначення розміру аліментів, які підлягають стягненню з фізичної особи – підприємця на спрощеній системі оподаткування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і  посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина перша статті 183 СК України).

Порядок стягнення аліментів встановлений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до наведеної норми, порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження. У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

(!!!) Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Зазначений порядок передбачено приписами статті 195 СК України, якою визначено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 (провадження № 61-18142св19) та 05 серпня 2021 року у справі № 757/35562/18-ц, провадження № 61-19631св20 (ЄДРСРУ № 98862303)  зазначено, що виконавець не взяв до уваги те, що розрахунок заборгованості за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, необхідно проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. За таких обставин визначена виконавцем заборгованість зі сплати аліментів, виходячи з повного доходу боржника як ФОП, здійснена з порушенням вимог законодавства (частини другої статті 195 СК України).

20 травня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-617/11, провадження № 61-1397св22 вказав, що у пункті 4 розділу 16 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, визначено, що розрахунок заборгованості обчислюється на підставі відомостей, отриманих із: заяв та (або) розписок стягувача, інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Відповідно до пункту 10  постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб", у редакції, чинній на момент проведення розрахунку, з осіб, які працюють за контрактом в іноземних компаніях і одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти утримуються зі 100 відсотків заробітної плати, яку платник аліментів одержував до укладення контракту, або виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на моменту від`їзду, або з п`ятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що пункт 10 вищевказаної постанови не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість  СК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм  СК України.

Таким чином, визначаючи розмір заборгованості зі сплати аліментів, державний виконавець повинен діяти у відповідності до вимог частини другої статті 195 СК України, яка має вищу юридичну силу над актом органу виконавчої влади.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 0603/2-751/11 (провадження   № 61-1552св21), від 06 жовтня 2021 року в справі № 2-617/11 (провадження № 61-8293св21) та від 18 січня 2022 року у справі № 523/16627/20 (провадження № 61-16091св21).

У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі N 464/6206/18 (провадження N 61-18142св19), від 05 серпня 2021 року у справі N 757/35562/18-ц (провадження N 61-19631св20) зазначено, що розмір заборгованості зі сплати аліментів обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

При цьому боржник вправі звернутися до суду зі скаргою  щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2018 року у справі № 465/926/06.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року, прийнятій до передачі справи на розгляд об`єднаної палати, у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19, розглядався зазначений вище спір саме шляхом подачі скарги на дії виконавця щодо розрахунку аліментів.

Таким чином,  питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру аліментів підлягає розгляду в порядку  судового контролю за виконання судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця.

ВИСНОВОК: Здійснення  розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, необхідно проводити відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, а не виходячи з повного доходу боржника як фізичної особи-підприємця.

 

Матеріал по темі: «Підстави для збільшення розміру аліментів на утримання дитини та штраф за несплату»

Теги: аліменти, алименты, пеня, неустойка, стягнення, исполнительная, ДВС, юстиция,  виконавча служба, заборгованість, рішення суду, судова практика, оскарження, захист, судова практика, пеня аліменти, Адвокат Морозов

 

Відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі без згоди контролюючого органу

25 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/13712/21, адміністративне провадження № К/990/17146/22 (ЄДРСРУ № 107518536) досліджував питання щодо відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу.

Пунктами 88.1 та 88.2 статті 88 ПК України встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.

Відповідно до пункту 89.3 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Згідно з пунктом 89.8 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

У пункті 92.1 статті 92 ПК України зазначено, що платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки 1) за згодою контролюючого органу, а також у разі, 2) якщо контролюючий орган впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди контролюючого органу за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні. При цьому кошти від такого відчуження повинні бути направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або погашення податкового боргу.

У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою контролюючого органу зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою контролюючого органу за умови часткового погашення податкового боргу.

Примітка: Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій (абз. 5 п. 89.2 ПКУ). 

Відповідно до ст. 91 ПК України усе контролює й перевіряє податковий керуючий. Зокрема п. 91.3 ст. 91 ПК України встановлює, що податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб, здійснює підготовку документів для звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

Повноваження податкового керуючого підтверджуються (п. 91.1 ст. 91 ПК України):

• службовим посвідченням (податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу;
• копію наказу про призначення його податковим керуючим;
• повідомлення від свого керівника чи його заступника.

Правила проведення перевірок стану збереження майна, яке перебуває в податковій заставі, відповідно до статті 91 ПК України, визначені Положенням про проведення перевірок стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2017 року № 584 (далі - Положення № 584).

Пунктами 1- 3 розділу II Положення № 584 визначено, що перевірка стану збереження заставного майна проводиться в разі поширення на майно платника податків права податкової застави. Право на проведення перевірки стану збереження заставного майна належить контролюючому органу, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Виконання повноважень щодо проведення перевірок стану збереження заставного майна покладається на податкових керуючих.

Відповідно до пунктів 5-7 розділу II Положення № 584, для проведення перевірки стану збереження заставного майна оформлюється повідомлення про проведення перевірки стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі (далі - повідомлення) (додаток 1). Підставою для оформлення повідомлення є погоджене керівником контролюючого органу подання податкового керуючого, в якому обґрунтовується необхідність проведення перевірки стану збереження заставного майна.

Перевірка стану збереження заставного майна може проводитись безпосередню у платника податків (за його місцезнаходженням, за місцезнаходженням майна, що перебуває у податковій заставі, в інших місцях зберігання такого майна) або у відповідному контролюючому органі.

(!!!) Перевірка стану збереження заставного майна може проводитись шляхом візуального контролю наявності у такого платника майна і стану його збереження, а також перевіркою відповідних документів бухгалтерського та податкового обліку та іншої інформації щодо наявності такого майна, його руху та стану збереження на момент проведення перевірки.

За результатами проведеної перевірки стану збереження заставного майна складається акт про проведення перевірки стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі (далі - акт перевірки) (додаток 2), який реєструється в журналі реєстрації актів перевірок стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі (додаток 3). Якщо платник податків не погоджується з фактами, зазначеними в акті перевірки, такий платник може на окремому аркуші висловити свої зауваження, які стануть невід`ємною частиною акта перевірки.

Пунктом 116.1 статті 116 ПК України передбачено, що відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди контролюючого органу, якщо отримання такої згоди є обов`язковим згідно з цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі вартості відчуженого майна.

Окрім цього слід враховувати, що у разі ж здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди контролюючого органу платник податків несе відповідальність відповідно до закону, а саме:

- відповідно до ст. 94 ПКУ якщо платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, то контролюючий орган може застосувати адміністративний арешт майна;

- відповідно до ст. 388 Кримінального кодексу України за незаконні дії із заставним майном або майном, яке описано, до порушника застосовується кримінальна відповідальність.

Отже, ПК України була передбачена відповідальність платника податків за відчуження ним майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди контролюючого органу. Правопорушення полягає у протиправній дії - відчуженні майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби (якщо отримання такої згоди є обов`язковим згідно з ПК України). Передумовою для застосування відповідальності є відчуження заставленого майна, яке перебуває у власності суб`єкта правопорушення (господарському віданні або оперативному управлінні), відсутність згоди контролюючого органу на таке відчуження.

Згідно з підпунктом 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 ПК України термін відчуження майна означає будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платнику податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

ВИСНОВОК: Таким чином, для застосування штрафних санкцій, зазначених у статті 124 ПК України, необхідна наявність сукупності таких складових:

1) вчинення дій щодо відчуження майна саме платником податків;

2) втрата права власності на майно саме внаслідок цих дій платника.

 

P.s. 21 листопада Президент підписав Закон від 03.11.2022 р. №2719-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу"

Законом передбачено, що у разі відчуження у процесі приватизації державного або комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства згода контролюючого органу на відчуження такого майна не вимагається, якщо договором купівлі-продажу об’єкта приватизації передбачено зобов’язання покупця погасити у повному обсязі суми податкового боргу, у зв’язку з яким виникло право податкової застави, не пізніше шести календарних місяців з моменту переходу права власності на об’єкт приватизації.

При цьому державне або комунальне майно, яке відчужується у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства не звільняється з податкової застави до повного погашення податкового боргу його покупцем.

 

 

Матеріал по темі: «Звільнення майна з податкової застави при наявності безнадійного боргу»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, безнадійний борг, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Забезпечення позову по вимозі щодо сплати податкового боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату податкового боргу

25 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/24146/21, адміністративне провадження № К/990/20240/22 (ЄДРСРУ № 107518491) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату податкового боргу.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України перебачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити встановлені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, зокрема для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом не включення до «ризикових платників податку»

Для забезпечення позову суд на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників має переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, передбачені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, що прийнята Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, що прийняте в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 (справа №826/9263/17, адміністративне провадження №К/9901/44796/18).

В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 (ЄДРСРУ №  73082059) зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Окрім цього, 11 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/23179/19, адміністративні провадження №К/9901/8097/20, №К/9901/8898/20 (ЄДРСРУ № 95439044) вказав, що твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №640/13245/19.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

За змістом пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки оспорювана у цій справі вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, на підставі якого відповідачем звернуто стягнення у безспірному порядку, а виконавчою службою відкрито виконавче провадження.

ВИСНОВОК:  Отже,  обраний платником податків спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов