Стягнення заборгованості з поручителя за кредитним договором

Адвокат Морозов (судовий захист)

Порядок обчислення строку пред’явлення кредитором вимоги до поручителя щодо повернення отриманих кредитних коштів. Позовна давність. 

14.06.2017 р. Верховним судом України в рамках справи № 6-1009цс17 досліджувалось питання про визначення та обчислення строку пред’явлення кредитором вимоги до поручителя щодо повернення отриманих кредитних коштів.

Підставою для розгляду вищевказаної справи слугували нижчевикладені постанови Верховного суду України:

- у справі № 6-272цс16 від 29 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що у разі пред’явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань; 

- у справі № 6-368цс16 від 22.06.2016 року суд виходив з того, що позивач, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, змінив строк виконання основного зобов’язання і відповідно з цієї дати підлягає обрахуванню шестимісячний строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України;

- у  справі №  6- 53цс14 від 17 вересня 2014 року та справі №  6-368цс16  від 22 червня 2016 року суд висловив правову позицію, що пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Вирішуючи питання про усунення невідповідності у застосуванні норм матеріального права, у справі, рішення в якій переглядаються, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з наступного.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

ВАЖЛИВО: За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов’язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов’язків.

Крім установлення строку дії кредитного договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

ВАЖЛИВО: Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання  цього обов’язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

ВИСНОВОК:  у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

А оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше відповідного числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що  і боржник за всіма зобов’язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред’явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов’язання.

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред’явить вимоги до поручителя.

Аналогічні положення містяться у постановах Верховного суду України від 14.09.2016 р. по справі № 6-223цс16 (вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинна бути пред’явлена у судовому порядку в межах строку дії договору поруки, або протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем);  у постанові Верховного суду України  від 29.03.2017 р. по справі № 6-3087цс16 (строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу).

P.s. Умови договору поруки про її дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не означають установлення строку припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

 З огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити  наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору (правова позиція Верховного суду України у справі № 6-1599цс15 від 03.02.2016 р.).

Матеріал по темі: «Виключні підстави для припинення договору поруки: судова практика» 

Теги: кредитный договор, припинення поруки, позовна давність, кредиторські вимоги, прекращение поручительства, срок исковой давности, кредитор, должник, боржник, поручитель, банк, требование, претензия, иск, обжалование, юрист, адвокат, Евгений Морозов

Повідомлення платника податку про документальну виїзну перевірку ДФС

Адвокат Морозов (судебная защита)

Умови відповідно до яких, контролюючому органу надається право на проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків. 

Так, ч.  2 ст.  19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні планові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних планових перевірок регламентовано ст. 77 Податкового кодексу України.

ВАЖЛИВО: Зокрема, згідно п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, з аналізу наведених правових норм вбачається, що право на проведення документальної планової виїзної перевірки платника податків надається лише у випадку, коли останньому до початку проведення зазначеної перевірки, а саме не пізніше ніж за 10 календарних днів, було надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи вручено під розписку копію наказу про проведення зазначеної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Положення Податкового кодексу України окремо не містять порядку та визначення початку перебігу та закінчення терміну, встановленого ч.6 ст.346 Митного кодексу України та п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України. При цьому, п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України встановлено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Між тим загальні правила обчислення строків визначені в Цивільному кодексі України.

Отже, порядок початку перебігу терміну та порядок вчинення дій в останній день строку (процесуальні строки) повинен визначатись іншими діючими Законами України, в тому числі вказаними вище.

В силу вимог ч.1 ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно з ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Також Європейська конвенція про обчислення строків від 16.05.1972 року № ETS-076 застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені, зокрема, законом.

Згідно статті 2 Конвенції для цілей цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає.

Таким чином, враховуючи вищезазначене колегія суддів  ВАСУ погоджується з висновком суду нижчої інстанції, що перевірка не могла бути розпочата в останній день 10-денного строку, а з урахуванням дати видання наказу та відправлення копії наказу про проведення перевірки така перевірка могла бути розпочата не раніше закінчення 10-ти денного строку, а отже контролюючий орган вже діяв всупереч приписам п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, оскільки ним не було дотримано 10-денного строку для повідомлення позивача про проведення перевірки.

Отже, обґрунтованим є висновок суду, що оскаржуваний наказу є незаконним та підлягає скасуванню, а дії посадових ДФС по проведенню перевірки, на підставі вказаного наказу, є, відповідно, протиправними (Ухвала ВАСУ від 08 червня 2017 р. у справі № К/800/24307/16, ЄДРСРУ № 67035533).

Пунктами 77.6, 77.7 ст. 77 Податкового кодексу України встановлено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

У відповідності до п. 81.1, п. 81.2 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи Увид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. (Ухвала ВАСУ від 19 липня 2016 у справі №  К/800/177/16, ЄДРСРУ № 59082063).

ВИСНОВОК: Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Законодавцем визначено два шляхи (варіанти) повідомлення платника податку про проведення документальної планової перевірки, а саме:  1) або шляхом вручення йому під розписку копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки; 2) або шляхом надіслання йому копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Теги: податкові спори, податкові перевірки, мараторій на проведення перевірок, налоговые споры, обжалование налоговых решений, фискальные органы, ГНИ, налоговая, судебная практика, Адвокат Морозов

Фактори визначення ринкової ціни у податкових спорах: судова практика

Адвокат Морозов (судовий захист)

ДФС: укладання між сторонами договорів за цінами, що є нижчими від реальних цін, що склались при реалізації аналогічного товару на ринках. 

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (Ухвала ВАСУ 06 квітня 2017 р. у справі № К/800/12802/16, ЄДРСРУ № 66046994).

Водночас, Цивільним кодексом України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, визначення ціни за договором є істотною умовою договору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди.

Разом з тим, відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

В свою чергу, згідно підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах .

ВАЖЛИВО: Із вищенаведеного слідує, що встановлювати ціни, які не підтягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб'єктам підприємницької діяльності, тобто учасникам договірних відносин.

При дослідженні фактору «формування ціни»  податковий орган повинен співставити такі умови договору як момент його підписання, кількість товару, строки поставки, строки оплати товару, розподіл обов'язків сторін контракту та інших умов, які безпосередньо впливають на формування ціни контракту.

Однак зазвичай податковий орган, при визначенні звичайної ціни, не враховує  звичайні ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів. (Ухвала ВАСУ 13 червня 2017 р. у справі № К/800/19334/17, ЄДРСРУ № 67155500).

Між тим, для визначення ринкової ціни недостатньо порівнювати ціни на аналогічні товари, такі ціни мають скластись за аналогічних умов поставки (період укладення контракту, місце укладення контакту, базисні умови поставки, обсяг товару, умови оплати, у тому числі щодо необхідності встановлення передоплати, гарантії, застосування акредитиву тощо).

ВАЖЛИВО: Окремо необхідно вказати, що правомірність прийняття оскаржуваних  платником податків рішень покладається на контролюючий орган у адміністративному процесі і виходячи із принципу презумпції невинуватості обов’язок доведення невідповідності бази оподаткування звичайній ціні покладається саме на контролюючий орган (Ухвала ВАСУ від 16 лютого 2016 р. у справі № К/800/25376/15, ЄДРСРУ № 55870151).

Більше того, інформація щодо ринкових цін відповідно до пункту 71.1 статті 71 Податкового кодексу України та статті 16 Закону України «Про інформацію» є податковою інформацією. Джерела податкової інформації визначено у пункті 72.1 статті 72 Податкового кодексу України, у тому числі у підпункті 72.1.6 цього пункту, який передбачає використання іншої оприлюдненої або одержаної за запитом інформації.

Право на використання податкової інформації щодо ринкових цін та результатів її опрацювання (порівняння із ціною постачання, застосованою платником податків), у тому числі у висновках за результатами перевірок, закріплено у пункті 71.1 статті 71, пункті 74.2 статті 74 та підпункті  83.1.2 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України.

Таким чином, під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надіслати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень застосованої ціни або навпаки, контролюючий орган, використовуючи свої бази, має зробити самостійний аналіз з урахуванням факторів викладених вище.

Теги: ціна, ринкова ціна, звичайна ціна, інформація щодо ринкових цін, податковий запит, проведення перевірок, ДФС, ГНІ, налогоые проверки, налоговые споры, податкові перевірки, податкові спори, судова практика, Адвокат Морозов

Початок відліку строку позовної давності після його переривання

Адвокат Морозов (судовий захист)

ВСУ: початок відліку строку позовної давності після переривання його перебігу. 

07.06.2017 р . Верховний суд України в рамках справи № 6-298цс17 досліджував питання щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 264 ЦК України (переривання перебігу позовної давності).

Так, у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2015 року у справі № 6-1457цс16 міститься висновок про те, що в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14).

(!!!) Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

22.03.2017 р. розглядаючи справу № 6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердив правовий висновок викладений у постановах від 4 лютого, 18 березня, 24 червня 2015 року, 17 лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Дійшовши висновку про переривання перебігу позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України, зокрема у зв’язку з пред’явленням банком позову до боржника, апеляційний суд залишив поза увагою вимоги частини третьої цієї статті: після переривання перебіг позовної давності починається заново.

ВАЖЛИВО: У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (№ 6-895цс15) викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п’ятої статті 267 ЦК України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 ЦПК України перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

ВИСНОВОК:  новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред’явлення позову.

Матеріал по темі: «Переривання строків позовної давності в аспекті подання позову до суду» 

P.s. Європейський суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Теги: переривання строку позовної давності, позовна давність, исковая давность, кредит, депозит, проценты, пеня, штраф, кредитный договор, недействительная сделка, гривна, доллар США, ипотека, залог, права потребителя, судебный сбор, Адвокат Морозов