Правові наслідки довідки НАЗК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд щодо правових наслідків довідки Національного агентства з питань запобігання корупції

03 липня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження № К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 137945919) досліджував питання щодо  правових наслідків довідки Національного агентства з питань запобігання корупції.

Правові наслідки довідки про результати повної перевірки декларації випливають як зі змісту викладених у ній висновків, так і з передбачених статтею 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» механізмів їх реалізації.

Одним із безпосередніх наслідків виявлення за результатами повної перевірки відображення в декларації недостовірних відомостей є виникнення для суб`єкта декларування визначених законом обов`язків та процедурних наслідків.

Так, виявлення відображення у декларації недостовірних відомостей породжує для суб`єкта декларування обов`язок подати уточнену (виправлену) декларацію з достовірними відомостями в установлений строк (абзац 2 частини четвертої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» та пункт 11 розділу VI Порядку № 26/21). Невиконання цього обов`язку може спричинити для особи додаткові несприятливі правові наслідки.

Крім того, у разі виявлення відображення в декларації недостовірних відомостей, відповідно до частини другої статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», НАЗК письмово повідомляє про це керівника органу, в якому працює суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції. Повідомлення керівника органу, в якому працює суб`єкт декларування та інших суб`єктів, створює підстави для здійснення службової перевірки, дисциплінарного провадження, оцінювання доброчесності особи та ухвалення інших кадрових рішень. Таким чином, висновки довідки здатні безпосередньо впливати на проходження особою публічної служби та її службово-правовий статус.

Окремі правові наслідки пов`язані з оприлюдненням довідки. Відповідно до пунктів 9- 10 розділу VI Порядку № 26/21 довідка оприлюднюється на офіційному веб-сайті НАЗК протягом десяти робочих днів з дня її погодження, разом з інформацією про вжиті заходи реагування, крім конфіденційної інформації. Оприлюднення довідки зумовлює наслідки для ділової репутації суб`єкта декларування, які можуть впливати на подальше проходження публічної служби, участь у конкурсах, спеціальних перевірках, а щодо окремих посад - і на рішення органів професійного врядування. Зокрема, до таких наслідків може належати використання висновків, викладених у довідці, у суміжних адміністративних процедурах, наприклад, під час проведення службового розслідування, конкурсного добору, перевірки доброчесності, дисциплінарного провадження, перевірки підстав для звільнення з публічної служби, оцінювання відповідності антикорупційним обмеженням.

(!!!) Отже, правове значення довідки не обмежується лише фіксацією встановлених НАЗК обставин, а поширюється на суміжні адміністративні процедури, у межах яких викладені в ній висновки можуть бути враховані іншими суб`єктами владних повноважень під час прийняття відповідних рішень.

Крім того, висновки довідки можуть бути використані НАЗК як джерело інформації у межах реалізації інших контрольних процедур. Зокрема, інформація, викладена у довідці, може бути врахована під час моніторингу способу життя суб`єкта декларування, повторної повної перевірки декларації за новими джерелами інформації, перевірки пов`язаних декларацій за інші звітні періоди, формування ризик-профілю суб`єкта декларування для подальшого автоматизованого відбору декларацій.

Також висновки довідки є підставою для реалізації передбачених законом механізмів реагування у разі виявлення ознак адміністративних чи кримінальних правопорушень, а також необґрунтованості активів.

Так, у разі виявлення за результатами перевірки ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, в тому числі передбаченого частиною четвертою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) (далі - КУпАП), відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку № 26/21, уповноважена особа НАЗК розпочинає збір даних для встановлення наявності підстав для складення протоколу про таке правопорушення, а за наявності відповідних підстав складає протокол і направляє його до суду в порядку, визначеному КУпАП.

У разі, якщо складення протоколу належить до компетенції іншого органу або іншого структурного підрозділу НАЗК, уповноважена особа передає відповідну інформацію та матеріали перевірки або складає і підписує обгрунтований висновок щодо виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, у двох примірниках для його подальшого направлення за належністю.

У разі виявлення за результатами перевірки ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, в тому числі передбачених статтями 366-2 (декларування недостовірної інформації), 368-5 (незаконне збагачення) Кримінального кодексу України (далі - КК України), відповідно до того ж пункту 5 розділу VI Порядку № 26/21 уповноважена особа НАЗК складає та підписує обґрунтований висновок у двох примірниках для направлення спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

У разі виявлення ознак необґрунтованості активів, а також за відсутності наданих суб`єктом декларування письмових пояснень чи доказів або їх надання не в повному обсязі, відповідно до частини третьої статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» та пункту 5 розділу VI Порядку № 26/21, НАЗК інформує про це Національне антикорупційне бюро України та Спеціальну антикорупційну прокуратуру для вирішення питання про вжиття передбачених законом заходів.

ВИСНОВОК: Отже, висновки довідки, реалізуючись через механізми статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», зумовлюють низку самостійних зобов`язальних, контрольних, дисциплінарних, кадрових, репутаційних, деліктних та інших правових наслідків для суб`єкта декларування. Такі наслідки самостійно та безпосередньо впливають на його правове становище і не вичерпуються виключно можливістю його подальшого притягнення до юридичної відповідальності.

 

 

 

Матеріал по темі: «Правова природа довідки НАЗК»

 

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

 

Правова природа довідки НАЗК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: щодо  правової природи довідки Національного агентства з питань запобігання корупції 

 

03 липня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/3078/25, адміністративне провадження № К/990/40384/25 (ЄДРСРУ № 137945919) досліджував питання щодо  правової природи довідки НАЗК

 

Пунктом 7-1 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що НАЗК здійснює в порядку, визначеному цим Законом, контроль та перевірку декларацій суб`єктів декларування, проводить моніторинг способу життя суб`єктів декларування.

 

Відповідно до статті 12 цього Закону для виконання зазначених повноважень НАЗК має право, зокрема, одержувати від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань інформацію, у тому числі з обмеженим доступом; мати безпосередній автоматизований доступ до інформаційно-телекомунікаційних і довідкових систем, реєстрів, банків даних, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, письмові пояснення щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

 

Згідно з частиною першою статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.

 

З наведеного випливає, що повна перевірка декларацій суб`єктів декларування є однією з форм реалізації державного фінансового контролю у сфері запобігання корупції. Під час його здійснення НАЗК реалізує владно-управлінські повноваження щодо оцінки дотримання суб`єктами декларування вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

 

Відповідно до приписів статей 51-1 - 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації здійснюється у формі окремої контрольної процедури, у межах якої НАЗК збирає, аналізує та оцінює інформацію щодо суб`єкта декларування, встановлює обставини, які мають значення для предмета перевірки.

 

НАЗК самостійно визначає предмет перевірки та перелік заходів, необхідних для з`ясування відповідних обставин.

 

(!!!) Суб`єкт декларування не може впливати на рішення НАЗК про проведення такої перевірки, визначати її межі чи зміст, вирішувати питання про достатність або допустимість інформації, що досліджується уповноваженим органом.

 

Участь суб`єкта декларування в цій процедурі обмежується реалізацією визначених законом процесуальних прав, зокрема наданням пояснень та документів на запит НАЗК.

 

Результатом здійснення зазначеної контрольної процедури є формування НАЗК висновків щодо дотримання суб`єктом декларування вимог законодавства у сфері запобігання корупції, які оформлюються у формі довідки про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

 

Отже, довідка, складена НАЗК за результатами повної перевірки декларації, є результатом реалізації контрольних функцій цього органу в сфері запобігання корупції. Її складення завершує контрольну процедуру, у межах якої НАЗК в односторонньому порядку реалізує надані йому законом владно-управлінські повноваження щодо оцінки дотримання суб`єктом декларування вимог законодавства у сфері запобігання корупції. Вона містить висновки щодо обставин, встановлених під час перевірки, та висновки щодо дотримання конкретним суб`єктом декларування вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

 

За визначенням, наведеним у пункті 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

 

Довідка, складена НАЗК за результатами повної перевірки декларації, складається суб`єктом владних повноважень на виконання покладених на нього законом владних управлінських функцій, стосується конкретного суб`єкта декларування, містить індивідуалізовані висновки, які стосуються прав, свобод та охоронюваних законом інтересів суб`єкта декларування, має визначений строк, її вичерпується виконанням. Таким чином, зазначена довідка відповідає ознакам акта, визначеним пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України.

 

Зазначений підхід узгоджується з послідовною правозастосовною практикою Верховного Суду, який неодноразово констатував, що довідка НАЗК про результати повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України.

 

ВИСНОВОК: Отже, довідка, складена НАЗК за результатами повної перевірки декларації, за правовою природою є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, прийнятим у межах реалізації владно-управлінських функцій цього органу у сфері запобігання корупції.

 

 

Матеріал по темі: «(НЕ) Можливість скарження довідки НАЗК під час кримінального провадження»

 

 

 

Теги: назк, декларування, недостовірні відомості, щорічна декларація, порог відповідальності, штраф, адміністративна, кримінальна, необґрунтовані активи

 

 

Виплата допомоги внаслідок загибелі військовослужбовця від загального захворювання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: чи мають члени сім`ї загиблого внаслідок загального захворювання військовослужбовця право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 168 у розмірі у розмірі 15 000 000 грн.?

16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/5634/25, адміністративне провадження № К/990/9936/26 (ЄДРСРУ № 138279273) досліджував питання: «Чи мають члени сім`ї загиблого внаслідок загального захворювання військовослужбовця право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 168 у розмірі у розмірі 15 000 000 грн.»?

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24 сформулювала такі висновки:

1. Положення пункту 2 Постанови № 168 підлягають застосуванню у системному взаємозв`язку з положеннями Закону № 2011-XII та не можуть тлумачитися відокремлено від нього.

2. Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови № 168, виникає у разі загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану, а також у разі смерті військовослужбовця, щодо якої встановлено причинний зв`язок із пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони.

(!!!) 3. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, якщо матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими зазначена постанова пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

4. Смерть військовослужбовця внаслідок захворювання не виключає можливості призначення одноразової грошової допомоги, якщо за медичними документами встановлено, що така смерть, незалежно від безпосереднього клінічного механізму її настання, перебуває у причинному зв`язку з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими за обставин, визначених пунктом 2 Постанови № 168.

5. За відсутності підстав для застосування пункту 2 Постанови № 168 питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги вирішується відповідно до положень Закону № 2011-XII та Порядку № 975, з урахуванням установлених ними підстав та умов надання відповідних соціальних гарантій.

Застосовуючи наведені висновки в контексті обставин конкретної справи, Верховний Суд зауважив, якщо причиною смерті військовослужбовця було загальне захворювання, то саме по собі встановлення зв`язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає, що така смерть є загибеллю у розумінні абзацу першого пункту 2 Постанови № 168. За чинного законодавства поняття «загибель» має самостійне юридичне значення і не охоплює кожен випадок смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану чи при виконанні обов`язків військової служби.

Водночас якщо не встановлено та немає доказів причинного зв`язку смерті військовослужбовця з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони, то за таких обставин, передбачені пунктом 2 Постанови № 168 підстави для виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн відсутні.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі №620/10029/24 також наголосила, що смерть військовослужбовця від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби або із захистом Батьківщини, також породжує права членів його сім`ї на соціальний захист і така смерть може бути підставою для призначення одноразової грошової допомоги за Законом № 2011-XII та Порядком № 975 якщо встановлено передбачені цими нормативно-правовими актами умови.

(!!!) Верховний Суд акцентує увагу, що висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у справі № 600/548/23-а та від 22.08.2024 у справі № 380/9868/23 про те, що пункт 2 Постанови № 168 не обмежує виплату одноразової грошової допомоги лише випадками смерті від поранення (контузії, травми чи каліцтва), а охоплює випадки смерті військовослужбовця в період воєнного стану, пов`язані із захистом Батьківщини, включаючи смерть від захворювання, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

ВИСНОВОК: Отже, висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 Постанови № 168, оскільки матеріали справи повинні містити докази причинного зв`язку смерті саме з пораненням (контузією, травмою чи каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони.

 

   

Матеріал по темі: «Вид провадження: право на виплату одноразової грошової допомоги співмешканціпомерлого військовослужбовця»

 

 

Теги: загальне захворювання, одноразова грошова допомога, юрисдикція спору, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Відмова в реєстрації податкових накладних без конкретизації підстав

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова в реєстрації податкових накладних на підставі абстрактного твердження ДПС про не надання платником документів, без конкретизації (підкреслення) конкретного переліку документів

16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/6985/24, касаційне провадження № К/990/51227/25 (ЄДРСРУ № 138279779) серед іншого досліджував питання щодо відмови в реєстрації податкових накладних без конкретизації підстав.

В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).

У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов`язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Особливо небезпечно допускати відступ суб`єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб`єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.

Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону, адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб); адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

Частинами 1-3статті 8 цього Закону передбачають, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до частин 13, 5 статті 72 цього Закону адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта. У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Пункт 4 частини 2статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» визнає протиправним адміністративний акт, який не відповідає принципам адміністративної процедури.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Водночас, принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №140/2160/18, а також у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 року у справі №2240/3117/18.

Можливість надання платником вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної до реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних прямо залежить від чіткого визначення податковим органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків із зазначенням необхідності надання документів за вичерпним переліком відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не довільно, на власний розсуд. 

При чому, наявність інформації щодо віднесення контрагента до ризикових платників податків не може слугувати для відмови у реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування (03 листопада 2021 року Верховний суд у справі № 360/2460/20, вказана правова позиція підтримана в подальшому у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №600/1878/20-а, від 20.01.2022 у справі №140/4162/21, від 28.06.2022 у справі №380/9411/21, від 29.06.2022 у справі №380/5383/21, від 16.09.2022 у справі №380/7736/21). 

ВИСНОВОК: Отже, якщо оскаржуване рішення Комісії управління ДПС містить лише абстрактне твердження про не надання позивачем документів, без конкретизації (підкреслення) конкретного переліку документів, яких, з урахування особливостей, характеру та обсягу господарських операцій, на думку Комісії, не вистачає, а також без зазначення які саме документи були складені з порушенням та не уточнено яких саме вимог чинного законодавства вони стосуються, то вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

 

 

Матеріал по темі: «Помилки в податкових накладних»

 

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Призначення платежу, як правова підстава здійснення грошового переказу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: самостійне сформульоване призначення платежу, як доказ існування договірних відносин між сторонами

16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/4893/23 (904/6230/25) (ЄДРСРУ № 138261900) серед іншого досліджував питання щодо призначення платежу, як правова підстава здійснення грошового переказу.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина друга статті 1046 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умови.

Факт укладення кредитного договору (позики) не може бути встановлено судом без встановлення факту перерахування грошових коштів позичальнику. Встановлення на підставі належних та допустимих доказів факту перерахування коштів на рахунок боржника слугує додатковим підтвердженням факту укладення кредитного договору.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

При чому, сформульоване самим платником призначення платежу не може безумовно підтверджувати досягнення сторонами згоди щодо укладення та умов договору позики.

Отже, односторонньо зазначене позивачем призначення платежу  «позика» є відображенням його суб`єктивної мети, а не доказом існування договірних відносин між сторонами. 

ВИСНОВОК: Призначення платежу саме по собі не може кваліфікуватися як дотримання письмової форми правочину та не може беззаперечно визначати наявність чи відсутність правової підстави здійснення грошового переказу.

 

 

Матеріал по темі: «Зобов’язання з договору позики або розпискою про отримання грошей в борг»

 

 

Теги: безгрошова розписка, безгрошовий договір позики, повернення боргу, іпотечне застереження, боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

Зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення належного відповідача за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави

16 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 676/5247/24, провадження № 61-5583св26 (ЄДРСРУ № 138261984) досліджував питання щодо визначення належного відповідача за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

(!) Отже, у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Тобто, у разі, коли арешт майна проводиться з метою забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідати за заявленими вимогами про скасування обтяження у вигляді арешту майна має саме відповідний територіальний орган Державної податкової служби України, що має фіскальні функції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зроблено висновок про те, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Такий висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

Отже, у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20, від 19 березня 2025 року у справі № 676/1280/24, від 05 листопада 2025 року у справі № 345/6246/24, від 29 червня 2026 року у справі №676/4014/25, в яких позовні вимоги про зняття арешту з майна були заявлені саме до територіальних органів податкової служби.

ВИСНОВОК: Належним відповідачем за позовом про зняття арешту з майна, де арешт було накладено для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, є відповідний територіальний орган Державної податкової служби України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Примусове звернення стягнення на кошти із спецрежимом використання»

 

 

Теги: виконавче провадження, арешт майна, повернення виконавчого документу, скасування арешту, стягнення, виконання судового рішення, виконавчий напис, відповідальність виконавців, знищення справи, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Помилки в податкових накладних

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: критичні (некритичні) помилки в податкових накладних 

15 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/34738/21, адміністративне провадження № К/990/18968/23 (ЄДРСРУ № 138244012) досліджував питання щодо критичності помилок в податкових накладних та їх наслідків. 

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді або відмови у визнанні податкового кредиту. 

Верховний суд звертає увагу, що помилка в реквізитах податкової накладної не є нездоланною перешкодою для одержання покупцем податкового кредиту (постанова ОП КГС ВС від 01 грудня 2023 року у справі № 926/3347/22) 

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. 

(!) Проте, якщо податкова накладна містить помилку у коді товару згідно з УКТ ЗЕД, вона не може бути підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту, незалежно від того чи є інші фактори, які допомагають ідентифікувати здійснену операцію. 

При вирішенні спору в частині порушення щодо помилки податкової накладної в описі (номенклатурі) товарів, суди мають враховувати інші фактори, які допомагають ідентифікувати здійснену операцію, зокрема, фактичне (реальне) здійснення оподатковуваних операцій, документальне підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду, рух активів або зміни у власному капіталі, наявність у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності, наявність ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції (06 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/15977/21-а, адміністративне провадження № К/990/28961/22)..

Визначальним при наданні оцінки про неправомірність формування податкового кредиту з підстав допущення помилок в обов`язкових реквізитах податкової накладної, є встановлення того, чи заважає така помилка ідентифікації відповідної господарської операції (постанова Верховного Суду, від 03 квітня 2022 року у справі № 560/551/19). 

ВИСНОВОК: Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

 

Матеріал по темі: «Відмова у реєстрації податкових накладних з підстав ненадання документів»

 

 

 

Теги: податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов